Чтение онлайн

– - Ну і вигляд у тебе, хлопче, хоч хестурів лякай. — насміхався з нього Плато.

Теймур лише посміхнувся у відповідь.

– - Добре ,що хоч живий!— заступилась за вугляра, Васса.

– - Так. Згадати страшно, чого ми натерпілись. — сідаючи до столу підтримав розмову Крістур. —А ти Кароле, як? Стобою все добре? Щось вигляд в тебе не дуже.

– - Красно дякую! Утішив! А роги в мене не ростуть?—з єхидничав хлопчина.

І одразу ж, про це пожалкував, бо Крістур розплившись у посмішці, від вуха до вуха і висказав:

– - А ти, про це запитай у Міленки, як вона тебе чикала.

Дівчина густа почервоніла і трохи не випустила полумисок, якого якраз ставила на стіл, а Крістур отримав від Васси, ганчіркою по плечах.

– - За що?— удавано-ображено, викрикнув він.

– - За твій довгий язик. Не чіпай дівчини. — промовила Васса.

– - У вас бачу, добрий настрій. Це чудово. — почувся голос чаклуна, який щойно увійшов.

Він ніс під пахвою товсту книгу. Мабуть вона була досить таки важка, бо малий аж перехилився на бік.

– - Сідай до столу , Крахуне. Дивись , чого тут тільки не має. Наші жінки, з радості перестаралися. Нам всього і не подужати. — запросив його Мозус.

– - Не відмовлюся. Я, таки добряче зголоднів.

Чаклун сів біля Шутіма, який вже наминав пиріг з м’ясом і голосно прицмокував губами, показуючи, який він смачний. Шаміля дивилася на свого обранця закоханими очима, бо саме вона пекла ті пироги. З обідом упоралися швидко, вісьмом здоровим чоловікам апетиту не позичати. Крахун попросив жінок швиденько по прибирати, і коли стіл був чистим , поклав на нього свою книгу.

– - Ви казали, наступне, що вам потрібно дістати, це крило морфіна. Так?

Карол дістав папірець на якому були виписані всі складові зілля і передав чаклунові. Той уважно його продивився.

– - Ага. Ну я так і казав. — прочитавши, мовив чаклун. — Так от, ці морфіни живуть у Містерії. В цій книзі сказано, що цей світ населяють ефірні істоти. Простій людині, їх навіть побачити не можливо. Сам світ складається з тисяч летючих острівців, як по ньому пересуватись, я, і гадки не маю.

– - Нічого, потрапимо, зрозуміємо. — перервав чаклунове пояснення, Мозус.

Друзі підтримуючи ватажка, закивали головами.

– - Все чим я можу вам допомогти, це прочитати закляття, воно в мене є в цій книзі, щоб ви потрапили саме туди куди потрібно, решту зробить Каролова сфера. Переміщення ми зробимо у моєму палаці. — чаклун показав на велику будівлю.

– - А я гадав, ти живеш у хатині. — здивувався Карол.

– - Так, у хатині. Але палац теж мій. Точніше, мій і Бахтара. Ми його разом створили, та після того, як він пішов, я там більше не мешкаю, тільки працюю.

– - Зрозуміло. Ну що ж , друзі, будемо збиратися в нову подорож. — звернувся Мозус до своїх товаришів.

Збори були не довгими. Почистили і погострили зброю, жінки заштопали подраний одяг, бо цілого, потрібного розміру, знайти не вдалося. Пощастило лише Шутіму. Шаміля його, вділа з ніг до голови і він був несказанно задоволений своїм виглядом. Брати-болотники перетягли свої луки і наробили більше стріл, до торби поклали мотузки і гаки до них, а ще, що було потрібно, не знав ніхто. Дуже дивний світ змалював їм Крахун. Коли все було готово , пішли до палацу. Старшина селища і Шаміля їх проводжали. Шутім ішов як у воду опущений, міцно тримаючи за руку свою подружку. Мозус кілька разів на нього уважно подивився і пошепотівся про щось з Крістуром, потім повернувся до коротуна і несподівано для нього спитав:

– - Шутіме, може ти хочеш залишитися тут?

Малий від несподіванки зупинився і здивовано закліпав очима.

– - А чому це ви, вирішили мене тут покинути? Я вам , що , заважав увесь цей час?

В його голосі чулася образа.

– - Ну що ти, друже, ми зовсім не хотіли тебе образити. — поспішив заспокоїти його Крістур. Ми тут порадились і вирішили, що у тебе, може більше не бути такої нагоди. Цей світ створений саме для тебе і для таких як ти. Тут ти зустрів своє кохання і ми не маємо права , віднімати це в тебе.

Шутіма заспокоїли ці слова, в його серці прокинулась вдячність до друзів, за піклування.

– - Мені приємно, що ви хвилюєтесь, та я піду з вами до кінця. Мене Шаміля поважати перестане, якщо я вас покину. — Шутім ніжно глянув на подругу. — Коли ми повернемося до нашого світу, я попрохаю Орнагула, щоб він мене сюди повернув. Думаю, старий мені не відмовить. Ти ж мене почекаєш, серце моє?

Шаміля ствердно хитнула головою і чмокнула коротуна у щоку. Друзі не чикали від Шутіма такої відданості, в їхніх душах він здобув собі повагу.

– - Ну, що ж, якщо ти сам так вирішив, ми не станемо тебе відмовляти. — сказав за всіх, Мозус.

Мандрівники зайшли до палацу, хоч назва ця була скоріше умовна, бо вся будівля складалася з однієї великої кімнати і кількох допоміжних, схожих на комори. У великій кімнаті, друзі і опинилися.

– - Давайте прощатися зараз, бо як засвітиться сфера, вас тут не повинно бути. — попередив проводжаючих Карол.

– - То як я читатиму заклинання?— питав Крахун.

Карол розгубився, та Мілена швидко знайшла вихід.

– - Стань у дверному пройомі і як тільки закінчиш промовляти закляття, швиденько, закрий двері.

– - Добре. З цього, щось, може вийти, а якщо і відправишся з нами, то чарівник нам у мандрівці, не завадить. — пожартував Крістур.

Прощання було швидким, старійшина і Шаміля вийшли з палацу, а Крахун зробив так як сказала Міла. Тільки но він почав читати, як обізвався Теймур:

– - Може я чогось і не розумію, але якщо той світ такий як про нього розповідав чаклун, то нам краще зв’язатися мотузкою. Бо ми можемо не познаходити один одного.

– - А, вугляр, правий. — погодився Карол. — Нам дійсно потрібно зв’язатися.

Дістали мотузку і по черзі поприв’язувалися до неї. Карол став в середину, товариші його оточили. Крахун читав заклинання , а куля все яскравіше і яскравіше розгорялася, і ось мандрівники вже летіли по прозорому коридору в новий невідомий для них світ.

11

Зв’язані однією мотузкою, друзі не втрачали одне одного з поля зору, але спілкуватися однаково не могли, слова наче застигали на губах і інші їх не чули. Скільки тривав цей політ, не відомо, та раптом він скінчився і все навколо засвітилося рожевим світлом. Та все одно, друзі продовжували повільно летіти. Вони зрозуміли, що вже потрапили до Містерії, навколо них плавали уламки, мабуть колись цілої планети. І важко було зрозуміти де низ , а де верх.