Чтение онлайн

Гай Джілберт знову замовк. Бренкер думав, що це вже все. Він полегшено зітхнув. Йому здавалося, що Боєр не дуже небезпечний. Він, Бренкер, знав тепер свого ворога, знав і те, як до таких людей братися. Він-бо заступає тут закон. Пильно стежитиме за Боєром і якось до всього доскіпається.

Раптом Гай Джілберт сказав протягло, значуще:

— Я мав тут стати шерифом, Бренкере…

Спокійний, валькуватий Бренкер здригнувся так, що Маррі аж очі витріщив, і майже до крові прикусив спідню губу, але спересердя не відчував болю. Тільки тепер шериф збагнув, що нізащо, ні на мить не можна легковажити Боєра.

— Дякую вам, Гаю, — мовив він тихо.

Той тільки гмукнув. Тоді додав:

— Він, правда, казав, що може усунути вас, коли я допитувався його, як же саме я стану шерифом. Але після тієї розмови в нього вже закралося недовір’я до мене.

Бренкер махнув рукою: мовляв, усе розумію, — і буркнув крізь зуби:

— Ну стривай, голубе…

Очі його були холодні, як криця, чоло поорали зморшки.

— Боєр має зв’язки десь там у верхах, шерифе.

Бренкер ніби не дочув тих слів.

— А як ви гадаєте, чи не доклав Біллі рук і до нападу на Маррі? — зненацька спитав він.

Гай здвигнув плечима.

— Не знаю, шерифе… — А сам з прикрим почуттям подумав про свого брата Берта.

Бренкер підвівся і обтрусив із штанів пісок.

— Може, підемо до Мура й Слейтера? — спитав він.

Гай уже не вагався.

— Ходімо, — відповів він.

Вони пішли до намету: Гай хотів переодягтися.

— Ви нічого не знаєте про Боєрову поїздку? — спитав дорогою Бренкер.

— Ні… Але Док щось чув про неї.

Гай осідлав коня. Маррі лишився вдома. Коли вони їхали до струмка, шукачі проводжали їх поглядом. Про Гая Джілберта балакала вся долина.

У таборі корктаунців вони швидко знайшли Гола і Семюела. Не встиг Бренкер і рота розтулити, як Гол Слейтер скинув капелюха і обняв Гая Джілберта. На очах у всіх він плескав його по плечі, тис йому руку, радісно, схвально усміхався, хоч не казав ні слова. Гай Джілберт аж збентежився.

Вони подалися до Мурового намету і скоро дійшли там згоди. За ту годину всі четверо стали справжніми друзями.

— Ми дамо тут лад, — впевнено сказав наостанці Гол Слейтер. — Усунути Бренкера? Смішно. Вся долина буде проти. Той блазень із виголеною пикою надто багато хоче, крім того, він тепер не має сумніву, що ми його бачимо наскрізь. Жаль, що треба чекати, та хай тільки буде найменший привід, ми його швидко візьмемо за шкірки. Ми не такі безсилі.

Бренкер кивнув головою, але не так упевнено.

— Ми тут далеко від світу, Голе, — сказав він. — Та й хтозна, з якого боку Боєр тепер нападе. Бо він не тільки слизький, як вугор, спритник, але й жорстокий горлоріз. Такі людці дуже небезпечні. І… ми ще не з’ясували справи з Маррі.

Бренкер сів на коня. Гай намірився зробити те саме, коли це з’явилася матуся Фінні і ще здалеку замахала їм рукою. Вона очікувала, поки вони вийдуть з намету.

— Я Едова мати, ви, мабуть, знаєте, — звернулась вона до Гая, що стояв біля коня, шанобливо знявши капелюха. — Я хочу вам подякувати, що ви порятували з біди Еда. Він ще хлопчак і сам би не дав собі ради.

— Та нема за що, — сказав Гай, ласкаво дивлячись їй у вічі.

— Ні, я знаю, за що… — вона потиснула Гаєві руку, глянула на нього знизу і зауважила: — Та й виросли ж ви нівроку!

Довготелесий Гай безпорадно озирнувся, наче шукав, куди б йому сховатися.

— А тепер ходімо до нас обідати, — сказала матуся Фінні. — Ви з своїм товаришем живете самі, і я собі уявляю, що ви там можете наварити. Приходьте до нас часом із Маррі — так, здається, звати вашого товариша? Ед зараз теж прийде на обід.

Вона рішуче взяла його під руку й повела за собою. Бренкер усміхнувся і поїхав сам. Том вийшов і взяв у Гая коня. Техасцеві раптом зробилося легко й радісно на серці. Матуся Фінні щось жваво торочила, а Гай дріботів поряд, приміряючись до її ходи, й часом крадькома позирав на її сиву голову. Вони зайшли до намету-їдальні. Там ще нікого не було.

— За десять хвилин вони всі сюди збіжаться, — сказала матуся Фінні. — Тоді й будем обідати. Тут кожен має приходити вчасно. Сідайте, я зараз покличу дівчат, хай вас розважають, бо в мене, пробачте, робота. Бетті, Рут! — гукнула вона й почекала.

З’явилися дочки.

— Це Гай Джілберт, привітайтеся з ним, — сказала мати й пішла на кухню.

Бетті зразу ж приступила до Гая:

— Це ви вдруге в нас! Я вже тоді, як ви були тут із Боєром, знала, що ви знову прийдете.

— Звідки знали? — осміхнувся Гай.

— О, таке завжди знаєш! А крім того, як ви від’їжджали, то озирнулися.

Він не витримав і засміявся, блиснувши зубами. г Рут простягла йому руку.

— Ми вам дуже вдячні, Гаю…

Він аж злякався, хотів відмагатися від подяки, але раптом споважнів і притримав її руку.

— Рут, — сказав він ласкаво й глянув їй просто в очі, — мені сьогодні вже багато людей дякували — кожне по-своєму. Та насправді це я маю дякувати. І саме вам. Я завжди думав про вас від того ранку, як хотів поїхати звідси… а тоді не поїхав. Ви цього не зрозумієте, а може, не зовсім зрозумієте, але я сподіваюся, що колись вам усе поясню.

Рут почервоніла й обережно забрала від нього руку. Помітивши, як він її збентежив, Гай поспішив якось затерти свою незграбність і, щоб змінити тему, спитав:

— Що ви робитимете, як поїдете з долини?

— О, ми вже вирішили, — відповіла Рут. Вона поволі заспокоювалась. — Займанка дала нам уже чималий зиск, тож ми купимо більшу ферму або розбудуємо стару. Бетті вийде заміж…

Гай Джілберт знову не знайшов нічого кращого, як, почувши про заміжжя Бетті, вибовкати й свої плани.

— Добре вирішили, — тихо мовив він. — Я теж не один день про таке думаю. І теж маю намір одружитися, Рут.

Він дивився на неї задумливо, але так значуще, що Рут знову вся спаленіла.

— Ну так… так… — пробелькотіла вона, а тоді швидко додала: — Треба глянути, що там на кухні робиться.

І втекла з намету.

— Ох, — озвалася з жалем Бетті, — побігла якраз у таку хвилину!

Гай Джілберт і сам не знав, чи йому сердитись, чи сміятися. Виходить, що він її налякав і прогнав?

Тим часом корктаунці почали сходитись на обід і вирятували Гая з незручного становища. Бетті підморгнула йому:

— Ну, я теж іду — глянути, що там на кухні робиться. — Вона весело засміялася й вискочила з намету.