Чтение онлайн

Він підняв голову на звук моїх кроків, що прямували до нього.

– Агов, Клер, що сталось?

Я постаралась заглянути в його записник.

– Над чим ти працюєш?

– Складаю історію про нашого шанованого детектива і його не таке шановане минуле.

Я закотила очі.

– Все ще гризеш ту ж кістку?

Велика відкрита кімната була наповнена шумом від клацаючої клавіатури до гучних телефонних розмов. Нейт поклав свою ручку на стіл.

– Знаєш, що значить тату Гебріела?

– Ні, а що?

– Просто цікаво. Намагаюсь заповнити прогалини.

– Я можу спробувати дізнатись.

Нейт почав кивати, але зупинився.

– Ні, не варто. Я не хочу наражати тебе на небезпеку.

– А що на рахунок Пері?

– Що з ним?

– Ти не мав нічого проти того, щоб наражати його на небезпеку.

Нейт зробив паузу, чекаючи на родзинку, а потім зрозумів, що я серйозно.

– Клер, я не розумію тебе.

– Його тільки-но повезли до відділку, - сказала я, намагаючись контролювати злість в своєму голосі.
– Хтось сказав поліції, що він був з Вікторією Хаппел у ніч, коли її вбили. А це цікаво, адже ми з Пері нікому не казали про це весь цей час. А вчора ввечері я сказала тобі, а вранці Пері забрали.

Рот Нейта шоковано відкрився, а потім його обличчя потемніло і в очах з'явився безнадійний вираз. Я негайно зрозуміла в чому ніколи не повинна була сумніватись. У вірності Нейта.

– Я нікому не казав, - відповів він.
– Ти повинна знати, що я ніколи б не вчинив такого.

Я тяжко сіла на стілець, що обертався, з сусідньої кабінки і підкотилась до нього.

– Я знаю. Вибач. Я не повинна була задумуватись про таке навіть на мить. Але в такий час...

– Це міг бути кожен з ресторану, - сказав Нейт.
– Або з мотелю.

– Але чому тепер? Навіщо чекати тиждень і повідомляти поліції?

– Можливо, вони не слідкували за новинами. Можливо, не могли скласти два і два до тепер. Можливо, вони думали, що Пері Ферн не міг зробити такого і поліція знайде справжнього вбивцю, але коли нічого не відбулось, то вони зрозуміли, що повинні бути чесними?
– Нейт знизав плечима.
– Я дійсно не знаю.

Я нахилилась і сховала обличчя в долонях.

– До цього часу у поліції немає зачіпок. Біллі Ровлінсон став свідком тому, але вирішив підзаробити грошей на стороні, замість того, щоб піти до копів, і тепер він мертвий. У них є лише людина, яка була останньою з Вікторією, і це Пері.

– Я й досі думаю, що цього недостатньо, - сказав Нейт.
– Їм потрібно більше.

– До речі про це, вони зараз обшукують дім. Краще я повернусь до мами і заспокою її.

Нейт зблизька подивився на мене. Я відчула як піт прокотився шиєю донизу.

– Ти бігла сюди?
– спитав він.

Я знизала плечима.

– Мені потрібно було поговорити з тобою. Я повинна була знати.

Він кивнув.

– Давай відвезу тебе назад. Я все одно маю перерву зараз.

Нейт домчався до будинку і висадив мене на вулиці, адже копи блокували під'їзд до будинку. Я побачила, як вони клали комп'ютер Пері в багажник авто. Коли я з'явилась, офіцер кивнув мені.

– Ми закінчили.

Я знайшла маму, що згорнулась калачиком на дивані. Зі схованим лицем і довгими кучерами, що тряслись, коли вона плакала, вона була схожа на маленьке дівча. Я тихо сіла біля неї і погладила її спину, зробила те, що зазвичай робив Пері.

– Все буде добре, - прошепотіла я.

Вона поглянула на мене, туш розмазалась по її щокам.

– А якщо не буде? Якщо вони арештують його?

– Не думаю, що в них є багато, - сказала я.
– Так, він був з нею, але в них немає доказів, що він вбив її.

– Вони взяли... речі з дому.

– Так, звичайно, але вони не знайдуть те, що їм потрібно. Ніякої зброї для вбивства.

Я дала їй серветку. Вона рівно сіла і витерла обличчя.

– Дякую, дорогенька.

Задзвенів телефон і я відповіла.

– Клер?

Голос був знайомим, але я не могла відразу зрозуміти, чий він.

– Так?

– Це Стівен Клейворт.

– О, привіт. Ти не дуже вчасно.

– Знаю. Я тому і телефоную. Чув, Пері взяли під варту. Його арештували?

– Наскільки мені відомо, то ще ні. Його просто допитують.

– У вас є адвокат?
– спитав він.

Я про це навіть не думала з усім цим хаосом.

– Ні, ще нема.

– Приходь до мене додому і я зв'яжу тебе з нашим сімейним адвокатом.

Чудово. Адвокат Клейвортів, напевно, був найбільш високооплачуваним в штаті.

– О, я не думаю, що ми можемо собі дозволити...

– Не хвилюйся за це, - перервав мене Стівен.- Їдь сюди і я допоможу тобі.

Хіба я могла ще більше помилятися в ньому минулого року? Я хотіла вдарити себе.

– Дуже дякую, Стівен. Я скоро буду там.

– Це був Стівен Клейворт?
– спитала мама, як тільки я поклала телефон в чохол.

– Якщо ми поїдемо до нього додому, то він зв'яже нас з їхнім сімейним адвокатом.

Її лоб наморщився.

– Ви двоє...

– Зовсім ні. У нас перемир'я. Виявилось, що він не такий і поганий хлопець.

Мама вхопила сумочку і ключі і ми поспішили назовні. Я зупинилась за декілька кроків від авто. Передня ліва шина була спущена.

– Ех, - сказала мама, - я не знала, що вона так здулась.

Я опустилась на коліна, щоб перевірити її.

– Вона не була спущена, - сказала я.
– Її порізали.

Глава 19

– З моїми шинами було все гаразд сьогодні вранці, - сказала мама.

– І ніхто б не підрізав її, поки поліція була тут, - додала я.

Ми подивились один на одного. Хто б не підрізав шини, він зробив це в останні десять хвилин. Я пройшлась трохи по вулиці, виглядаючи кого на набережній.

Хлопчик, десь років дванадцяти, їхав на своєму велосипеді до мене. Я витягнула руку і зупинила його.

– Ти бачив когось ще на вулиці?
– спитала я його.

– Ага, купу людей, - відповів він своїм "звісно" голосом.

– Конкретно того, хто, можливо біг, від цього дому? Того, хто порізав шину моєї мами.

Він знизав плечима.

– Тут була ціпочка з пляжною сумочкою і великим огидним капелюхом, вона спішила кудись.

– Люк!
– дівчина з довгим білявим волоссям помахала йому з іншого кінця вулиці.

– Вибач. Маю їхати.

А, тяга до білявок. Почалась так рано. До речі про білявок, я знала, хто порізав шину. Тіфані. Але зараз в мене не було часу розбиратись з нею. Я повинна була допомогти Пері, але тепер було неможливо дістатись дому Стівена.