Чтение онлайн

Журавель якось напівусміхнувся і прихилив до плеча голову:

— Давай!

І ледве встиг він сховати жаб'ячу лапку до кишені, як рипнула хвіртка і з'явився захеканий Гриша Пасічний

— Слу-уха-ай!. — просто од хвіртки загукав він Марусику. — Чого ж ти втік, чудило? Ти ж мені толком розкажи, що то за кіношники і що вони таке зніматимуть… — Він повернувся до Журавля. — А то, розумієш: «Я скажу, щоб узяли тебе» — і навтіки! Хто ж так робить? От чудило!

Марусик втягнув голову в плечі і, як спійманий горобець, зиркнув на Журавля.

Журавель розплився в усмішці

— Та то він до мене побіг Я його чекав У нас з ним справа одна А про кіношників тих толком і розказати нічого Ми отуто біля воріт сидимо, насіння лузаємо, раптом під'їздять… Тир-бир, ми кіно знімаємо про сільських хлопчаків, чи є у вас хлопці підходящі, щоб і в самодіяльності, і вчилися добре?.. Ну, ми зразу про тебе подумали… От і все.

Але від Гриші не так легко було відкараскатися.

Він іще не менше півгодини розпитував про кіношників: і які вони, і як були вдягнені, і що точно говорили, і як стояли, і як сіли, і як поїхали… Хотілося людині побалакати на цю тему Та й не дивно. Якби вам, друзі, світило знятися в кіно, ви б теж, мабуть, про це балакали

Коли він нарешті пішов, Журавель ляснув Марусика по плечу:

— Молодець! Я так і знав, що ти це зробиш

— Та! — махнув рукою Марусик. — Я як подумав про ті зйомки… Кругом люди товпляться, витріщуються на тебе… Ні, це не для мене… Хай уже Гриша цим займається Він звичний

Треба ж було Марусику щось говорити.

Коли того ж вечора Журавель розказав Сашкові Цигану про все, той тільки хмикнув:

— А мені що? Знімається, не знімається… Мені байдуже

Але видно було, що йому не байдуже Зовсім йому не байдуже. Бо настрій у Цигана одразу покращав, очі засвітилися, і навіть якась пісенька замугикалася на губах.

Та коли Журавель заговорив про примирення, Сашко Циган мовчки заперечно похитав головою Видержував марку

Не захотів перший іти з поклоном і Марусик. Він, мабуть, вважав, що з його боку головне зроблено, — від кінозйомок він відмовився. Тепер, мовляв, слово за Сашком Циганом

«Як легко посваритися і як важко помиритись», — із сумом думав Журавель

Минуло ще кілька днів.

Серпень того року був напрочуд спекотний Пекло й смалило немилосердно Температура сягала тридцяти п'яти… Єдиний порятунок — річка.

Голубеньку нашу при всій до неї любові й повазі, на жаль, не можна назвати судноплавною магістраллю Океанські лайнери на неї не запливають. У більшості місць її спокійно перебродять корови.

На Бамбурах була лише одна глибока місцина, де можна купатися І, хоч-не-хоч, Сашкові Цигану й Марусику доводилося там зустрічатися. І вони зустрічалися

Журавель то до Марусика підпливе, побалакає, то до Сашка Цигана. А вони й погляду один на одного не кинуть, удають, ніби просто не помічають, не знайомі наче…

От і цього разу так було

Під берегом хлюпалася малеча А хлопці плавали посеред річки на глибокому Сашко Циган з одного боку, Марусик з другого А Журавель між ними… У воді було гарно, не хотілося вилазити І Журавель, плаваючи, співав на повний голос:

Сашкові Цигану і Марусику, чесно кажучи, теж хотілося співати, але вони стримувалися Якось незручно співати, коли поруч твій колишній друг, який тебе зрадив Якось рот не розкривався.

Зненацька Журавель зойкнув:

— Ой! Ой, корчі схопили… ногу!. Ой, хлопці, як зводить! — Він занурився з головою, потім виринув і вже перелякано, пирхаючи, загукав: — Ой хлопці! Рятуйте! Ряту… — І знову занурився з головою.

Першим кинувся до нього Марусик Він був ближче

Підплив, вловив Журавля за руку, що на мить вистромилася з води, і не встиг опам'ятатись, як Журавель обхопив його руками

І вони вже удвох занурилися з головою

Буль-буль!

«Ну, все! — майнуло в Марусика. — Пішли годувати раків!»

Він одчайдушно замолотив руками й ногами, вириваючись Та Журавель тримав його міцно, як у лещатах.

Проте від тих, мабуть, одчайдушних Марусикових рухів вони почали випливати Ще якась мить — і голова Марусика вже над водою.

— А… а… а… — жадібно ковтає він повітря і помічає, що поруч Сашко Циган

— Бий його по голові! А тоді хапай за волосся! — гукає Циган.

— Не мо-о-жу… Він ме-е-не… держить… — ледве встигає вигукнути Марусик і знову занурюється

І майже в ту ж мить відчуває удар по голові.

«Ой! Це ж він замість Журавля мене вгилив», — останнє, що подумав Марусик.

…Коли він прийшов до тями і розплющив очі, то побачив, що лежить на березі Його оточує цікава бамбуринська малеча, серед якої, як телевізійна вежа, стовбичить мокрий Журавель.

— О! Нарешті! — побачивши, що Марусик розплющив очі, вигукнув Журавель. — Ну й налякав ти нас!

— Ти… А ти ж як? — спитав Марусик, важко дихаючи

— Одпустило… Тільки-но ти пішов на дно, корчі зразу одпустили. — Журавель винувато усміхнувся (не вмів Журавель брехати, і коли доводилося говорити неправду, він завжди винувато усміхався).

Сашко Циган підвівся, теж винувато всміхнувся і сказав:

— Ти пробач… я не хотів… я ж думав, що то він… Ваші макітри у воді такі схожі…

Малеча зареготала

Марусику нічого не лишалося, як теж засміятися А потім вони йшли додому й весело сміялися втрьох І ніхто з них не згадував про сварку, наче її й не було. Найвеселіше сміявся Журавель. Він підстрибував на ходу, захлинався, заливаючись радісним сміхом.

— До речі, а як там… жаб'яча лапка… чарівний талісман? — спитав раптом Марусик.

— О! Жаб'яча лапка! Будь здоров! — захоплено вигукнув Журавель.

— Ти хоч побажав що-небудь?

— Аякже!. Аякже!.. Побажав, звичайно! Аякже. І — справдилося! Справдилося! — Він лукаво усміхнувся

Хлопці перезирнулися і… враз зрозуміли, що саме побажав Журавель. Через те побажання вони і йдуть зараз разом, і сміються, і радіють, і… Хоча і без усякого талісмана вони б, звичайно, помирилися Але… І тут де не взявся Бровко. Кинувся до хлопців, метляючи хвостом і припадаючи до землі, наче хотів сказати: «Ех, який же я радий, що все гаразд, що ви помирилися! Який же я радий! І як же я вас, хлопці, люблю!»