Чтение онлайн

...Активна співпраця ОУН з німецьким фашизмом до Великої Вітчизняної війни і під час її привела до страшних спустошень краю, до великих жертв, яких український народ не зможе забути» [28].

Колишній член Центрального проводу ОУН і командувач УПА «Північ» — Галаса Василь Михайлович, свого часу зробив такі зауваження: «Я, колишній кадровий націоналіст, прийшов до остаточного і безсумнівного висновку: діяльність ОУН — то злочин проти українського народу, а моя особиста участь у ній — трагічна помилка... Факти звірячої розправи ОУН над своїми жертвами до самої смерті стоятимуть у мене перед очима страшним маревом... У чому, скажіть, були винними немовлята, яким бандерівці розбивали голови об одвірки?» [29].

Колишній командувач УПА «Схід» — Воробець Федір, він же «Верещак», «Орест», «Олекса»: «... під моїм керівництвом були скоєні великі злочини проти представників Радянської влади та мирного населення, не кажучи вже про масове знищення учасників ОУН-УПА, запідозрених у співпраці з органами Радянської влади. Достатньо сказати, що лише в одному Сарненському надрайоні ОУН: у районах Сарненському, Березовському, Клесовському, Висоцькому Рівненської області і Давид-Г ороденському, Сталінському, Пінському Мінської області, Білорусія, підлеглими мені бандами (загонами) УПА і боївками СБ згідно з отриманими звітами тільки в одному 1945 р. ліквідовано 6000 чоловік мирного населення. Найбільш злочинними фактами бандитських проявів на керованих мною територіях були: вбивство командувача фронту генерала Ватутіна в Острозькому районі Рівненської області у квітні-травні 1944 р., вбивство групи радянських офіцерів у кількості 12 чоловік в Клесовському районі Рівненської області у лютому 1945 р., вбивство 10 військовослужбовців, у тому числі начальника винищувального батальйону, ліквідація робітників радянсько-партійних органів у кількості 20 чоловік весною 1945 року в Костопільському районі Рівненської області, вже не кажучи про масові зіткнення і ліквідацію невеличких груп та поодиноких бійців, про диверсійно-терористичну діяльність на залізничному транспорті і шосейних дорогах» [30].

«Левко» — рядовий стрілець боївки окружного провідника ОУН на Житомирщині у листі-сповіді (1948 р.) до свого друга «Куща» писав: «Тільки тепер я зрозумів, що наробив і як загубив своє молоде життя. Не маючи рідних, я... довірився тобі, як старшому брату, і дав заманути себе в бандитську шайку. Невже ти не розумів, куди мене штовхав і на який шлях направляв? Хіба це була боротьба за волю, за народ, як ти мені говорив?

Адже ми самі грабували і вбивали його гірше, ніж німці, і все це називали боротьбою «за самостійну Україну». Ця дурна витівка багато взяла у мене крові і майже не саме життя» [31].

На підкріплення висновків дослідників українського націоналістичного руху та осіб, причетних до його діяльності, — зауваження-застереження видатного історика, першого президента України Михайла Грушевського: «... націоналізм — це ганебно для українського народу, бо націоналізм завжди хоче крові і постійно шукає ворогів» [34].

Виходячи із наведених висновків про діяльність ОУН-УПА, зроблених дослідниками і самими учасниками націоналістичного руху, можна ствердно сказати: не можна їх визнавати «ветеранами руху, опору Другої світової війни і борцями за незалежну Українську державу», бо вони творили народовбивство.

Проект Закону народного депутата України Богдана Костинюка та інші проекти і «різні наукові дослідження» вступають у протиріччя з уже прийнятим Законом України від 17.04.1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» і законами України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» (22.10.1993 р. та 22.12.1995р.).

У цих законах чітко розписано, хто є хто.

Члени ОУН і бійці УПА, які скоїли тяжкі злочини перед державою і народом, не підлягають реабілітації.

Учасникам ОУН і бійцям УПА, в яких чисті руки, які реабілітовані, та інші, котрі не причетні до насильницьких дій, згідно з вказаними законами, надається статус ветеранів війни — учасників бойових дій, інвалідів війни та учасників війни.

Таким чином, соціальні питання щодо учасників ОУН-УПА вирішені у повному обсязі, як і для інших громадян держави, які захищали Батьківщину у роки Великої Вітчизняної війни та інші часи.

Що ж стосується організаційних структур ОУН-УПА, то вони є злочинними і згідно з міжнародними правовими актами та чинним законодавством України не підлягають реабілітації.

Й насамкінець. Український націоналістичний рух ніколи не був і не є самостійною силою, тому не може бути мови про визнання українських націоналістів, колишніх членів ОУН і бійців УПА та їх лідерів, чиї руки заплямовані людською кров’ю, «ветеранами національно-визвольних змагань II світової війни з 1939 до 50-х років, ветеранами руху опору німецькому окупаційному режиму, учасниками боротьби за незалежну Українську державу», як цього вони вимагають.

Україна... Вона ніколи не забуде тих кривавих оргій, що їх чинили садисти-оунівці, вона ніколи не простить жорстокості і наруга над собою. І ми не простимо! Пам’яттю своєю, іменами тих, хто загинув від волохатої руки мерзенних поплічників — сатрапа гітлерівського нелюда!

Ми пам’ятаємо сокиру, що вкоротила життя тисяч і тисяч невинних людей, дітей, немовлят. Сокиру ту занесла для страшного удару рука ката, ім’я якому — український націоналізм як різновид фашизму.

Люди! Будьте пильні!

1. Архів КДБ УРСР, справа 7310, т. 1, — С. 61.

2. Ткачук А.В. Перед судом історії. Харків, 2000. — С. 45.

3. Архів військової частини, 1227, справа 388, — С. 93.

4. Чередниченко В.П. Антинародна діяльність українських націоналістів у роки ВВВ// Український історичний журнал. — 1975. — №8, — С. 34.

5. Даниленко С.Т. Дорогою ганьбі і зради. — С. 231–232.

6. Давиденко В.А. УПА № 5190. — С. 11.

7. Ткачук А.В. Перед судом історії. — Харків, 2000. — С. 21–22.

8. Бандера С. Перспективи української революції. — Видання ОУН, 1978. — С. 88–89.

9. Легенда. 1941–1944. Чорні дні Волині. — Товариство Волинь. СШП. — С. 6.

10. Нюрнберзький процес. — М., 1961. Т.7.

11. Товариш. — 1995. — №15 (133), квітень.

12. Войцехівський А.А. ОУН. Через призму фактів. Науково-практична конференція у Києві 09 04.1992 — С. 48.

13. Політика і час. — 1991. — №11; Шевчук В. УПА. — С.83.

14. Товариш. — 1996. — №42 (212), жовтень. Товариш. — 1994. — №20 (85), травень; Миколайчук В. — Житомир. — 1998. — №7–8, лютий. Комуніст. — 1997. — №21 (166), травень.

15. Український самостійник. — 1950, лютий.

16. Архів УКДБ Ж/о №1197–5–137).

17. Політика і час. — 1991. — №11. — В.Шевчук. УПА, — С. 83, Товариш — V — 1994. — №19 (84) архів КДБ. Спр. №197–5–804–847.

18. Дашичев. Крах стратегії німецького фашизму. — М., 1973, Т. 2. — С. 63.

19. Вісті з України. — 1961. — серпень, №69.

20. Гадан Я. Твори у 4-х т. — К.: Наукова думка, 1977. Т. 2. С. 186–187.

21. Даниленко С.Т. Дорогою ганьби і зради, — С. 239–243; Федуняк А. А правда то одна// Комуніст. — 1996. — №8 (101), лютий.

22. Товариш. — 1993. — №50 (63), грудень.

23. Сірий генерал. — М., 1970. — С. 172.

24. Поліщук В. Гірка правда. — Канада-Донецьк. — С. 61, 80, 95, 280.

25. Масловський В. Бандера: прапор чи банда. //Радянська Україна. — 1996, 18 жовтня.