Чтение онлайн

— Навіть не думай зводити наклеп на мій клан! — вигукнув Вермунд, схопившись на ноги. — Таку дрібничку можна купити на будь-якому ринку нашого королівства!

— Та я ні в чому вас поки що й не звинувачую, — спокійно мовив Орик і схилив голову вбік Вермунда. Невдовзі він продовжив розповідати зібранню, як його підлеглі доповіли йому, що кинджали, з якими нападали вбивці, було виготовлено ковалем Кієфною, і що гном, котрий купив зброю, відвіз її з Далгона до міста, яким керує Аз Свелдн рак Ангуін.

Вермунд загарчав і вдруге зірвався на ноги.

— Але ж ті кинджали, — крикнув він, — могли не дістатися до нашого міста, а навіть якщо й дісталися, то чому винними маємо бути саме ми? Адже в стінах Брег Холда залишається безліч кнурланів інших кланів. Твої факти пустопорожні й геть нічого не значать! Будь обережний зі словами, грімстборітхне Орику, бо ти не маєш підстав висувати звинувачення моєму кланові.

— Я думав так само, як і ти, грімстборітхне Вермунде, — кивнув Орик. — Та минулої ночі мої чарівники пішли за слідами вбивць, а ті вивели їх на дванадцятий рівень Тронжхейма. Саме там ми й захопили трьох кнурланів, які переховувались на покинутому складі. Тоді наші маги вдерлися до свідомості двох із них і спочатку дізнались, що саме вони озброїли вбивць для нападу, — лиховісно зашепотів Орик. — Але це ще не все, бо нам пощастило дізнатися ім'я їхнього володаря, і ним був не хто інший, як ти, грімстборітхне Вермунде! Я називаю тебе вбивцею й клятвопорушником! Я називаю тебе ворогом Дургрімст Інгейтум і зрадником свого роду, адже саме ти і твій клан намагались убити Ерагона!

По цих словах зібрання ватажків обернулось на галасливу юрбу, в якій зберігали спокій лиш Орик і Вермунд. Ерагон тим часом вийняв на півдюйма з піхов меча, аби йому ніщо не завадило якомога швидше до кінця оголити свою зброю, коли б Вермунд або хтось із його гномів надумав напасти. Вермунд і Орик натомість так і продовжували стояти непорушно, прикипівши одне до одного поглядами й, здавалось, геть не звертаючи уваги на галас, який панував довкола.

Ганелу не відразу вдалося відновити спокій, але коли він усе ж таки це зробив, то голос його залунав тремтливо й схвильовано:

— Грімстборітхне Вермунде, ти можеш спростувати ці звинувачення?

Той відповів напрочуд спокійно:

— Я заперечую їх кожною кісточкою свого тіла й вимагаю, щоб нас розсудили спостерігачі за законом.

Почувши таку відповідь, Ганел повернувся до Орика:

— То покажи свої докази, грімстборітхне Орику, аби ми переконались у тому, що Вермунд винен у скоєнні злочину. Якщо мені не зраджує пам'ять, то на нашому засіданні присутні аж п'ять спостерігачів за законом. — Капелан широким жестом показав на п'ятьох сивобородих гномів, що стояли під стіною. — Отже, вони спостерігатимуть за тим, щоб ми не переступали межі закону, ведучи це розслідування. Ви згодні?

— Нехай буде так, сказав Ундин.

— Згода, — кивнула Хадфала, а за нею й решта ватажків, не беручи до уваги Вермунда.

Спочатку Орик виклав на стіл аметистовий браслет. Ватажок кожного клану попрохав свого мага уважно його оглянути, і всі зійшлися на тому, що цей доказ не був надто переконливим.

Потому Орик попрохав свого помічника, аби той приніс дзеркало на бронзовій підставці. Один із чарівників наклав на його блискучу поверхню закляття, і в дзеркалі з'явилося зображення маленької кімнатки, заваленої книжками. За мить до неї забіг захеканий гном і швиденько вклонився всьому зібранню. Він назвався Ріммаром і присягнув прадавньою мовою, що говоритиме тільки правду, а потім розказав, як він та його помічники досліджували кинджали, що ними були озброєні кривдники Ерагона.

Коли ватажки кланів закінчили допитувати Ріммара, Орик наказав привести трьох гномів, яких захопили воїни Дургрімст Інгейтум. Ганел, на правах голови засідання, попрохав їх присягнути прадавньою мовою, що вони говоритимуть правду й тільки правду, але ті відповіли йому брудною лайкою. Робити було нічого, тож чарівники всіх кланів об'єднали свої зусилля й проникли до свідомості в'язнів, знайшовши там саме ті спогади, які цікавили зібрання. Уважно вивчивши їх, усі без винятку маги ствердно закивали головами, мовляв, те, що розповідав Орик, є чистою правдою.

Урешті-решт той покликав дати свідчення Ерагона. Прямуючи до стола під пильними поглядами тринадцятьох ватажків, Вершник неабияк нервувався, тож навіть став вивчати кольорові візерунки на одній із мармурових колон, аби не звертати уваги на свій неспокій. Він повторив клятву правди, яку дав йому один із гномів-чарівників, а потім розповів ватажкам кланів про те, як саме на нього та його охоронців було вчинено напад. Після цього юнакові довелось відповісти на добру сотню запитань, і врешті-решт він дозволив двом чарівникам, яких Ганел обрав навмання, перевірити свої спогади про цей прикрий інцидент. Коли Вершник відкрив бар'єри своєї свідомості, то обидва чарівники виглядали вкрай збентежено, через що йому, навпаки, стало трішки спокійніше. «Це добре, — думав він. — Адже якщо вони мене бояться, то навряд чи стануть блукати там, де їм не слід».

На превеликий подив Ерагона, перевірка минула цілком безболісно, і чарівники підтвердили ватажкам, що він говорив правду.

Тоді Ганел звівся зі стільця і мовив до своїх спостерігачів за законом:

— Чи задоволені ви тими доказами, що їх нам надали грімстборітхн Орик і Ерагон, Убивця Тіні?

П'ятеро сивобородих гномів уклонилися, а найповажніший із них відповів:

— Авжеж, задоволені, грімстборітхне Ганеле.

Ганел прокашлявся й заговорив дуже впевненим тоном:

— Грімстборітхне Вермунде, на вашій совісті смерть Квесторка, сина Баудена, а ще замах на життя нашого гостя. Вчинивши так, ви зганьбили всю нашу расу. Вам є що сказати на своє виправдання?

Ватажок Аз Свелдн рак Ангуін зіперся на стіл долонями, й під його смаглявою шкірою повипиналися жили:

— Вершник дракона — кнурлан лише за законом, але в його жилах тече чужа кров, тож він не є нашим гостем, і ми можемо ставитись до нього так, як до будь-кого з наших ворогів, що належать до інших кланів.

— Нечувано! — вигукнув Орик, ледь не вибухнувши від люті. — Та він же ж…

— Притримай язика, Орику, — урвав його Ганел. — На жаль, твій лемент ніяк не допоможе нам уладнати цю складну справу. Ходи за мною! Надо і Йорун, вас я також запрошую на кілька слів.

Коли четверо гномів стали радитись зі спостерігачами за законом, Ерагон так розхвилювався, що його серце закалатало вдвічі швидше, ніж зазвичай. «Вони не дозволять Вермунду піти непокараним тільки через його вправну гру словами!» — сподівався Вершник.

Невдовзі до столу підійшла Йорун:

— Спостерігачі за законом, — мовила вона, — винесли свій вердикт. З одного боку, Ерагон є членом Дургрімст Інгейтум, проте з іншого — він обіймає дуже важливі посади за межами нашого королівства. Нагадаю, що він є Вершником дракона, офіційним посланцем варденів, що має спостерігати за коронацією нашого наступного правителя, а також дуже впливовим другом королеви Ісланзаді. З огляду на це, до нього слід ставитись із такою ж самою гостинністю, як і до будь-якого гостя-посланця, князя, монарха або ж іншої поважної особи, — жінка-гном скоса зиркнула на Ерагона. — Простіше кажучи, він наш почесний гість, і ми повинні ставитися до нього саме так! Про це має знати кожен кнурлан, який іще не з'їхав з глузду у своїх печерах.

— Він наш гість, — кивнув Надо. Його губи обернулись на білу смужку, а щоки позападали так, ніби він щойно вкусив яблуко й зрозумів, що воно ще не дозріло.

— Тепер тобі є що сказати, Вермунде? — спитав Ганел.

Звівшись зі свого стільця, гном із пурпуровою вуаллю пильно оглянув увесь стіл, спинившись поглядом на кожному з ватажків:

— Авжеж… Головне, щоб ви добре мене зрозуміли… Якщо котрийсь із кланів, керуючись цими безглуздими звинуваченнями, наважиться повернути свої сокири вбік Аз Свелдн рак Ангуін, ми вважатимемо це за прояв агресії й розпочнемо війну. — Навіть крізь вуаль було помітно, як гном посміхнувся. — Отож вирішувати вам. Ви можете розпочати криваву бійню, а можете цього й не робити. Тоді вам слід забути сьогоднішню дискусію й ліпше поговорити про те, хто посяде гранітний трон Ротгара наступним.