Чтение онлайн

На берег Сени перед Лувром почали заїжджатися багаті екіпажі, в тому числі й карета з графським гербом на дверцятах, до віконця якої притислося чарівне личко графині з кокетливою родимкою на щоці. Її вже чекав вершник, який, зіскочивши з коня, немов щур, прошмигнув до карети.

— Які новини, маркізе, — манірно запитала графиня де Ла Морлієр. — Ви перестали тішити мене пікантними подробицями і можете втратити мою прихильність.

— Боронь боже, графине! Краще мені потрапити в клітку смертника. Але я зумію уникнути її, бо зараз скажу вам таке…

— Що? Що? — майже висунулася з віконця вродлива графиня. — Невже він і вона?.. Який жах!..

— Ні, мадам, ще пікантніше!

— Не мучте мене, я згораю від нетерпіння.

— Згоратимете не ви, а щось інше, графине.

— Це пов’язано якось зі святим Ельмом? Та говоріть же!

— Вогні святого Ельма спалахують у дні божого гніву, що гримить у небесах. Сьогодні можна чекати грому.

— Ой, лелечко! Грім серед ясного неба? Мені страшно…

— Цього разу гроза буде особливою. Не в небі, а на землі.

— Може, тут небезпечно і нам ліпше поїхати звідси?

— Від грози вас відділяє річка. На тому березі, мадам, розгорнуться ці пікантні події…

— Біля Нельських воріт? На очах у всіх? Який сором!

— Вогнище, розкладене для загального вдоволення, буде незвичайним.

— Та чим тут здивують? — примхливо закопилила губу графиня.

— А от і здивують! На вогнищі горітимуть книги Декарта, засудженого найсвятішим папою.

— А хто він? Єретик? То чому ж його самого не спалять на тому вогнищі?

— Бо він переховується в Нідерландах, мадам.

— Жаль! Я ніколи не бачила, як спалюють людей. Кажуть, вони кричать. Від однієї думки про це мене проймає дріж…

— Ну, а сьогодні… — загадково мовив маркіз.

— Що?.. Його все-таки піймали і спалять?

— Якщо не його, то когось іншого ви пом’янете сьогодні у своїй вечірній молитві. Бачите он ту карету? — показав він убік.

— А хто в ній?

— Баронеса де Невільєт. Вона приїхала сюди заради нього…

— Але ж вона стара! Що ж її привело сюди?

— Графине! Ви такі ж прекрасні, як і злі. Вона прибула заради свого хрещеника.

— Кого?

— Пам’ятаєте, на вечорі в неї читав віршики молодий скандаліст, який потім полоскотав шпагою бідолашного графа де Вальвера?

— Той, що з потворним носом? Очевидно, він не має успіху у дам. І навряд чи спроможний на щось пікантне.

— Якщо не вважати пікантним поєдинок одного з багатьма.

— Одразу кілька дуелей? І це бачитиме король, котрий їх заборонив? Це справді пікантно, — і вона зайшлася дзвінким сміхом. — Жартівник ви все-таки! Пустун! — ударила вона маркіза віялом по руці, якою він спирався на віконце карети.

— Король заборонив поєдинки між дворянами, а ми з вами, до речі, разом з його величністю спостерігатимемо, як Сірано відбиватиметься од натовпу простолюдинів, щирих католиків, обурених його наміром усупереч волі найсвятішого папи завадити спаленню книг Декарта.

Саме так міркував і король Людовік XIII, коли після дебюту партії в шахи кардинал повідомив йому про зухвале бажання Сірано втрутитися в святу справу, доручену ченцям, які весь день збирали в монастирях книги філософа.

— Звичайно, кардинале, ми з вами забороняли лише поєдинки честі між двома дворянами-суперниками, — мовив король, — та аж ніяк не всі види боїв, інакше нам довелося б капітулювати навіть перед Іспанією.

— Цього не може статися, ваша величність, так само, як один безумець не здолає сотні молодців!

— Подивимось, подивимось, — нетерпляче покрутив головою король. — Чи не пора зачиняти Нельські ворота і запалювати вогнище?

— Все буде вчасно, якщо пан Сірано де Бержерак не отямиться і не запізниться.

— Ви припускаєте, кардинале, що він може злякатися?

— Це його єдиний шлях до врятування, який, на жаль, веде в Бастілію за стократне порушення вашої заборони дуелей, ваша величність,

— Невже стократне! Оце молодець! — збадьорився король. — До речі, чи то не ваші ченці вишикувалися солдатським строєм перед зваленими дровами?

— І кожен притулив до грудей по два-три томи творів Декарта.

— А чи полили вогнище олією? — спитав король.

— Уже запалили смолоскипи, ваша величність.

— Здається, я проґавив вам фігуру! — розсердився король. — Ви заговорили мене. А втім, чи то не Сірано де Бержерак з’явився між вогнищем і ченцями? Озброєний проти беззбройних? Де ж тут рівність сил?

— Але за ченцями ви можете розгледіти юрбу справжніх католиків. У них є чим зламати навіть найкращу шпагу.

— Сподіваюся, і шию єретика?

— Так, — спокійно запевнив кардинал, — його дії можна розцінювати і як єретичні, спрямовані проти булли папи.

Ченці тим часом підійшли до просмолених полін та завбачливо политого хмизу і підпалили вогнище. Полум’я шугнуло вгору, викликавши вигуки захоплення в усіх, хто був по обидва береги Сени. Вогонь відбився у воді і затанцював відблисками, мовби на поверхню річки сипнули діамантами. Висвітилися й похмурі контури Нельської башти із зачиненими на ніч ворітьми.

— Яка краса! — вигукнула графиня де Ла Морлієр. — Маркізе, ви заслуговуєте нагороди!

— Видовище попереду, — пообіцяв той.

І тоді між ченцями й вогнищем виросла самотня струнка фігура юнака. Не виймаючи шпаги, він крикнув так, що його почули не тільки на берегах Сени, а й у палаці короля:

— Стій! Той, хто наблизиться до вогнища, щоб кинути в нього книги Декарта, сам опиниться у вогні! Це кажу вам я, Сірано де Бержерак! Бережіться!

Замішання серед ченців тривало недовго. Один із них, перехрестившись і нашіптуючи молитву, задріботів до вогнища з книгою в руці. Та ніхто навіть не збагнув, як саме він змахнув своєю сутаною і полетів у тріскуче полум’я. Пролунав несамовитий вереск, і за мить живий смолоскип кинувся з вогнища до ченців.

— Ой! — знову вигукнула графиня. — Він, певне, обпікся, бідолашний!

— Хто ще? — долинув дзвінкий голос Сірано.

— Як помітили, кардинале, він не оголив шпаги.

— Поки що, ваша величність. Я послав туди стражників.

— Тоді інша справа, — король шморгонув носом.

Тим часом купка ченців, мов за командою, посунула до вогнища. Але того, що відбувалося, не можна передати словами. Блискавично рухаючись, Сірано, немов привид, то зникав, то знову з’являвся на тлі полум’я, що виривалося вгору. А з вогнища з неймовірним галасом вилітали живі смолоскипи і тікали од вогню святого Ельма. В його відблисках виднілися розкидані по землі книги в шкіряних оправах.