Чтение онлайн

Кінрос-гаус стояв на вершечку гори; завершальні роботи велися в ньому в похапливій лихоманці. Як же ж побивалася і тужила Меґґі Самерс через перспективу стати в ньому економкою! Але це їй аж ніяк не допомогло. Джим Самерс сказав, щоб вона робила те, що їй було сказано, — і квит. Бідолашна жінка, здавалося, була приречена на безпліддя: жодної дитині від першого чоловіка, і жодної дитини від Самерса.

Александр до останнього не повідомляв Чарльзу та Констанцїї Дьюї про свої плани одружитися, бо мав неприємне передчуття, що це прозвучить для них як грім серед ясного неба. Констанція марно намагалася привернути його увагу до своєї найстаршої доньки — Софії, яку вона в глибині душі вважала прекрасною парою для Александра, — досить приваблива і принадлива, розумна, освічена, з прекрасним почуттям гумору та нальотом світськості. Але хоча Софія і вмирала за Александром, той поводився так, як і боялася Констанція: дивився на дівчину як на порожнє місце.

Рубі Костеван була для родини Дьюї негативним соціальним чинником, якого вони цуралися, як той кіт, що цурається калюжі, обережно обходячи її десятою дорогою. Чарльз зустрічався з нею кожного разу, коли в готелі «Кінрос» збиралося керівництво компанії «Апокаліпсис Ентерпрайз», а Констанція — лише тоді, коли керівництво влаштовувало в готелі прийоми. Усі мешканці Гілл-Енда і Кінрос-тауна знали, що Рубі віддана Александру тілом і душею (хоча в наявності останньої були великі сумніви). Але ніхто не знав ось чого: як Александр ставитиметься до Рубі після свого одруження, бо ж одружитися він мусив.

Коли Александр повідомив Констанції та Чарльзу Дьюї про неминуче прибуття Елізабет до Сіднея, вони були приголомшені.

— Господи, чоловіче, ну ти й скритний! — мовила Констанція, бадьоро обмахуючись віялом. — Наречена з Шотландії!

— Так, до того ж — двоюрідна сестра, Елізабет Драмонд.

— Мабуть, вона гарненька, якщо тобі сподобалася.

— А звідки мені знати? — відповів Александр байдужим тоном. — Я знав її старшу сестру, Джин, — жваву і вродливу дівчину. Але коли я востаннє був у Шотландії, ця Елізабет іще пішки під стіл ходила.

— Як так? А скільки ж їй зараз? — спантеличено спитала Констанція.

— Шістнадцять.

Чарльз аж похлинувся своїм віскі, утім, це дало змогу обміркувати відповідь.

— Майже вдвічі молодша за тебе, — зауважила Констанція і сліпуче посміхнулася: — Це ж просто прекрасно, Александре!

Тобі підійде дуже молода дівчина. Чарльзе, дивись, не вдавися від жадібності. Це ж віскі, а не вода!

Дивно, що динаміт прибув на тому ж самому кораблі, що й Елізабет; а накладну на нього принесли з тією ж поштою, що й лист-відповідь від Джеймса Драмонда. Звістка про те, що Елізабет вирушить у подорож на «Аврорі», не обрадувала Александра: «Аврора» могла взяти лише з десяток пасажирів, а це означало другокласні умови проживання, харчі та устаткування. А також мандрівку тривалістю два з половиною місяці повз мис Доброї Надії замість набагато коротшого маршруту через Суецький канал.

Після того як він кинув свій жереб і вороття назад не було, Александр став знервованим, стурбованим і зганяв серце на кожного, у тому числі на Самерса. Чи не заведе його уражена гордість у якусь халепу? Чи не доведеться потім жалкувати? Чому він відразу не здогадався, що наречена його виявиться вкрай молодою? Чому не порахував роки? Єдиними знайомими дівчатами були доньки Чарльза Дьюї; з ними він познайомився і відразу ж забув про їхнє існування. Кожного разу, коли він бачив Рубі, вона була в іншому настрої: то як Клеопатра, що старається всіляко догодити в ліжку змученому та засмученому Цезарю, то як Аспазія, котрій стала цікавою політика, то як Катерина Медичі, яка вигадує отруту для вбивчого персня, то як Медуза, чий погляд міг перетворити чоловіка на камінь. І, як Даліла, завжди готова зрадити.

Тож Александр вирушив в середині березня до Сіднея — і зіштовхнувся на узбережжі з морем липкої духоти та смородом сіднейської каналізації, чиї проблеми ще чекали на своє розв’язання. Однак він зробив усе, що міг, щоб на початку огородити Елізабет від суворих реалій життя, бо знав, у якому дусі Джеймс Драмонд виховував своїх дівчат. До речі, саме через суворе виховання він і збирався з нею побратися. Добропорядна та нерозбещена, малоосвічена, недосвідчена, наївна провінціалка, яка бачила на столі варення тільки у вихідні, а смаженю — лише у великі свята. Александр надто добре знав світ і ненавидів його. Він сподівався, що Елізабет також ненавидить той затхлий світ, у якому вона жила, і тому страшенно зрадіє випадковому шансу вирватися з нього і почати нове життя.

Та коли він побачив, як вона акуратно сидить на валізі, склавши руки на сумочці, вдягнена з голови до п’ят в оте страшенно жарке клітчасте плаття, Александр збагнув, що надії його не справдилися. Уся її поза нагадувала про сироту, викинуту напризволяще у світ, якого вона не знала і якого боялася. Маленька сіра мишка. З волею, зламаною її батьком і — поза всяким сумнівом — її священиком. Життєвий досвід підказав йому поводитися з нею по-діловому і різко, а серце стислося від жалю та огиди. «Господи, та з цього нічого ж не вийде!»

Біля нього не опинилося на той момент мудрої та досвідченої жінки, яка б сказала йому, що він усе робить не так. Тому Александр і гадки не мав, що робить усе не так. Він виконував свій план: зустріти наречену і якомога швидше з нею побратися.

Майже цілий день, що він провів з нею до одруження, у чомусь його порадував, у чомусь — розчарував. Хоча її вбрання й було жахливим і лише відштовхувало, добре придивившись до дівчини, Александр помітив, що Елізабет має добрий потенціал стати дуже красивою та привабливою жінкою. І йому сподобалися її очі, великі й виразні, їхній темно-голубий колір. Коли її вдягнули в дороге плаття та прикрасили коштовностями, він переконався, що з нею не соромно буде виходити на люди. Сором’язливість і небагатослівність — як він переконав себе — з часом зникнуть, а її нерозбірливий шотландський акцент — ослабне. Його неприємно вразило, як Елізабет сприйняла діамантову каблучку, але два тижні по одруженні вона вже не заперечувала проти зміни свого одягу та прикрас.

До першої шлюбної ночі він поставився з упевненістю чоловіка, досвідченого в коханні, чоловіка, для якого в жінках не лишилося таємниць. Але він не спромігся врахувати той факт, що всі жінки, яких він завоював, самі запрошували його до свого ложа, тобто вони бажали його. І він задовольнив усіх і кожну, змусивши бажати його ще і ще. Звісно, Александр знав, що Елізабет надто молода, щоб бути у сприйнятливому настрої перед першою шлюбною ніччю, але не мав жодного сумніву, що за дві хвилини зможе збудити її настільки, що вона сама його забажає. Коли ж цього не сталося, у нього не виявилося резервів: Александр Кінрос не був донжуаном. Він був просто талановитим інженером з сильним статевим потягом, який він до одруження звик спрямовувати в русло взаємного задоволення. Але те дурне дівча навіть не дозволило йому зняти нічну сорочку! Що б він не робив, він не зміг її збудити! Вважається, що жінки в шістнадцять років знаходяться в зеніті своєї сексуальної стиглості, але Елізабет була як зелена недозріла вишня. Вона ввічливо перетерпіла його домагання, тобто не відкинула їх відверто. Звісно, вона була готова виконувати свій подружній обов’язок, обов’язок простий та нехитрий, — і все. Тому після трьох спроб узяти штурмом цитадель під назвою «моя дружина» Александр залишив її ложе жорстоко розчарованим чоловіком. Ба більше: він залишив її ложе з думкою: а чи не помилявся він глибоко усі ці роки? Чи не вдавали задоволення всі ті жінки, яких він знав? Чи й справді вони його відчували?

Провівши безсонну ніч у роздумах у власному ліжку, Александр заспокоївся стосовно цих вагань. Чоловік, який міг відрізнити справжнє золото від підробки, не міг легко купитися на обман, і поведінка Рубі в його ліжку не залишала стосовно цього жодних сумнівів. Вона не вдавала оргазм, вона його відчувала, вона була надто хтивою, надто ненаситною. Але ж як принизливо було відчувати, що не такий він уже й суперкоханець, врешті-решт! Чому ж він не спромігся завести Елізабет? «Я — людина не марнославна, — подумав Александр (хоча дехто міг сказати і протилежне, дивлячись на його одіж з оленячої шкіри), — я не марнославний, маю добру фігуру і досить привабливе обличчя. Я — багатий, успішний та всіма шанований. Чому ж я не можу задовольнити у ліжку свою дружину?»

На це запитання він не мав відповіді.

Не з’явилося відповіді і на той час, коли вони покинули Сідней, хоча він переспав з Елізабет кільканадцять разів — але завжди без належної реакції з її боку. Вона просто лежала під ним і мовчки терпіла.

Якби ж то Елізабет могла здогадатися, то вона б зрозуміла, що немає кращого способу заінтригувати свого чоловіка, аніж бути такою, як вона є: жінкою, яку не можна обвести навкруг пальця, заворожити своєю чарівливою посмішкою, довести до шаленства, до пристрасті і до несамовитого дикого задоволення. Йому було однаково, що одружитися з бурулькою, яка не була повністю льодяною; якби він лише спромігся знайти спосіб розтопити її, то став би в її очах володарем світу. Він покохав її, тому що не міг збурити її почуттів, не міг зробити так, щоб очі її спалахували радісним вогнем, коли він заходив до кімнати, він не міг викликати у неї ніякої реакції, окрім покірливого виконання свого обов’язку.