Дотик
Шрифт:
— А ви не пробували змащувати палець гірким алое?
— Так, пробували, але вона плює на нього і витирає мазь об своє плаття. Є менш розчинні сполуки, але вони вельми отруйні. Нелл гадає, що зрештою Анна обгризе палець аж до кістки, і тоді його доведеться ампутувати.
— І тоді вона почне обгризати наступний палець, — з сумом мовив Александр.
— Боюся, що так воно і буде, — підтвердила міс Гарботл і прокашлялася. — У неї також трапляються напади, сер Александре. І дуже сильні. Вона трясеться всім тілом.
— Моя бідолашна Анна, — мовив Александр і поглянув на Лі очима, повними сліз. — Це несправедливо, що хтось настільки безневинний мусить так страждати! — Він розправив плечі. — Однак ви піклуєтеся про мою доньку надзвичайно добре, міс Гарботл. Вона чиста, суха і вочевидь задоволена. Наскільки я розумію, їжа для неї — це велика насолода?
— Так, вона дуже любить попоїсти. Нелл та я погодилися, що не треба обмежувати її в харчах. Таке обмеження було б не менш жорстоким, аніж позбавлення їжі безсловесної тварини.
— А Нелл у себе?
— Так, сер Александре. Вона на вас чекає.
Коли вони проходили великим будинком, Лі помітив, наскільки гарно все було в ньому організовано і як багато жінок допомагало няньчити Анну. Атмосфера була бадьорою і життєрадісною, приміщення — чисті, без найменшої плями бруду, і добре прикрашені. «Не стільки для Анни, скільки для того, щоб підтримувати гарний настрій в обслуги, — здогадався Лі. — Але то навряд чи було задумкою Александра — він би про це й не здогадався. Значить, це придумала Нелл».
До її квартири можна було потрапити через двері, пофарбовані в жовтий колір; вони були трохи прочинені, але Александр однаково гукнув, щоб попередити Нелл про їхній прихід. Вона неквапливо вийшла з внутрішньої кімнати: худорлява, вдягнена у просте оливково-сіре плаття без талії, яке на кілька дюймів не діставало до щиколоток, на ногах стильні черевички, туго зашнуровані вище литок, і волосся, зав’язане на маківці в тугий вузлик. Тут Лі пережив іще один шок: її схожість з Александром стала тепер просто вражаючою, бо дівчача м’якість уже зникла з її обличчя, залишивши жорсткий і більше чоловічий, аніж жіночий, вираз. Тільки очі у неї були свої, вони стали більшими, бо сама вона стала тоншою; вони скидалися на два потужні блакитні промені, що пронизували все на своєму шляху.
Спочатку вона побачила лише Александра, підійшла до нього, обняла і майже механічно поцілувала. Дійсно — вони були надзвичайно схожими, як близнюки. І хоч як Александр не бурчав через те, що вона займалася медициною, він був м’яким пластиліном у руках своєї доньки.
Потім, вивільнившись із батькових обіймів, вона побачила Лі, аж підстрибнула від несподіванки та посміхнулася.
— Лі, невже це справді ти? — спитала вона, дзьобнувши його в щоку. — Ніхто не казав, що ти повернувся.
— Це тому, що я не хочу, щоб хто-небудь знав, що я повертаюся, Нелл. Тримай це в таємниці заради мене, добре?
— Провалитися мені на цьому місці!
Крильце Метелика приготувала простий обід: свіжий хліб, масло, варення, нарізана холодна телятина і улюблений Александрів десерт — торт із кремом та мускатними горіхами. Нелл дала чоловікам поїсти, а потім сама попила чаю і приступила до розмови.
— Як твоя медицина? — спитав Лі.
— Чудово. Усе так, як я й сподівалася.
— Але ж це, напевне, важко.
— Тільки не для мене, до того ж я підтримую гарні стосунки з моїми наставниками та викладачами. У решти жінок ситуація важча, бо вони не мають мого хисту у стосунках з чоловіками. Бідолах можна легко довести до сліз, і вони прекрасно знають, що їм навмисне занижують оцінки тільки через те, що вони — жінки. Тому їм доводиться на одному курсі вчитися по два роки. Деяким — навіть довше. Але вони вперто йдуть уперед.
— А тебе провалювали, Нелл? — спитав Александр.
На Александровому обличчі Нелл з’явилася саркастична посмішка.
— Ніхто й не насмілиться! Я — як Грейс Робінзон, яка закінчила факультет 1893-го, не проваливши жодного року. Хоча їй так і не дали відзнак, а мали дати. Розумієш, жіночі школи не забезпечують належної підготовки з хімії та фізики, а часто — навіть у математиці. Тому бідні дівчата змушені все вчити практично заново, а викладачі не підготовлені навчати основ. Я ж маю диплом інженера. І це забезпечує мені солідну репутацію на факультеті. — Нелл хитро посміхнулася. — Викладачі бояться, щоб їх не ткнули носом у незнання якоїсь теми, тому вони воліють краще мене не чіпати.
— А ти добре ладиш зі своїми колегами-студентками? — спитав Лі.
— Узагалі-то краще, аніж я очікувала. Я допомагаю їм у точних науках та математиці, але дехто з них приречений відставати.
Александр розмішував чай, а потім, дзенькнувши ложкою об чашку, поклав її на тарілочку.
— Анна. Розкажи мені про Анну, Нелл.
— Погіршення її розумового стану швидко прискорюється, тату. Утім, ти сам це бачив. Міс Гарботл сказала тобі, що у Анни епілептичні напади?
— Так.
— Їй недовго лишилося жити, тату.
— Я боявся, що ти це скажеш, бо міс Гарботл нічого не говорила про майбутнє.
— Ми тримаємо її в теплі, вберігаємо від протягів, намагаємося спонукнути її хоч трохи гуляти, але вона дедалі неохочіше це робить. Може статися, що вона увійде у status epilepticus — тобто напади епілепсії триватимуть один за одним, і вона помре від виснаження, але більшою є вірогідність того, що вона застудиться, застуда піде їй у груди і вона помре від пневмонії. Якщо хтось із персоналу застуджується, то вона не приходить на роботу доти, поки не припинить кашляти та чхати, але хтось колись неминуче інфікує Анну іще до того, як дізнається сам про своє захворювання. Я дивуюся, що цього іще не сталося. Вони з нею такі добрі, такі добрі.
— Зважаючи на те, якою невдячною є ця робота, я радий це від тебе чути.
— Тату, жінка зі схильністю няньчити та доглядати знаходитиме задоволення в найбільш невдячній роботі. Ми з тобою добре дібрали наш персонал.
— А яка смерть буде легшою? — різко спитав Александр. — Пневмонія чи безперервні епілептичні напади?
— Епілептичні напади, бо свідомість втрачається вже під час першого і більше не повертається. Це жахливо, але насправді пацієнт не відчуває своїх страждань. Пневмонія ж є набагато гіршою. Багато болю та страждання.