Чтение онлайн

Кобила, що привчена була носити поноскуа, надмiрно цим чванилася.

Вона смертно ненавидiла Меркурiя — так звався вижельб,— i, прагнучи його забити, щораз намiрялася на нього заднiми копитами.

— Чим я завинив, панi Дiано? — спитав вижель кобилу.— Чому я вам такий бридкий?

— Негiднику! .. Тiльки я починаю носити при гостях поноску, як ти бiльше за всiх регочеш. Хiба моє вмiння смiшне?

— Перепрошую, панi, мене, не ховаюсь у своїм природнiм грiху, завжди смiшить навiть добре дiло, коли воно не дане природою.

— Сучий сину! Чого хвалишся природою? Ти, невчений невiгласе!

Хiба не знаєш, що я вчилась у Парижi? І чи тобi втямити те, що вченi кажуть: Аrs реrficit naturam?в А де i в кого навчався ти?

— Матiнко! Коли вас учив славний патер Пiфикс [12] , то мене навчав спiльний нам отець небесний, давши менi до цього схильнiсть, а схильнiсть принесла бажання, бажання - знання та звичку. Можливо, саме тому заняття моє не смiшне, але похвальне.

Дiана, не терплячи, повернулася задом, щоб хвицьнути собаку, та вижель подався геть.

С и л а.

Без природи — як на манiвцях: чим далi йдеш, тим бiльше заплутуєшся. Природа — вiчне джерело бажання. Ця ж воля (за при слiв'ям) гiрша всiлякої неволi. Вона тягне до вузького досвiду. Досвiд — батько мистецтва, знання та звички. Звiдси народились усi науки, книги, i вправностi. Цей головний i єдиний учитель навчає птаство лiтати, а рибу — плавати. Премудра ходить в Малоросi приказка: "Без Бога нi до порога, а з ним хоч на море”.

Бог, природа i Мiнерва — одне i те ж. Так само, як сiль без солону, як колiр без природного свого духу, а око без зiницi, так i неприродне дiяння завжди позбавлене свой таємної принади. Це таємне — голова, а зветься по-грецькому то <...>, тобто благота, чи краса, i не залежить од науки, а наука залежить од неї. Панi Дiана, як надмiр навчена, але не досить добророзумна тварина, дозволяє собi протиставлення: Аrs реrficit naturam. Але коли немає спорiдненостi, тодi скажи, що може дати досконале навчання? Слово реrficit означає те саме: веде до досконалостi чи завершення. Адже кiнець, як у кiльцi, завжди з'єднаний зi своїм початком, залежить од нього, як плiд од свого сiменi. Варто знати те, що свiтлиця без фундаменту та стiн покрiвлею своею не зможе увiнчатися.

а -Поноска - річ, у зубах ношена.

б - Вижель - мисливський собака, гончак.

в - Мистецтво вдосконалює природу (латин.)

г - Піфикс - слово елінське, означає “велика мавпа”(прим. Г. Сковороди).

Великий пiдземельний звiр, що живе в землi так, як крiт, коротко кажучи, великий Крiт, писав найсолодкомовнiше послання до звiрiв, котрi живуть на землi, i до повiтряних птахiв. Сила була така:

"Дивуюся iз забобону вашого, що в свiтi знайшли те, чого нiколи нiде нема й не бувало,— хто вам посiяв божевiлля, начебто у свiтi є якесь там сонце? Воно у творах ваших славиться, початкує в дiлi, визначає закiнчення, всолоджує життя, оживлює живнiсть, освiчує темряву, випромiнює свiтло, оновлює час. Що за час? У свiтi є одна лише тьма, один лише час, а iнший час — дурниця, бредня, небилиця. Ця ваша дурiсть є плодовита матiр iнших недоладностей. Скрiзь у вас брешуть: свiтло, день, вiк, промiнь, блискавка, веселка, iстина. А найсмiшнiше — пошановуєте химеру, що зветься око, начебто воно свiчадо свiту, товариш свiтла, вмiстилище радостi, дверi істини... Ото варварство!

Люб'язнi мої друзi! Годi тлiти у простацтвi, скиньмо ярмо забобону, не вiрте нiчому, доки не вiзьмете у кулак. Повiрте менi: не в тому життя, аби бачити, а в тому, аби мацати.

Вiд дня 18, квiтня 1774 року.

З пiдземельного свiту№№."

Цей лист сподобався багатьом звiрам та пташкам, наприклад, Совi, Дремлюзi, Сичу, Одуду, Яструбу, Пугачу, окрiм Орла та Сокола. найбiльше вподобав цей догмат Нетопир i, забачивши Горличеня й Голубеня, намагався ощасливити їх цiєю високоштильною фiлософiю.

Але Горличеня сказало:

— Батьки нашi кращi за тебе вчителi. Вони народили нас у тьмi, але для свiтла.

А Голубеня вiдповiло:

— Не можу повiрити дуросмановi. Ти менi й ранiше повiдав, що сонця на свiтi нема. Але я, народжений у похмурих днях, щеї недiлi побачив зрана схiд прегарного всесвiтнього ока. Та й сморiд, який чути вiд тебе й Одуда, свiдчить, що всерединi у вас недобрий дух.

С и л а. Свiтло i тьма, тлiння i вiчнiсть, вiра й безчестя складають цей свiт i потрiбнi одне для одного. Хто тьма — хай буде тьмою, а син свiтла — хай буде свiтлом. Вiд плодiв їхнiх пiзнаєте їх.

а - Нетопир - кажан

Африканський Олень часто живиться змiями. Одного дня, наївшись їх i не терплячи спраги, що отрутою палена, швидше птицi помчав на високi гори до водяних джерел.. Тут побачив Верблюда, котрий пив з потiчка каламутну воду.

— Куди поспiшаєш, пане Рогачу? — вiдiзвався Верблюд. — Напийся зi мною у цьому струмку.

Олень вiдповiв, що вiн не може як солодку пити каламутну воду.

— Отож-бо, ваш брат дуже вже нiжний i запанiлий, а я навмисне чиню так: для мене каламутна вода солодша.

— Вiрю,— сказав Олень, — але я народився пити найчистiшу воду i лише з джерела. Цей потiчок доведе мене до свого початку. Лишайся щасливий, пане Горбачу!

С и л а. Бiблiя — це джерело. Всi людськi iсторії в нiй та плотськi iмена — це бруд i каламуть. Її живлющої води водограй схожий на кита, що випускає вгору з нiздрiв потаємну воду нетлiнностi, про яку писано: "Рада в серцi людини - глибока вода, i розумна людина її повичерпує" (Прип., 18 i 20)“ [15] .

Хто верблюд, той збурення потопної мови п'є, не сягаючи джерельної голови. "Голови ти моєї оливою не намастив" [16] . А Олень до чистої води бiжить з Давидом: "Хто напоїть мене водою з криницi, буде у Вифлеємi при воротяхi (2-га кн. Царств, 23, вiрш 15)" [17] . Слово, iм'я, знак, шлях, слiд, нога, копито — назву має — тлiннi ворота, що ведуть до нетлiнного джерела. Хто не подiляє словесних знакiв на плоть i дух, той не може вбачати рiзницi мiж водою та водою, красою небесною i росою. Поглянь на 33-тю главу, вiрш 13 Второзаконня: “І є худоба нечиста, яка має нероздвоєне копито" [18] . Який є сам, такою буде йому й Бiблiя. Про неї чiтко сказано: “З преподобним преподобний будеш...” Описувачi звiрiв пишуть, що верблюд, перед тим як пити, завжди каламутить воду. А олень любить чисту.

Цю байку написано у Свiтлу недiлю [19]

пiсля полудня 1774 року в Бабаях.

Зозуля прилетiла до Чорного Дроздика.

— Чи тобi не нудно? — питає його.— Що робиш?

— Співаю, — вiдказує Дроздик, — хiба не бачиш?

Я спiваю частіше вiд тебе, але однаково нудно...

Та ти ж, панi, тiльки й робиш, що, підкинувши в чуже гнiздо свої яйця, з мiсця на мiсце перелiтаєш, співаєш, п'єш та їси. А я сам вигодовую, бережу i вчу свої дiти, а працю полегшую співома.