Чтение онлайн

Тим часом Мазаріні нечутно вийшов з кабінету в приймальню і поманив пальцем одного з ченців у сутані з відлогою на спині. Щось шепнув йому, і той, покірно схиливши голову, побрів до виходу крізь юрбу відвідувачів, які чекали завершення важливої розмови кардинала.

Мазаріні повернувся до кабінету, щільно причинивши за собою двері.

— Каюся, ваша превелебність, — сказав Сірано. — Декого із своїх учителів мені довелося зачепити в комедії “Осміяний педант”.

— Я читав її, — несподівано всміхнувся Рішельє. — І через те мені хотілося б, сину мій, спрямувати ваш поетичний талант на благороднішу стезю, якби ви згодились зостатися поетом при мені.

— Ніколи, ваша світлість! У відповідь я прочитаю вам єдині рядки, які можу вам присвятити:

Як дикий кінь, брикаючи у полі,

Не дасть себе він осідлать,

Так не піде поет в неволю

Оспівувать придворну рать.

Кардинал скипів і навіть підхопився.

— Доволі! — заволав він. — Ваш талант рівня вашій зухвалості, яку вам доведеться захищати зі шпагою в руці, як і інші свої особливості.

— Кожен із нас, ваша превелебність, у закладі, на який ми б’ємося, боронитиме не так своє обличчя, як свою честь.

— Зауважу вам, молодий… надто молодий чоловіче, що язик ваш — ворог ваш!

— Саме через нього у мене й з’являються вороги, але я їх легко укоськую. Так чинитиму й далі.

— Укоськуєте? — кардинал пройшовся за столом. — Укоськують і диких коней у полі, хоч би як вони брикалися.

— Як я вас зрозумів, ваша світлість, вам потрібні не укоськані, а скажені коні, яким ви, як вершник, завжди віддавали перевагу. І я впевнений у своїх “копитах”.

— Будь-яка впевненість хороша, окрім самовпевненості. Та ми надто ухилилися, сину мій. Ви ще не підписали закладної записки.

— Я закінчую, але сподіваюся одержати таку саму записку і від вас, ваша світлість, як від захисника вищої дворянської честі уславленого герцога Армана Жана дю Плессі, не тільки першого міністра Франції, а й її першого генералісимуса, кардинала де Рішельє! Заклад є заклад!

— Я ніколи не відмовлюся од свого слова, сказаного в присутності хай навіть лише одного Мазаріні.

Мазаріні, що встиг повернутися, вклонився.

— Я поставив своє життя і батьківський заповіт, тепер черга за вами, ваша світлість! — мовив Сірано, передаючи Рішельє записку.

— Мабуть, цього персня буде досить? — і кардинал покрутив на пальці важкий діамант.

— Я не ношу перснів, не будучи надто багатим, і не торгую діамантами, будучи надто гордим. Проти свого життя і посмертної спадщини я просив би вас, ваша превелебність, поставити інше життя і пенсію.

Рішельє щиро здивувався. Що за гаспид сидить у цьому носатому юнакові, котрий дозволяє собі так говорити з ним? Але стримав обурення.

— Он як? — удавано байдуже мовив він. — Чиє життя і пенсія вас так цікавлять, що ви ладні закластися своєю головою?

— Якщо я її збережу, не допустивши знущання з творів філософа Декарта, то ви, ваша превелебність, скористаєтеся своїм впливом при папському дворі і попрохаєте в найсвятішого папи Урбана VIII звільнити з темниці попередника Декарта Томмазо Кампанеллу, який сидить у ній майже тридцять літ.

— Ви збожеволіли, Сірано де Бержерак! Щоб кардинал Рішельє, котрий усе життя бореться з бунтівниками, визволяв засудженого на довічне ув’язнення ченця, що написав у неволі трактат “Місто Сонця”?

— І ще десяток трактатів із філософії, медицини, політики, астрономії, а також канцони, мадригали і сонети!

— Схаменіться, Сірано! Про що ви просите?

— Я зовсім не прошу, ваша світлість, я називаю вашу ставку проти своєї, якщо, певна річ, ви даєте на неї згоду.

Кардинал вийшов із-за столу й почав ходити по кабінету.

Чернець, який одержав розпорядження Мазаріні, пройшов від палацу кардинала мимо Лувра, перебрався по мосту на другий берег Сени, де височіла Нельська башта з ворітьми, і спинився біля людей, що за наказом кардинала готували вечірнє багаття на честь дня святого Ельма. Його вогонь мав відбитися в річці і потішити короля та придворних, що збиралися спостерігати багаття з вікон королівського палацу.

Другий чернець, що керував усіма приготуваннями до тієї нічної ілюмінації, вислухавши передану йому вказівку, кивнув і кудись поквапився.

Кардинал не міг отямитися від згадки про Кампанеллу.

— Місто Сонця! — гнівно вигукнув він. — Ось чого навчав вас цей Гассенді! Недарма переслідують його брати єзуїти! Місто, де нібито не буде ні знатності, ні власності. Все спільне. Навіть… діти.

— Вони належать державі, яка й виховуватиме їх. На чолі держави стоять учені і священнослужителі, як і в нас тепер у Франції, де в особі вашої превелебності втілено і те, й друге. Дозволю собі нагадати: Кампанелла потрапив до в’язниці тридцять літ тому за організацію змови проти іспанського панування в Південній Італії, вам, безумовно, ворожого. І ви могли б нагадати найсвятішому папі Урбану VIII, що, надавши філософу свободу, він матиме відомого астролога.

Рішельє замислився.

— Астролога? — перепитав він. — А католицька церква не звинувачує його за це?

— Католицька церква не може переслідувати астрологів, якщо вони привернули до себе увагу не лише вашої превелебності, а й святого папи Павла V та й самого Урбана VIII.

— Бачу, ви багато, надто багато в чому поінформовані, — сердито зауважив Рішельє. — Чи піде це вам на користь? А втім, пишіть, Мазаріні, — наказав він.

Той примостився за столом, узявши в Сірано гусяче перо.

— Боюся, що моя закладна записка не втішить іспанського короля, — уголос розмірковував кардинал,

— Клянусь вручити її тільки вам, ваша превелебність. І тільки заради цього лишитися живим!

— “Уповноважую гвардійця гасконської роти королівської гвардії мсьє Савіньєна Сірано де Бержерака виявити отцю Фомі Кампанеллі, по прибутті його до Франції, сприяння і гостинність від імені французького уряду, запевнивши отця Фому, що він дістане належний притулок, повагу…”

— І пенсію, — додав Сірано.

— І пенсію, — багатозначно повторив Рішельє. Мазаріні передав йому аркуш, на якому кардинал розгонисто підписався.

Вручивши записку Сірано, він рухом долоні відпустив його.

Сірано шанобливо відкланявся і пішов до дверей, намагаючись не зачепити кінцем своєї довгої шпаги столиків із книгами та розгорнутими картами.

Вже навздогін йому кардинал кинув:

— Пам’ятайте, мсьє де Бержерак, що в гасконську роту королівської гвардії беруть тільки живих.

Сірано обернувся: