Чтение онлайн

— Як почуваєте себе, герцог? — люб'язно спитав він. — Не стомлює вас морська подорож? У ваші роки я був корабельним хлопчиком на урці і, признатися, спершу страждав від морської хвороби.

«Урка, урка… — намагався згадати Федя. — Що за корабель? Може, різновид каракки?»

Про каракку Федя читав. Десь із чотирнадцятого аж до шістнадцятого століття вона була широко розповсюджена. Будувати каракки почали португальці і застосовували їх як транспортні судна. А згодом каракку вдосконалили; з'явилась шаранта. То були великі кораблі. Деякі з них несли по двісті гармат. Екіпажу було до тисячі двохсот чоловік.

— Урка — те саме, що й каракка? — спитав Федя в Адальберто.

— Ну, що ви, герцог! Каракка — великий корабель з глибоким зануренням і широким днищем, а урка зовсім маленька. її перевага — невелика осадка. Урка пройде там, де каракка неодмінно сяде на мілину… На урці я плавав до берегів Гвінеї. Туди ми возили всякий мотлох — скляні чотки, калатальця, дзеркальця, мідні персні і дзвоники, а за все це вимінювали в дикунів слонову кістку і золотий пісок.

Пілот став згадувати дні своєї юності. Розповів і про те, як познайомився з Дієго кілька років тому у Валенсії. Не раз вони побували в далеких плаваннях. Ходили по гвоздику на Молуккські острови, по сандалове дерево на острів Тімор, привозили бенгальський кашемір, малабарський перець. Звісно, це було дуже небезпечно…

— На вас нападали пірати? — поцікавився Федя.

— Ет, — махнув рукою Адальберто, — на піратів я не ображаюсь. Це люди мужні, хоробрі…

Федю здивувала така оцінка морських розбійників. Це помітив пілот.

— Ви не дивуйтесь, герцог, моїм словам. Краще подумайте чим піратство гірше за торгівлю чи, скажімо, виноробство? Звичайнісіньке ремесло, і, як у кожному, є в ньому і добре й погане. Звичайно, ви можете не згоджуватись з. мною — справа ваша. Тільки познайомтесь хоч би з грецькими міфами або скандінавськими сагами, і ви знайдете точнісінько таку ж оцінку піратства, як дав її ваш покірний слуга… Або в Гомера: пам'ятаєте, що сказав про піратів Одіссей? Коли він і його товариші захопили місто кіконів Ісмару, Одіссей з гордістю мовить про те, як вони, — тут Адальберто процитував:

…Скарбів усяких добувши багато,

Стали здобич ділити,

щоб кожному щось

перепало…

— Може, й тепер, герцог, ви не згодні? — моргнув єдиним оком Адальберто. — Ясна річ, вам нелегко зрозуміти мене. Ви — коронована особа і від народження вже маєте владу, оточені шаною, повагою, для кар'єри відкриті всі двері. А нам, простим смертним, не так-то легко й просто пробити собі шлях. Щоб стати капітаном у королівському флоті, потрібні або ж шляхетне походження, або широкі двірцеві зв'язки, чи добра калитка, чи врешті-решт уміння обкрутити круг пальця будь-кого. А на піратському кораблі все це, чесно кажучи, не відіграє ніякої ролі. Там усе залежить від особистих якостей. Тільки людину мужню, відважну, розумну і спритну пірати згодяться визнати за свого ватажка.

Тут Федя осудливо відізвався про піратів.

— Але даруйте, герцог, — розвів руками Адальберто, — чим же купець кращий за пірата? За десяток нікчемних зелених і жовтих скляних намистинок чи уламок дзеркальця він виманює в дикунів золото і слонову кістку, запашну смолу і сандалове дерево… Та хіба тільки в дикунів? Який купець проживе без ошуканства? Він зразу збанкротує, і все його добро розвіється за вітром.

Адальберто тільки знизав плечима, показуючи, що далі про це, власне, нічого говорити. Окинувши поглядом морську далечінь, він спокійно сказав:

— Коли ми, переборюючи страх перед небезпекою, ходили на Молуккські острови, на Тімор, у Бенгалію, страшні були не пірати, а португальці. Авжеж, ваша високість. Адже папськими буллами, Тордесільяською і Сарагоською угодами світ поділено на дві частини— між іспанцями і португальцями. Все, що лежить західніше Азорських островів та островів Зеленого Мису, належить іспанській короні, а що на схід — португальцям…

Федя слухав неуважно. Його охопили інші думки. «Значить, Адальберто давно знає капітана, мабуть, вони дружать. То, може, розповісти йому про Педро й Туго?..»

Він уже наважився було заговорити, але згадав приглушені слова алхіміка і те, що він називав Одноокого, очевидячки, Адальберто… Може, вони збираються переманити його на свій бік? Адже їм потрібен пілот — він знає навігацію і штурманське діло… Ні, ні, це необачно — одразу розповідати Адальберто. Треба спершу все з'ясувати…

«Гм, а чому вони згадували Луїса, адже він ворог Педро? Може, мають намір повбивати обох — і Луїса, і Адальберто, як прихильників капітана?..»

Гучний оклик пілота вивів Кудряша з задуми.

— Габріель, принеси тріску!

Адальберто взяв у кока тріску і поніс на ніс корабля. Феді було дуже цікаво, і він подався за ним. «Мабуть, знову якесь чаклування», — подумав Кудряш.

Адальберто перегнувся через борт і кинув тріску в море. Напівголосно він став щось нашіптувати. Федя дивився на нього, намагаючись не пропустити жодного руху, йому було дивно і трохи смішно, що така, здавалося б, освічена людина як Адальберто раптом вдається до якогось чаклунського обряду. «Випрохує в духів попутного вітру, чи що?..» — намагався здогадатись Кудряш.

Та ось Адальберто замовк і, підвівши голову, беззвучно заворушив губами. Вигляд у нього був зосереджений.

— Вітер попутний, — промовив пілот. — Йдемо непогано, герцог: чотири ліги за годину.

«Цікаво, як він визначив швидкість?» — губився в здогадах Федя і спитав про це в Адальберто.

— Дуже просто. Кинув тріску і одночасно став читати «Отче наш». Довжина каравели шістдесят два лікті…

«Ага, — Федя прикинув. — Лікоть — приблизно півметра, отже судно завдовжки близько тридцяти одного метра…»

— Я помітив, в якому місці" молитви тріска досягла корми і визначив швидкість.

Феді стало незручно: даремно він запідозрив штурмана в чаклунстві. Тріска виявилась своєрідним лагом. «Ну, гаразд, — подумав Кудряш, — у такий погожий день, як сьогодні, швидкість ще можна визначити. А вночі? А в тумані? А якщо на морі шторм?.. Або тріску ненароком затягне під кіль… Що тоді? Кидай і кидай… Так можна цілий день тільки те й робити, що кидати тріски, а швидкості так і не встановиш… Про яку вже тут точність доводиться говорити! Адже один може прочитати молитву швидше, інший повільніше. Сюди б гідравлічний лаг чи хоч би звичайний вертушковий… Тут уже діло немудре: причепив до троса за кормою, і лічильник сам підраховує вузли… Гм, а чому дорівнює ліга?»

— Ліга, — пояснив Адальберто, — це чотири милі. В милі тисяча кроків.

«Як у них усе неточно — лікті, кроки… — похитав головою Кудряш. — Одна річ мій крок або Ніангів, а інша — крок Адальберто… Або ще така міра відстані як естадо (чув же я про неї) — довжина людського тіла… А є в них ще й п'яді, і фути… Чи спробуй уявити собі такі відрізки, як «на відстань кинутого каменя», «на відстань пострілу з ломбарди або фальконети»… Плутанина страшенна. Не те, що наші метричні міри. Першокласник і той не заплутається. Все просто, все легко: кілометр — тисяча метрів, в одному метрі— сто сантиметрів, в сантиметрі — десять міліметрів…»