Чтение онлайн

Він прийшов до тями, не розуміючи, що сталося, і почав марно сіпатися, стараючись знайти точку опори, — аж поки не побачив Джейд, яка сиділа на стільці. Заспокоївшись, він почав совати руками в саморобній гамівній сорочці, ніяк не в змозі збагнути, чому ж він не може їх вивільнити. За все своє життя він жодного разу не бачив такої химерної одежини, яка обгортала його зараз від шиї до талії і стримувала його руки в довгих рукавах, що перехрещували один одного, і чиї кінці були зшиті так, що неможливо було висунути руки. Ноги він теж не міг вивільнити, бо вони були прив’язані до нижньої частини ліжка. Очима він теж не міг кліпнути — чому він не міг кліпнути очима!?

— Що? — хапнув він ротом повітря, намагаючись зосередити погляд на Джейд. — Що таке?

Вона підвелася і стала над ним.

— Це ти мусиш відповідати — що таке, Семе О’Доннел.

— Що, що?

— Ще зарано, — відказала вона і повернулася на стілець.

Тільки коли він розкрив рота, щоб заволати, Джейд знову підвелася. Вона засунула маленький корковий кляп йому в рота, а потім обв’язала голову шматком матерії, щоб кляп не випав. Волати тепер було неможливо — Сем мав витрачати всю свою енергію на те, щоб дихати через напружені роздуті ніздрі.

Потім Джейд знову підійшла до ліжка, тримаючи в руках тонкий кухонний ніж.

— Ти зіпсував життя моїй дитині, — мовила вона, перебираючи ніж у руках. — Узяв і зґвалтував невинне мале дитя, Семе О’Доннел. — Джейд пирхнула. — О, я знаю, що ти скажеш! Що вона сама про це попросила, що вона сама цього хотіла. Вона хотіла — з розумом трирічної дитини! Ти зґвалтував невинну беззахисну дівчинку, і ти за це заплатиш.

Із заткнутого кляпом рота почулося несамовите белькотіння, Семова голова завертілася туди-сюди, тіло почало здригатися і звиватися, але Джейд цього не помічала. Вона підняла ножа, кілька разів провела ним перед його очима і посміхнулася посмішкою тигриці.

Його перелякані очі, що мало не вилізали з орбіт, могли тільки дивитися — що ж вона з ними зробила, що він не міг їх заплющити? Замість заплющити очі він змушений був слідкувати за її рухами — вона підійшла до ліжка і взяла лівою рукою його геніталії. Вона відрізала їх нарочито повільно, штрикаючи плоть ножем; наштрикнула на нього одну червону кульку, відрізала її, потім знову погралася ножем, потім відрізала мошонку, після мошонки — пеніс, а Сем смикався і беззвучно викрикував свій біль і лють в нікуди і нікому. Джейд поклала страшний скривавлений трофей йому на груди, щоб з нього стекла кров, потім узяла пеніс та мошонку в ліву руку і відійшла вбік; кров з довгого тонкого ножа капала на підлогу. Кров з рани чвиркнула досить сильно, але не так нестримно, як після ампутації руки чи ноги; беззахисний та ослаблий, Сем тільки й міг, що дивитися на криваву калюжу в своєму паху, де колись були його геніталії, і відчував, як життя покидає його. І світло померкло в його і досі розкритих очах.

Усю ніч просиділа вона зі своїм липким трофеєм у руці, а ґвалтівник Анни повільно спливав кров’ю і помирав. Тільки коли світло несміливо просочилося крізь шпарини у віконницях, вона заворушилася, встала зі стільця і підійшла до ліжка, щоб поглянути на перекошене обличчя Сема О’Доннела. Його очі закотилися, а кляп був мокрий від крові, слини та шмарклів.

Потім Джейд вийшла з сараю, зачинила двері і подивилася, де собака. Ага — он він де! Він лежав, закляклий, біля шматка отруєного м’яса, який вона йому підкинула. Прощавай, Семе. Прощавай, Ровере.

Зміїною стежкою вона спустилася в місто, зайшла до поліційного відділка і гепнула на стіл ніж та геніталії.

— Я щойно вбила Сема О’Доннела, — сказала вона отетерілому від несподіванки та страху черговому поліціянту. — Бо він зґвалтував мою дитину Анну.

«Що ж робити простому сержанту провінційного відділка поліції Нового Південного Уельсу в такій ситуації?» — спитав себе сержант Стенлі Твейтс, уставившись на драглеподібну масу на столі, яка привертала більшу його увагу, чим ніж і китаянка, що сиділа на лаві в кутку. Яєчка в мошонці були страшні і являли собою важкорозбірливе місиво, зате пеніс угадувався безпомилково. Нарешті він підвів очі і поглянув на Джейд, яка сиділа, опустивши голову і спокійно склавши руки на колінах. Звісно, він знав, хто вона така: нянька і служниця Анни Кінрос. Ця китаянка терпляче чекала кожної неділі біля церкви Святого Андрія, поки закінчиться служба і вийде леді Кінрос, ведучи за руку свою ненормальну доньку. Сержант знав, що цю дівчину звуть Джейд Вонґ.

— Ти не збираєшся здіймати тут ґвалт, Джейд? — спитав він.

Вона поглянула на нього і посміхнулася.

— Ні, сержанте.

— Якщо я не стану надягати на тебе наручники, ти не спробуєш втекти?

— Ні, сержанте.

Зітхнувши, він підійшов до стіни, зняв з телефону слухавку і кілька разів натиснув на важіль.

— З’єднайте мене з леді Кінрос, Еґґі! — крикнув він.

«Надто делікатна справа, — подумав він. — А Еґґі любить підслуховувати».

— Сержант Твейтс на лінії. Мені леді Кінрос, будь ласка.

Коли Елізабет узяла трубку, він не став їй нічого пояснювати і просто спитав, чи можна негайно прийти до неї і поговорити. А Еґґі нехай казиться від злості й губиться у здогадках!

Він швидко і професійно зібрав свою групу: якщо було тіло, то йому знадобляться принаймні іще два чоловіки; ага — і док Бертон, на той випадок якщо Сем О’Доннел іще живий. У Кінросі не було судового слідчого, і ця функція була ввірена доктору Парсонсу в Батерсті, де були розташовані окружні суди.

— У Кінрос-гаусі стався нещасний випадок, докторе, — мовив він, перекриваючи важке сопіння Еґґі. — Зустрінемося біля вагончика канатки — ні, часу на сніданок немає.

І група вирушила до Кінрос-гаусу, несучи з собою ноші для тіла; Джейд ішла посередині. Дока Бертона вони зустріли на кінцевій зупинці, і, поки піднімалися, Твейтс поінформував лікаря про зізнання, що його зробила Джейд, а доказ шльопнула на стіл у поліційному відділка. Ошелешений лікар витріщився на дівчину так, наче вперше в житті її бачив, але вона однаково виглядала точнісінько так, як і раніше, — як вірна і любляча служниця-китаянка.

Спочатку вони зайшли в будинок, де їх прийняла Елізабет.

— Джейд! — вигукнула вона. — Що сталося?

— Я вбила Сема О’Доннела, — тихо відповіла Джейд. — Він зґвалтував мою дитинку Анну, тому я його і вбила. А потім я пішла до відділка поліції і здалася.

Неподалік стояло крісло, і Елізабет важко опустилася в нього.

— Нам треба буде здійснити обшук, леді Кінрос. Де він, Джейд?

— У сараї на подвір’ї, сержанте. Я покажу вам.

Неподалік червоних дверей лежав мертвий собака.

— Його звали Ровер, — мовила Джейд, штовхнувши пса ногою. — Я отруїла його. — І без страху чи розкаяння на обличчі вона відчинила двері сараю.

Один з поліцейських встиг поснідати перед тим, як прийти на роботу. Цей сніданок він і вивергнув назад, коли побачив ліжко, яке всотало кров Сема О’Доннела так пожадливо, що єдиною кров’ю на підлозі були ті її краплини, що впали на підлогу вночі з ножа, який тримала Джейд. Сморід у сараї посилився, застарілий запах екскрементів змішався тепер із запахом засохлої крові. Прикривши рукою рота, док Бертон на мить схилився над тілом.

— Він мертвий як камінь, — мовив він і пригадав слово зі своїх студентських років. — Знекровлювання.