Чтение онлайн

Опам’ятавшись, Чеслав не одразу зрозумів, де він. Як не намагався, юнак не міг розплющити очі, але, помацавши руками, відчув, що поруч дерево. Тоді зрозумів, що все ще залишається в череві чудовиська.

Що це було – марення чи дійсність? Чеслав протер долонею очі, знявши полуду засохлої, в’язкої крові. Попереду, де закінчувалася колода, билися відблиски багать. Чеслав поповз до виходу…

Коли юнак наполовину вибрався з пащі Змія-Велеса, у юрбі пролунав радісний лемент, що привітав нановонародженого. Чеславові здалося, що його подорож черевом священного чудовиська тривала вічність. Але виявилося, що це не так. Минула лише мить. Так само яскраво палали багаття, так само співуче звучали заздравиці богам Великим.

Ритуал тривав. Помічники волхва – Миролюб і Гаразд – одразу гострими ножами взялися зрізати з його голови волосся. Довгі пасма стятим колоссям рясно сипалися в траву. І тільки коли голова юнака зробилася схожою на голову немовляти, кілька рук підхопили його й, витягши з пащі Змія, опустили на землю.

Слідом за ним під загальні крики схвалення з пащі Змія-Велеса виймали одного за одним інших посвячених. От тільки зі здорованем Добром вийшла затримка. Дуже вже тяжко йому було протиснутися крізь вузьку колоду. Але насилу він усе-таки вибрався.

До Чеслава підійшов старий Сокіл.

– Пишаюся, Чеславе! Не підвів старого, Лісовик тебе… А-а! – махнув рукою задоволений учитель.

Він повісив на шию посвяченого молодого чоловіка лапу звіра, якого той добув, і накинув на нього шкуру вовка, якого власноруч убив узимку.

Чеславові була приємна така похвала від самого Сокола, але він був стомлений, а в його голові гуло. Йому ще раз піднесли священну чашу, і він зробив ковток…

Тепер юнак відчув, як напій крижаною рікою гасить попередній вогонь, що розходився всередині. У голові Чеслава прояснилося, а всі почуття ще більше загострилися. Він міг чітко розрізнити те, що приховувала від інших темрява ночі: до різноманітних запахів лісу й багаття додалися вологі запахи річки, пахощі квітів і трав на далекому лузі, і навіть запах козулі, що причаїлася на ніч серед папоротей, – він відчував. Його слух вбирав усі шуми лісу й околиць, нечутні людині. Юнак зрозумів, що з якоїсь не відомої йому причини має тепер у собі силу й спритність звіра, убитого ним напередодні.

Знову вдарили бубни. Чеславові випала велика честь почати ритуальний танець на честь Посвяти. Він, покритий вовчою шкурою, подібно звірові, обережними кроками пройшовся навколо багаття, час від часу завмираючи на місці, ніби прислухаючись, а потім присів, причаївшись. І раптом розпрямився й, скинувши руки, понісся по колу, ніби борючись із невидимим супротивником, підстрибуючи й завдаючи ударів, ухиляючись від невидимої небезпеки…