Чтение онлайн

Згідно з вказівками Центрального Проводу ОУН-б від початку 50-х років поступово розпочала згортатися діяльність нелегальних ланок українських націоналістів на території західних областей України. Як свідчать архівні матеріали, органами МДБ республіки були захоплені живими останні члени Центрального Проводу ОУН-б, які знаходилися на території України: Галас В.М. (липень 1953 р.) і Кук В.С. (травень 1954 р.), а до кінця 1955 року були розшукані, захоплені живими або ліквідовані всі інші керівні структури та озброєні групи.

Всього за період 1944–1955 рр., як видно з архівних матеріалів, у процесі здійснення правоохоронними органами взаємодії з частинами радянської армії і місцевими підрозділами охорони громадського порядку заходів боротьби з тероризмом та іншими антидержавними проявами з боку націоналістів, було вбито 153 262 і заарештовано 103 828 учасників ОУН-УПА та їх помічників, в тому числі більше 7800 членів Центрального, крайових, обласних, окружних надрайонних та районних проводів, керівників округів і груп ОУН, «служби безпеки», а також «куренів» і «сотень» УПА.

При цьому було вилучено один літак, дві бронемашини, 61 артилерійська гармата, 595 мінометів, 77 огнеметів, 358 протитанкових рушниць, 844 станкових і 8327 ручних кулеметів, близько 26 тисяч автоматів, більше 72 тисяч гвинтівок і 22 тисяч пістолетів, більше 100 тисяч гранат, 80 тисяч мін і снарядів, більше 12 мільйонів патронів. Розшукано і вилучено більше 100 друкарень з друкарською технікою, більше 300 радіопередавачів, 18 автомобілів і мотоциклів, виявлена значна кількість складів з продуктами харчування та сховищ націоналістичної літератури. (Арх. спр. №372, т. 74, арк. 159–160; т. 100, арк. 73–75).

Робоча група співробітників

Служби безпеки України:

Бурлаков В.М.

Василенко М.Г.

Вижак В. А.

Лябах О.Д.

Цімох М.П.

Шевцов В.Д.

«30» липня 1993 року

№113

Апологеты украинского (галицийского) национализма, стремясь обелить и реабилитировать бандеровщину,запустили в массовое сознание миф будто бы вояки ОУН-УПА, борясь «за свободу» Украины, не нападали на солдат Советской Армии, а все свои силы направляли на борьбу с партийносоветским активом, сотрудниками госбезопасности и внутренних дел. Эта ложь опровергается многочисленными фактами, в том числе и содержанием публикуемого письма.

Данное письмо, освещает обстоятельства бандитской акции бандеровцев, направленной против раненных красноармейцев, в числе которых оказался Руденко В.Л., было написано 18 июня 1946 г бывшим его сослуживцем.

Копию письма издателям данной книги передал сын погибшего красноармейца Леонид Руденко, который и рассказал, что его отец 1894 г родился в Киевской обл, в 1941 г ушел добровольцем на фронт. Воевал пулеметчиком в пехоте. В 1944 г, после третьего ранения, находился на излечении в госпитале, расположенном на территории Ровенской области. Группа выздоравливающих солдат, в которую входил и отец, была направлена на заготовку сена. Во время работы на них неожиданно напала вооруженная банда. Жертвами бандитов стали 8 красноармейцев. Погиб и Руденко В. Л.

В 1944 г пришло извещение о гибели Руденко В. Л. Подробности о гибели семя узнала лишь из письма его сослуживца Музыки А.Ф., присланное в 1946 г.

Останнім часом деякі періодичні видання, радіо та телеканали настійно пропонують під знаком примирення і порозуміння визнати вояків ОУН-УПА воюючою стороною в боротьбі за визволення України від фашистських загарбників. До цього схильний і Президент України В. Ющенко, цього наполегливо вимагала пропрезидентська фракція у Верховній Раді України, задекларувавши відповідний проект закону.

З цього приводу хочу висловити свою думку і обґрунтувати своє ставлення до цієї теми. Я є безпосереднім свідком злодіянь вояків ОУН-УПА на терені Івано-Франківської, Львівської і Тернопільської областей України. Мені довелося нести службу в цих краях, охороняючи продовольчі і матеріальні склади, лікарні, комунікації, промислові об'єкти.

В нашій військовій частині у 1944–1945 роках проходив службу хороший солдат родом з Болехівського району. Повернувшись в жовтні 1945 року від болгаро-греко-югославського кордону в Одесу, він був демобілізований на підставі Закону про демобілізацію військовослужбовців, які брали участь у бойових діях і мають загальну середню освіту. Солдатська доля розпорядилась так, що мені в січні 1946 р. довелося декілька разів бачитися з ним у м. Болехові. За те, що він зустрічався зі мною як товариш по воєнному лихоліттю оунівці по-звірячому вбили його. Хлопцеві відсікли голову і вкинули у вікно до батьків. Звірі!

У лютому 1947 р. на залізничній станції Львів військовий комендант познімав всіх військовослужбовців з поїздів і строєм (в колону по одному) провів біля постаменту в залі для чекання. На постаменті стояла труна, в якій лежав понівечений труп ще одного мого однополчанина. Він виїхав з розташування військової частини двома днями раніше. Пасажирські вагони постійно «супроводжувала» спеціальна група бандитів.

Про звірства бандерівців не можна без гніву 1 презирства говорити. Одного разу військовий лікар зібрала в санітарний автобус хворих і поранених солдатів, аби відправити їх до медсанбату. Купка оунівців, знавши маршрут автобуса, перейняла його в лісі біля м. Коломиї і спалила всіх разом з лікарем і автобусом. По мені як по живій цілі останній постріл був зроблений 12 серпня 1946 року.

Всім прихильникам примирення і порозуміння я раджу пошукати в архівах Львова, Івано-Франківська, Тернополя та інших міст західного регіону підшивки газети «Вільна Україна» за другу половину 1941 і наступний 1942 рік. Там кожна інформація починається словами «Головна квартира фюрера». В одній із таких інформацій є сенсаційне повідомлення, що митрополит Андрій Шептицькии у свято-юрському соборі Львова «висвятив зброю та благословив вояків ОУН-УПА на боротьбу в тісній дружбі з вояками фюрера». Варто також прочитати вирок Міжнародного військового трибуналу в Нюрнбергу. Міжнародне співтовариство визнало вояків ОУН-УПА та їх ватажків разом з фашистською елітою військовими злочинцями.

Занадто необачними виявилися деякі наші історики, в тім числі доктор історичних наук О. Лисенко, заперечуючи і ревізуючи волевиявлення міжнародної спільноти. Схаменіться, лжепатріоти!

«Ветеран України»№28 (286) квітень 2006р.

Редакию газеты «Радянська Волинь» (г Луцк) по сетила пожилая женщина и передала зтот материал — исповедь активной, в прошлом, бандеровки, жительницы одного из сел Луцкого района, которая многое переосмыслила в своей далеко не простой жизни. И под конец жизненного пути своей исповедью, которая ей далась ой как тяжело, решила искупить свой грех перед людьми.