Чтение онлайн

– - Це і є, ті острови, про які нам розповідав Крахун .— гукнув до решти мандрівників Мозус.

Вони поволі наближалися до одного з них. Їхні ноги торкнулися тверді.

– - Яка неймовірна краса!— вигукнула в захваті Мілена.

Вона нагнулася і провила рукою по рослинності на якій стояла. Вона була схожа на траву, але колір дивний. Від дівочих рук у бік побігла якась дрібна тваринка, рятуючись від небезпеки, між яскраво-жовтими стеблинками. Карол стояв на самому краєчку острівця і дивився, як йому здавалося в низ.

– - Справді дивовижний світ. Під ногами небо, над головою небо і ніде ні сонця , ні місяця, а видно як у день.

Раптом десь з низу почувся голос Теймура:

– - Гей, ви, там у низу, чому ви стоїте до гори ногами?

Карол подивився в низ і побачив вугляра, який стояв з іншого боку до гори ногами і дивився на них.

– - Не розумію, як це можливо?— здивуванню Теймура, не було меж.

Раптом він щось зметикував і пішов на зустріч друзям як по рівній землі, хоча став паралельно острівцю. Товариші дивилися на нього широко відкритими, вид здивування очима. Теймур посміхнувся і сказав:

– - Я зрозумів у чому справа. У цій Містерії, немає ні гори , ні низу. Вірніше сказати, куди ноги поставиш, там і низ. І щоб не путатись, нам треба триматися разом, бо тут легко можна заблукати.

– - Так. Твоя правда. — погодився Мозус. — Тоді може ти станеш як усі ми, а то якось не зручно на тебе дивитися.

Теймур порівнявся з рештою друзів. Острів на який опустилися люди, був зовсім крихітний і крім жовтої трави на ньому нічого не було. Мозус спитав у Теймура:

– - Слухай, а на іншому боці теж саме?

– - Ага. Точнісінько так. — відповів той.

– - І що ж нам робити? Де шукати морфінів?— спитав Шутім. — Куди нам іти, в гору чи в низ?

– - Як іти? Тут же навкруги, лише небо, а ми не птахи, літати не вміємо. — мовив Крістур.

– - А ви згадайте, як ми опускалися на цей острів, ми ж не падали, а справді летіли!— вигукнула Мілена.

Дівчина відв’язалась від мотузки, підійшла до краю тверді і відштовхнувшись злетіла як пушинка кульбабки.

– - Я вмію літати!— вигукнула вона.

Змахнувши руками, наче пливла у воді, дівчина піднялася вище і за кілька вимахів вже була біля іншого острова.

– - Не бійтеся, це так захоплююче! Підіймайтеся за мною. Я колись мріяла літати мов пташка і цей світ подарував мені таку нагоду!

Карол дивився на свою кохану і захоплювався нею, він пішов слідом і пригнув у рожевий простір. Йому перехопило подих, як колись в дитинстві, коли батько підкидав його високо в гору, а потім ловив на льоту і це справді було захоплююче.

– - Ідіть усі, ви не пошкодуєте. — погукав Карол друзів.

І невдовзі вся компанія пиряла в просторі, вони раділи мов діти, штовхалися і чудили. Першим схаменувся Мозус:

– - Гадаю досить розваг. Ми сюди не за цим прийшли. Треба поміркувати як нам знайти морфінів.

– - Тут тисячі островів і в горі , і внизу, чи навпаки, але це не суттєво, головне , що нам не вистачить всього життя щоб перевірити кожен. — висказав свою думку Крістур.

– - Ти правий друже, щось потрібно робити.

– - Можна мені дещо сказати?— устряв в розмову Капер.

Це було дивно, бо інколи за цілий день від нього і слова не дочекаєшся.

– - Кажи братику. — підтримав його Плато.

Капер трохи, призадумався, міркуючи як краще висловити свою думку, а потім сказав.

– - Це тільки тут, біля нас , здається що острови літають хаотично. Ідіть за мною, я вам дещо покажу.

Друзі наблизились до болотника.

– - А тепер подивіться собі під ноги тільки уважно.

Мандрівники зробили як він просив. Першим прозрів Карол.

– - Я зрозумів! Я зрозумів! Ці острови летять по великій спіралі і в низу сходяться в одну точку. Якщо ми будемо летіти між ними , то бачитимемо, що на них діється і нам не треба облітати кожен.

– - Правильно. — погодився з ним Капер. — Але не тільки це. Якщо острови летять, значить їх щось притягує, а це щось повинно бути великим.

– - Вірно. — підтримав брата Плато. — Найбільший острів і на ньому ми найдемо місцевих жителів.! Братику ти мудріший ніж я думав!

– - Я теж згоден з Капером. Летімо туди куди і острови. — сказав Мозус і першим рушив у перед.

Спочатку друзям подобалось мандрувати в такий спосіб, та здавалося, що подорож за островами, не скінчиться ніколи. Від постійного махання в повітрі, почали боліти руки.

– - Давайте трішечки відпочинемо, а потім полетимо далі. — попрохала Мілена.

Мандрівники погодилися і опустились на найближчий острівець. Він як дві краплі води нагадував той, з якого і почалася їхня подорож Містерією, така сама грудка землі поросла жовтою травою.

– - Як ви гадаєте, скоро настане ніч?— спитав Шутім, наминаючи пиріг, якого їм в дорогу напекла Шаміля.

– - Можливо я помиляюся, але здається тут не має ночі і це світло, весь час, буде однаково рожеве. — спробував відповісти на питання Крістур. — Або їхній день, на багато довший, за звичний нам.

– - Знаєте, який завдовжки тут день, мене хвилює найменше. — втрутилась в бесіду чоловіків, Васса.

– - А що ж тебе турбує?— здивувався Крістур.

– - А те, що скільки ми тут вже літаємо, а і досі не зустріли нічого їстівного. Наших харчив, на довго не вистачить. — відповіла жінка, зиркнувши на Шутіма.

Бідолаха, аж поперхнувся, та вона не звернула на це увагу і продовжувала порсатись в торбі з їжею.

– - Васса має рацію. Невідомо, скільки нам ще тут плигати, а навколо лише ця жовта трава, та я не думаю, що вона їстівна. – погодився Мозус. — Нам треба поспішати, чим швидше ми з відси виберемось, тим краще, а зараз давайте відпочинемо.

Ватажок не чикаючи , що скажуть йому друзі, розтягся на м’якій траві і одразу заснув. Мабуть він теж добряче виморився, та соромився в цьому признатися. Всі мандрівники по слідували його прикладу. Варту виставляти не стали. Кого їм було остерігатися? Навколо жодної живої душі, крім крихітних створінь , що ховалися у жовтій траві. Стомлені друзі спали міцним сном і мабуть кожному з них снилося щось приємне, бо обличчя були спокійні і безтурботні, як в дитинстві, а Шутім навіть посміхався. Карол бачив у вісні маму, вона стояла на луках по коліна в траві і манячи його, зовсім маленького, вигукувала: