Чтение онлайн

Власне кажучи, були у міській варті й гартовані вояки — близько двох тисяч, які отримали золоті киреї від Роберта, а не Серсеї. Та навіть і ті… князь Тайвин Ланістер полюбляв казати, що вартовий — то не справжній вояк. Лицарів, зброєносців та важких щитників Тиріон мав не більше за три сотні. Скоро він муситиме перевірити іншу батькову приказку: один на мурі вартий десяти під муром.

Брон з супроводом чекав коло пришибу, де юрмилися жебраки, вешталися хвойди, вигукували про вилов жінки-рибалки. Останні виручали більше грошей, ніж решта, разом узята. Покупці давилися коло діжок та яток, завзято торгувалися за кожну мушлю та рибину. Відколи підвіз харчів до міста припинився, риба злетіла у ціні вдесятеро проти мирного часу і продовжувала дорожчати. Хто мав гроші, той приходив до річки щоранку і щовечора у надії принести додому вугра чи горщик червоних крабів. Хто не мав, той тинявся між яток, сподіваючись щось вкрасти, або стояв голодний і знесилений попід мурами.

Золотокирейники звільнили шлях крізь натовп, розштовхуючи людей навсібіч ратищами списів. Тиріон намагався не чути, як люди бурмочуть прокляття. З натовпу вилетіла слизька гнила риба, впала йому до ніг і розлетілася на шматки. Він обережно ступив через неї та сів у сідло. Діти з напухлими животами вже билися у грязюці за кожен смердючий шматок.

Сидячи верхи, Тиріон окинув оком весь річковий берег. На Грязючній Брамі поралися теслі, стукотіли молотками, видовжували з мурів дерев’яні риштунки. Робота просувалася хутко, Тиріон відчув задоволення. А от купа різноманітних прибудов позаду пришибів, яка наросла на міських стінах, наче мушлі на дні корабля, втішила його значно менше. Там тісно скупчилися біч-обіч гральні кишла і харчівні, комори для купецького краму, ятки, шинки, доми розпусти, де розсували ноги найдешевші та найогидніші шльондри у місті. «Все це треба винищити до голої землі. Бо інакше Станісові для приступу стін навіть драбини не знадобляться.»

Він прикликав до себе Брона.

— Збери сотню людей і спали усе, що знайдеш між краєм води та міськими мурами. — Тиріон махнув опецькуватими пальцями на безлад, що чинився біля річки. — Тут не повинно геть нічого стояти, зрозумів?

Чорнявий сердюк роздивився навколо, міркуючи про доручення.

— Господарі тих гнидників, певно, не зрадіють.

— Я й не сподівався на їхнє схвалення. Нехай — проклинатимуть гемона у мавп’ячій подобі ще за одне свавілля.

— Дехто може навіть стати до бою.

— Подбай, щоб вони його програли.

— Що робити з тими, хто там живе?

— Дай їм досить часу вивезти своє добро, а тоді виганяй силоміць. Тільки спробуй нікого не вбити — зрештою, то не вороги. І годі вже гвалтувати жінок! Тримай своїх посіпак на налигачі, трясця їх матері!

— Вони сердюки, а не септони, — відказав Брон. — Ти ще скажи, щоб сиділи тверезі.

— А не завадило б.

Тиріон шкодував, що не може зробити міські мури вдвічі вищими та втричі товщими. А може, того й не треба. Товсті мури та високі башти не врятували ані Штормоламу, ані Гаренголу, ані навіть Зимосічі.

Він згадав Зимосіч, якою він її востаннє бачив. Замок був не такий безглуздо-величезний, як Гаренгол, не такий нездоланний з виду, як Штормолам. Але у його каменях відчувалася велика сила; людині за ними було затишно та безпечно. Звістка про падіння замку майже вибила Тиріона з колії.

— Боги дають однією рукою і відбирають іншою, — пробурмотів він півголосом, почувши від Вариса. Їхньою лихою волею Старки вчинили зловісний обмін — зміняли Зимосіч на Гаренгол.

Мабуть, з цього треба радіти. Робб Старк тепер мусить піти на північ, бо якщо виявиться неспроможним захистити власну домівку, то який з нього король? Західний край та дім Ланістер тепер зітхне з полегшення, і все ж…

Тиріон ледве зміг пригадати, який був на обличчя той Теон Грейджой. Він бачив його, коли гостював у Старків: хвацький молодик, завжди всміхався, добре стріляв з лука. Важко уявити його господарем Зимосічі. Адже на Зимосічі одвіку сиділи Старки.

Він згадав їхній божегай: високі вартові дерева у обладунках з сіро-зеленої глиці, великі дуби, кущі глоду, ясени та смереки, а посередині — серце-дерево, схоже на блідого велетня, замороженого у часі. Тиріон майже відчув запах, земний та глибокий, запах століть. Згадав, яким темним був гай навіть у години дня. Той гай — то й була сама Зимосіч. Сама північ. «Ніде я не почувався таким чужим, як у тому місці. Таким небажаним гостем.» Тиріонові стало цікаво, чи не почуватимуться там так само і Грейджої. Хай вони захопили замок, та божегай ніколи не стане їхнім. Ані через рік, ані через десять чи п’ятдесят років.

Тиріон Ланістер повільно повів коня до Грязючної Брами. «Зимосіч для тебе ніщо», нагадав він собі. «Радій, що вона зазнала поразки, і дбай про свої власні мури.»

Брама була відчинена. Всередині на базарній площі стояли три величезні метавки-журавлі, витикаючись за мури, як три велетенські птахи тієї ж породи. Їхні метальні важелі були зроблені зі стовбурів старих дубів і схоплені сталевими смугами, щоб не тріснули. Золотокирейники кликали їх Трьома Хвойдами, бо вони мали радо задерти ноги, щойно підійде князь Станіс, і гаряче його привітати. «Принаймні, сподіваймося на це.»

Тиріон вдарив коня п’ятами і затрусив крізь Грязючну Браму, розсуваючи людський потік. За Хвойдами натовп порідшав, і перед ним відкрилися вулиці.

Повернення до Червоного Дитинця обійшлося без пригод, але у своїй приймальні в Башті Правиці він знайшов з десяток сердитих торговельних капітанів, які обурювалися, що їхні кораблі відібрали на користь престолу. Тиріон щиро перед ними вибачився і пообіцяв належне відшкодування після війни. Та це їх мало втішило.

— А раптом ви, пане Правице, програєте цю війну? — спитав один браавосець.

— Тоді звертайтеся по відшкодування до короля Станіса.

Поки Тиріон їх здихався, закалатали дзвони, і він зрозумів, що вже спізнився на урочисту службу. Він майже біг, коли перетинав двір на коротких неслухняних ногах. У замковому септі зібрався натовп: Джофрі застібав білі шовкові корзна на плечах двох найновіших лицарів Королегвардії. Обряд вимагав, щоб усі стояли, і Тиріон, що підійшов останнім, бачив тільки стіну двірських дуп. З іншого боку, коли верховний септон скінчить урочисте прийняття обітниць двома лицарями і помаже їх в ім’я Седмиці, Тиріон опиниться якраз на зручному місці, щоб першим втекти з дверей.

Він цілком схвалював вибір сестри на місце загиблого пана Престона Зеленополя. Пан Балон Лебедин був з роду князів Порубіж’я — гоноровитих, загартованих у війнах і водночас обережних. Пославшись на хворобу, князь Гуліан Лебедин лишився у замку і не став до бою за жоден бік. Але старший син спочатку приєднався до Ренлі, а тепер їхав у війську Станіса. В той же час молодший, Балон, служив у Король-Березі. Якби князь мав третього сина, той, за Тиріоновою підозрою, вже присягнув би Роббові Старку. Не надто чесно, зате досить розумно: рід Лебединів мав намір вціліти, хто б не сів зрештою на Залізний Трон. Окрім шляхетного походження, молодий пан Балон був хоробрий, гречний і вмілий воїн; він добре володів списом, ще краще — шпичастим телепнем, а луком — пречудово. Новий лицар мав служити з честю та відвагою.

На жаль, Тиріон не міг сказати того самого про другого обранця Серсеї. Пан Озмунд Кіптюг виглядав з себе досить грізно: на зріст шість стоп та майже чотири вершки, жилавий і м’язистий, а коли не посміхався, то вельми суворий на обличчя, на якому виділялися гачкуватий ніс, кущаві брови та широка брунатна борода. Родовід його був доволі хамський — не кращий за заплотного лицаря. Кіптюг у своєму просуванні при дворі цілком залежав від милості Серсеї. Саме тому, поза сумнівом, вона його й обрала.