Чтение онлайн

— Ну не гнівайся! Звичайно, в такого дорослого джентльмена можуть бути свої таємниці. Вони мені не потрібні. От тільки в сіті без спеціальної перепустки не зайдеш. Нікого не пускають. Порядок там такий.

Про це Девід не подумав. Він просто не міг уявити, що до якогось міста може бути заборонений вхід.

— А хто не пускає? — запитав він. — Поліція!?

— Поліції в сіті немає. Там орудує “Ескадрон милосердя”. У нього хлопці міцніші, ніж у поліції.

— А якщо їх дуже попросити?

— Не допоможе…

— Ні, я піду… Сам побачу…

— Я тебе не тримаю. Йди… Тим паче, що нам по дорозі.

…Незабаром перед Девідом та незнайомцем виросла сіра висока стіна із бетонних плит. У ній був прорізаний напівкруглий отвір, перегороджений щільними металевими воротами. Невеличкі дверцята вели до приміщення для варти. Хлопець зайшов всередину, а незнайомець зупинився по той бік порога. Стрункий підтягнутий чоловік, одягнений в блакитну уніформу з двома червоними літерами “ЕМ” на грудях, запитливо позирнув на Девіда:

— Чого тобі треба, хлопче?

— Пустіть мене до сіті!

— Не можу, — незворушно відповів вартовий. — Що ти там будеш робити? Екскурсій до нас не водять. Підростеш — тоді, будь ласка!

— Мій батько в сіті, — пояснив Девід. — Я хочу з ним зустрітись. Його ім’я та прізвище — Пітер Сноу.

— Пітер Сноу, — повторив вартовий. — Він тобі написав листа, запрошував приїхати?

— Ні, — відповів Девід. — Я сам…

— Тоді в твого батька, напевно, є серйозні причини жити тут без тебе й твоєї матері, — зробив висновок вартовий. — Ми не пускаємо в сіті непроханих гостей.

— Тоді я хотів би дізнатися…

— Ми не даємо жодних довідок про наших клієнтів. Це — принцип нашої роботи. І ми його ніколи не порушуємо.

Девід вийшов із вартівні й заплакав. Він почував себе настільки безпорадним, нікому не потрібним, залишеним напризволяще, що не міг стримати сліз. Незнайомець прошепотів йому на вухо:

— Не плач! Я допоможу тобі. А зараз нам треба пошукати місце для ночівлі.

Вони довго продиралися крізь колючий очерет. Девід ледве переставляв ноги, кілька разів упав і, мабуть, провалився б десь у трясовину, якби його не підтримував незнайомець. Нарешті хлопець майже на ліктях вповз до низького куреня. Суха, збита груддями солома зашелестіла під ним. Незнайомець ліг поруч і незабаром заснув.

Довго і надокучливо калатав електричний дзвінок. І тільки тоді, коли стих той настирливий передзвін, Роні Купер вирішив встати. Важко звівся на ноги, одягнувся нашвидкуруч і підійшов до дверей. Приклав до вузенького замкового прорізу ультразвуковий ключ. Двері відчинилися. У кімнату зазирнув фізіолог Стефансон, кремезний круглолиций чоловік. Тієї ночі він був оперативним черговим по сіті.

— Що стряслося? — прохрипів Купер. — Я працював цілу ніч. Могли б і не турбувати мене…

— Та ось така несподіванка, — сказав Стефансон. — З будинку на Четвертій кільцевій зник клієнт Біллі Роджерс. Зараз пів на одинадцяту… Ситуація тривожна.

— А хто вам доповів?

— Він не прийшов на сніданок. Оглянули його кімнату. Нікого там немає. Речі розкидані…

Оце так збіг! Біллі Роджерс… А він учора морочив собі голову…

— Де ж він міг подітись? — запитав Купер.

— Немає жодного здогаду. Я опитав сусідів: вони нічого не знають. Біллі Роджерса поважали, хоча він і завдавав нам клопотів.

— Слід уникнути зайвого розголосу, — сказав Купер.

— А хто поведе слідство?

— Хтось із нас. Можливо, навіть я.

Через годину на стіл перед Купером поклали фотографію. Біллі Роджерс, сорока двох років, колишній інженер, був безробітний протягом останніх п’яти років… І ось він зник. Можна було висунути дві версії: він або ж утік, або ж кимось убитий.

Купер поклав фотографію в шухляду столу, підійшов до вікна й задумався. Кому ж було потрібне вбивство Біллі Роджерса? Безробітний, без будь-яких статків, втратив абсолютно всі шанси. Ні, Біллі Роджерс користувався повагою… Вбивство задля грабунку? Нісенітниця! Цю версію треба раз і назавжди відкинути…

Чому про намір Біллі Роджерса не знала “Стелла”? А вона ж має помічати щонайменші зміни в психічному житті своїх підопічних. Щовечора нейронно-обчислювальна машина сповідала мешканців сіті. У кожній квартирі було устатковане табло з мікрофоном. Дорослий клієнт мусив щонайменше протягом п’яти хвилин розмовляти з машиною, розповідати про те, як прожив день, відповідати на запитання. І суть справи не в щирості цих сповідей. Машина сприймала й аналізувала голос клієнта. Спектрограма голосу давала змогу зануритися в хащі свідомого й підсвідомого психічного життя людини. За допомогою інформації, що добувалася в такий незвичний спосіб, складалося досьє на кожного мешканця сіті. Ніхто не міг збрехати, ввести в оману машину…

Отже, “Стелла” обов’язково б зафіксувала психічне збудження в мозку якогось клієнта ще до того, як воно зріло, перейшло в намір вчинити вбивство. Значить, питання слід розглядати так — вірити чи не вірити машині? Поки що були підстави цілком і повністю покладатися на “Стеллу”.

І враз той же самий Стефансон порушив увесь хід міркувань Купера. Дуже чемно перепрошуючи, він зайшов до кабінету і поклав перед шефом “Ескадрону милосердя” бланк фототелеграми. Кілька чітких рядків сповіщали, що до сіті через кілька годин прибудуть високі гості — лідер правлячої консервативної партії Хорст та міністр внутрішніх справ країни Деллоун.

Пересмикнувши плечима, Купер підійшов до вікна і почав розглядати високі будинки сіті, схожі на покраяні стовпчиками бджолині соти. Вони вабили око: м’які, приємні рожево-коричневі кольори торцевих стін, фасади поспіль вицяцькувані барвистими склоарматурними трапеціями. Навколо будинків — акуратні зелені газони, низенькі деревця.

У сіті могли жити сорок тисяч чоловік — не більше й не менше. Саме для утримання такої кількості безробітних виділяв уряд гроші. Правда, тих асигнувань вистачало лише для задоволення найпростіших потреб клієнтів. У безробітних, які потрапили сюди, був дах над головою і був хліб насущний. Інші радощі життя їм мали забезпечити спеціалісти з “Ескадрону милосердя”.

Сіті обіймало невелику площу — якихось двісті гектарів. Місця для майстерень, де б могла працювати бодай частина клієнтів, бракувало. Та й Купер відхиляв, на перший погляд, звабливі пропозиції. Дехто із промисловців радив налагодити в сіті кустарне виробництво сувенірів. Хоча вони й обіцяли дуже мізерну платню за виконання замовлень, подібні промисли могли б дати “Ескадрону милосердя” такі-сякі прибутки. Але в тому світі, який хотів створити Купер для клієнтів, не було місця для праці, що завжди надто розбурхує уяву.