Чтение онлайн

Нарешті з’явилися Вотсони — розчервонілі й засапані. То була висока і худорляво-кутаста пара у старому та потертому вбранні, яке недвозначно свідчило, що п’ятдесят фунтів від Елізабет порятувало їх від жахів, пов’язаних з поїздкою третім класом. Вони видавалися приязними людьми, хоча Аластер скривився, коли містер Вотсон дихнув на нього свіжим запахом алкоголю.

Паровоз свиснув, пасажири повисовувалися з вікон, щоб обійнятися з проводжальниками на платформі і пролити останні сльози прощання, і нічний потяг, пихкаючи, гуркочучи та брязкаючи, поволі рушив до Лондона.

«Це так близько і водночас так далеко! — подумала Елізабет, заплющуючи очі. — Моя сестра Джин, через яку все це почалося, мешкає на Принсиз-стрит. Але Аластер та Мері змушені були винайняти готельний номер. Вони повернуться до Кінроса, так, фактично, і не побачившись із нею. „Я не приймаю гостей“, — пояснила вона з коротким чемним поклоном».

Повіки Елізабет опустилися, і вона провалилася в безодню сну, скрутившись калачиком і притулившись щокою до холодного як крига вікна.

— Бідолашна дівчина, — мовила місіс Вотсон. — Допоможи мені вмостити її зручніше, Ричарде. Виходить, погані у нас справи, коли Шотландії доводиться посилати своїх дочок на край світу, щоб знайти для них чоловіків.

Гвинтові пароплави перетинали Північну Атлантику з Британії до Нью-Йорка за шість-сім днів, але на маршруті, що проліг аж до протилежного кінця земної кулі, було недостатньо вугілля для пароплавів, тому подорожувати доводилося вітрильниками.

«Аврора» являла собою чотирищогловий барк з подвійними топселями і прямокутним парусним спорядженням на передній та головній щоглах, а також з косим парусним спорядженням на бізанях. Подорож від Лондона до Сіднея завдовжки дванадцять тисяч миль вона подолала за два з половиною місяці, зупинившись лише одного разу — у Кейптауні. Барк пройшов через Атлантику та Індійський океан і вийшов до Тихого океану. Вантаж вітрильника складали керамічні унітази з бачками, два чотиримісні ландо, комплекти коштовних горіхових меблів, бавовняна та вовняна тканини, сувої тонкого французького мережива, ящики з книжками та журналами, банки з англійським мармеладом, бляшанки з патокою, чотири парові двигуни фірми «Метью Бутон енд Ватт», партія мідних дверних ручок, а у кімнаті-сейфі містилися численні ящики із зображенням черепа з перехрещеними кістьми. На зворотному шляху в трюмі «Аврори» з’являться тисячі мішків з пшеницею, а в ящиках з черепами та кістьми міститимуться зливки золота високої проби.

Супроти волі капітана, фанатичного жінконенависника, на «Аврору» взяли кільканадцять пасажирів, серед яких були й жінки. Вони подорожували у відносному комфорті, хоча окремих одномісних кают на судні не було, а харчі, що їх готували коки, не вирізнялися вишуканістю та розмаїттям: було багато свіжоспеченого хліба та підсоленого масла, що зберігалося у шкіряних мішках. Подавали також варене м’ясо та картоплю, а ще — борошнисті пудинги з варенням та патокою.

Елізабет досить швидко звикла до морської хитавиці — ще в Біскайській затоці, — але місіс Вотсон і досі страждала через морську хворобу, і це означало, що Елізабет більшість часу доглядала за нею. То було не так обтяжливо, як можна спершу подумати, бо місіс Вотсон була добра душа, якій, схоже, вже довелося чимало перетерпіти у житті. Їм трьом пощастило мати у своїй каюті ілюмінатор, а поруч — невеличку односпальну кабінку для служниці. Не встигла «Аврора» пройти Ла-Манш, як містер Вотсон заявив, що спатиме у загальній кімнаті для пасажирів, щоб забезпечити жінкам приватність. Спочатку Елізабет не второпала, чому ця новина так засмутила місіс Вотсон, але потім здогадалася, що головною причиною злиднів цього подружжя була схильність містера Вотсона до міцних спиртних напоїв.

Надворі та на судні панував холод. Тільки коли вони проминули острови Зеленого Мису, зимова погода нарешті відступила, але на той час місіс Вотсон уже страждала від частих нападів сильного кашлю. У Кейптауні її стривожений чоловік з переляку нарешті протверезився і викликав на борт лікаря. Оглянувши хвору, той скорчив занепокоєну міну і похитав головою:

— Якщо ви хочете, щоб ваша дружина залишилася живою, сер, то я раджу вам перервати подорож і знести місіс Вотсон на берег.

«Але як же тоді бути з Елізабет?»

Посиливши присутність духу чаркою джину, містер Вотсон не завдав собі клопоту поставити таке запитання, а його дружина і поготів не могла цього зробити, бо знепритомніла від високої температури. Не минуло й півгодини після візиту лікаря, як подружжя опинилося на причалі, залишивши Елізабет напризволяще.

Якби капітану Маркусу вдалося наполягти на своєму, Елізабет відправили б на берег слідком за подружжям Вотсонів, але він припустився помилки, не зваживши всерйоз на одну з трьох інших пасажирок. Та швидко скликала збори, у яких окрім неї взяли участь два подружжя, троє тверезих неодружених джентльменів та капітан Маркус.

— Дівчина зійде на берег, — мовив капітан тоном, що не допускав заперечень.

— Облиште, капітане! — відказала йому місіс Августа Голідей. — Висадити на берег шістнадцятирічну дівчинку в чужих краях, саму, без жодної душі, яка могла б її захистити, — це просто безчесно і недопустимо! Тільки зробіть так, сер, — і я відразу ж доповім про цей ганебний учинок власникам судна, Гільдії капітанів та всім, хто тільки спаде мені на думку! Міс Драмонд залишиться на «Аврорі»!

Коли ж до цієї заяви місіс Голідей, виголошеної з войовничим блиском в очах, додався схвальний гомін решти учасників зборів, капітан Маркус збагнув, що його карта бита.

— Якщо дівчина залишиться, то ані я, ані екіпаж з нею жодним чином не спілкуватимемося, — процідив він крізь зуби. — Крім того, не спілкуватиметься з нею жоден пасажир чоловічої статі — одружений чи неодружений, п’яний чи тверезий. Її замкнуть у каюті і туди приноситимуть їжу.

— Вона що, у в’язниці? — спитала місіс Голідей. — Ганьба! Дівчині потрібні прогулянки на свіжому повітрі!

— Якщо їй потрібне свіже повітря, вона може час від часу відчиняти ілюмінатор, а якщо їй потрібні фізичні вправи, може підстрибувати на місці. Ось що я вам скажу, шановна пані. На цьому судні господар — я, і моє слово — закон. Я не допущу розпусти на «Аврорі».

Тож останні п’ять тижнів тієї нескінченної подорожі Елізабет провела в каюті замкнена, гаючи час за книгами і журналами, які дала їй місіс Голідей. Та швиденько зійшла на берег, щоб відвідати лише одну в Кейптауні крамницю англійської книги. Капітан Маркус зробив єдину поступку: дозволив місіс Голідей щодня виводити Елізабет на прогулянку — два круги палубою, після того як впаде темрява. Але навіть після цього він сторожко ступав за ними і гавкав, як сторожовий пес, на кожного матроса, який насмілювався наблизитися до жінок.

— Як сторожовий пес, — мовила Елізабет і захихикала.

Після того як подружжя Вотсонів зійшло на берег, її настрій істотно поліпшився попри фактичне ув’язнення. Дівчина поставилася до нього з розумінням, знаючи, що і батько, і доктор Маррі схвально зустріли б такий наказ капітана. До того ж особисте приміщення стало для неї даром небесним: воно було просторішим за її кімнату вдома, куди їй заборонялося входити, поки не настане час лягати спати. Коли вона ставала навшпиньки, в ілюмінаторі з’являвся океан — поверхня неозорого і безкрайнього обширу дихала, наче жива істота. Під час вечірніх прогулянок Елізабет чула, як він шипить і гуркоче, коли ніс «Аврори» падає униз, поринаючи у хвилі.

Вона дізналася, що місіс Голідей була вдовою вільного поселенця, який зробив скромний капітал у Сіднеї, відкривши спеціалізовану крамницю, що обслуговувала потреби пристойної публіки. Стрічки та ґудзики, шнурівки для корсетів та вставки з китового вуса, панчохи та рукавички — усе це представники вищого суспільства Сіднея купували у крамниці під назвою «Галантерея Голідея».

— Коли помер Волтер, мені кортіло якомога скоріше повернутися додому, — зітхнувши, мовила вона Елізабет. — Але вдома було не так, як я сподівалася. Це так дивно — все, про що я мріяла усі ці роки, виявилося ілюзією, вигадкою моєї уяви. Я не підозрювала, що повернулася додому вже австралійкою. У Вулвергемптоні скрізь виднілися купи вугільного шлаку, скрізь стирчали димарі, і — уяви собі — я погано розуміла, про що говорять люди. Я сумувала за своїми дітьми, за внуками, мені бракувало простору. Нам здається, що як Господь створив людину за своїм образом та подобою, так само і Британія зробила Австралію подібною собі. Але це не так. Австралія — зовсім інша країна.