Чтение онлайн

— Дякую, — Шпрінгер нервово провів нігтем по пластикатовій палітурці блокнота.

— Докторе, — знову заговорив він в апарат, — спробуйте будь-що встановити з хворим контакт. Тільки він може сказати, як сталося нещастя. Дякую, докторе.

Щось тихо клацнуло. Шпрінгер і Брекдорп лишилися на самоті… Атомний слон не зводив погляду з прикріплених до стіни променевих індикаторів. Він дивився, недовірливо примруживши очі. Здавалося, крім індикаторів, для нього нічого в світі не існує.

Шпрінгер натиснув якісь кнопки розмовного апарата і сказав:

— Прошу містера Чанволда.

Коли той озвався, Шпрінгер коротко запитав:

— Як ідуть рятівні роботи?

— Том Уеллс, один з вартових, наш чоловік…

— Знаю, кажіть коротше, Чанволд.

— Слухаю, — промовив той. — Отже, Уеллс показує, що приблизно за тридцять хвилин до того, як стався нещасний випадок, на територію складу в'їхав Зонненфельд із сорока ящиками плутонію. Ящики були запаковані згідно з інструкцією. В нас є відомості про те,» що вантажник Робін за три години до вибуху покалічив собі праву руку. Робіна і завідувача досі не знайдено. Мабуть, вони загинули. — Чанволд зробив паузу.

Шпрінгер вистукував пальцями по столу якийсь марш.

— Спеціалісти вважають, — знову почав Чанволд, — що реакція сталася поблизу вантажної платформи складу або навіть на самій платформі. Група розвідників-шукачів усе ще визначає розміри зараженої променями місцевості.

— Атомне місто заражене? — спитав Брекдорп.

— Зараженість самого міста Мехіко-Занда, на думку спеціалістів, незначна. В житлові квартали Рівертауна стійкі частки радіоактивного пилу не попали. Повітряні течії сприятливі для міста — радіоактивні продукти розпаду, а також сполуки плутонію та їх пари віднесло в пустелю. І все-таки, оскільки відстань невелика, інтенсивність гамма-променів, що звільнилися під час вибуху, була в місті досить значною.

Брекдорп зітхнув.

— Дозволю собі додати ще таке, — сказав Чанволд. — У центральній реєстратурі підраховують, скільки є матеріалу в корпусі 37, тобто скільки його там було перед вибухом.

— Усе, Чанволд?

— Сподіваюся, через п'ятнадцять хвилин я зможу повідомити вам нові дані.

— Він доповідає занадто багатослівно, — зауважив, незадоволено скривившись, директор атомного міста.

Шпрінгер мимоволі примружив очі. Брекдорп, виходить, уважно прислухався до розмови, а вдавав, ніби його цікавлять тільки індикатори на стіні.

— Дозвольте резюмувати, — почав Шпрінгер. — Отже, ми тепер дещо знаємо. По-перше, нещастя сталося тоді, коли вивантажували ящики з плутонієм. По-друге, дуже можливо, що Зонненфельд, зовсім не обізнаний з атомною фізикою, порушив інструкцію і залишив свій електрокар у небезпечній зоні. Може, він хотів допомогти скаліченому Робіну вивантажити ящики. По-третє, вибух є наслідком якогось порушення інструкції. Невідомо тільки якого. По-четверте, встановлено, що реакція розвивалася порівняно повільно, принаймні початкова. Зонненфельд мав час відбігти на кілометр. Немає доказів того, що його кинуло на землю силою вибуху чи повітряної хвилі. Та це і неймовірно. Якби всі сорок ящиків вибухнули разом, Зонненфельд згорів би на місці. Тим часом після першої реакції він мав змогу відбігти.

Брекдорп, здавалося, спокійно слухав міркуванню свого начальника служби безпеки, але його сірі, немов у щупака, очі сердито метали іскри.

— Ви забуваєте одне, Шпрінгер. У повітря злетіли цінності на мільйони. Навіщо, хай йому чорт, складаються правила безпеки?.. Необізнаний з атомною фізикою Зонненфельд, — глузливо повторив він. — Що ж, по-вашому, в майбутньому шоферами і вантажниками треба брати людей, які склали державний іспит з атомної фізики? Безглуздя! А як виникла ланцюгова реакція? Адже ємкість кожного ящика менша за критичну кількість плутонію. А ящики були упаковані за інструкцією. — Брекдорп нетерпляче обмахувався носовичком.

Шпрінгер кивав головою в знак згоди. Він старанно гортав якусь книжечку з тоненькими аркушиками-картками. Літери на них були такі маленькі, що їх можна було прочитати лише з допомогою лупи. Шпрінгер замислився, бурмочучи якісь прізвища:

— Бромлей, Браус, Браун… Ага, правильно, Хріс Браун. Так воно, мабуть, і є.

Брекдорп знову дивився на світлову таблицю.

— Ви пригадуєте лист, який хіміко-фізик Хріс Браун місяців десять тому написав керівництву атомного міста саме в питанні транспортування плутонію? Пропозиції Брауна обговорювалися на засіданні вченої ради. Їх підтримали професор Стефсон і професор Метіус. Професор Кальман виступив проти, і пропозицію відхилили вісьма голосами проти чотирьох.

— Будь ласка, без вступних промов, — нетерпляче перебив його Брекдорп.

Шпрінгер відкашлявся. Потім узяв лупу в руки і повів далі:

— Браун твердив тоді, що коли на складі зберігати дві тисячі ящиків плутонію, навіть суворо додержуючись правил, кількість активних нейтронів зросте в такій мірі, що можлива порівняно швидка ланцюгова реакція.

Розміри такої катастрофи було показано в доданих до листа підрахунках. Друга небезпека виникає одразу ж, як тільки хтось порушить інструкцію про зберігання кожного стального ящика в свинцевій оболонці. Браун підрахував, що досить поставити поруч тридцять два ящики, як станеться вибух. Тому він настійно пропонував використати для транспортування цього надзвичайно небезпечного матеріалу ящики іншого виготовлення. — Шпрінгер тицьнув лупою в книжечку. — Далі тут записано, що в корпусі 37 не можна тримати більше тисячі ящиків. Ну, це вже, — Шпрінгер потягнув себе за кінчик носа, — так би мовити, в минулому.

— А чому відхилили пропозицію Брауна? — спитав Брекдорп.

— Вчена рада відхилила пропозиції, вважаючи, що заміна стального ящика «ящиком Брауна» призведе до порушення інструкції про збереження плутонію. А це означає, що виникає нова небезпека.

— Пригадую, — кивнув Брекдорп головою. — Це питання обговорювалося тоді досить детально…

Його перервав зумер розмовного апарата. Шпрінгер натиснув на клавіші. Почувся голос Чанволда:

— Надійшли дані про поранених. В атомному місті і Рівертауні не виявлено уражених променевою хворобою. Зате на будівництві нового реактора таких є кілька чоловік. Вони пізно пішли в сховище і були опромінені. Серед уражених два бетонники, один інженер, три шофери і вчений.

— Сім чоловік, цілком досить! — схопився за голову Брекдорп.

— їм уже подано медичну допомогу, — повідомив Чанволд.

— Хто цей учений? — запитав Брекдорп.

— Хіміко-фізик Браун, — відповів Чанволд. — Хріс Браун.

Він іще щось сказав, але ні Брекдорп, ні Шпрінгер його більше не слухали. Вони дивилися один на одного. Шпрінгер просто не наважувався висловити те, що думав його шеф.

— Здається, Браун довів свою теорію на практиці, — промовив Брекдорп. — А яка ваша думка?

Тепер Шпрінгер мусив зробити такі висновки, яких від нього чекав директор атомного міста.

— Під час вибуху Браун був поблизу корпусу 37, — сказав Шпрінгер. — Зонненфельд порушив інструкцію і поставив ящики не так, як слід. Треба встановити, з яким шофером їхав Браун. Можливо, вчений ціною нещасного випадку хотів довести правильність своєї теорії.

Брекдорп кивав головою, заохочуючи Шпрінгера.

— Браун прагнув помсти. Він підмовив Зонненфельда поставити ящики не так, як вимагає інструкція. Між іншим, Браун уже раз хворів на променеву хворобу. Це було тоді, коли він розбив ампулу з соляним розчином — дуже важливим радіоактивним ізотопом!