Чтение онлайн

Коли селяни стали розходитись по своїх наметах, Роран узяв Ерагона під руку й вийшов з ним на вулицю. Вони зупинились біля Сапфіри, там, де їх ніхто не міг почути.

— А ти нічого не приховував, коли розповідав про Хелгрінд? — спитав Роран, тримаючи Ерагонову руку так міцно, ніби в залізних лещатах. Його погляд був суворий і пронизливий. Проте Ерагон його витримав.

— Якщо ти довіряєш мені, Роране, — сказав він, — тоді більше ніколи не питай про Хелгрінд. Тобі навряд чи варто знати те, що я можу розповісти.

Вершник говорив і відчував, як десь глибоко в його нутрі вовтузиться холодне й слизьке відчуття неспокою, адже йому доводилось брехати й приховувати від Рорана й Катріни історію зі Слоуном. Юнак розумів, що він не має права вчинити якось інакше, проте йому було дуже боляче брехати своєму братові. Якоїсь миті його вагання стали настільки сильними, що він ледь-ледь не розповів усю правду, але вчасно прикусив язика, на долю секунди уявивши, які це може мати наслідки.

Обличчя Рорана було дуже схвильоване, але він усе ж таки відпустив братову руку.

— Я довіряю тобі, і саме тому ми є братами, хіба не так?

— Так, але будь обережний, бо надмір довіри може вбити.

— Та ну тебе із твоїми жартами, — зареготав Роран, потерши носа великим пальцем, а потім потягнувся, щоб помасажувати праве плече — він ще й досі не міг позбутися цієї звички, час від часу забуваючи, що Ерагон зцілив страшну рану, якої йому завдав один із разаків. — Але я хотів би ще дещо в тебе спитати.

— Що саме?

— Точніше, не спитати, а… попрохати тебе про одну послугу, — по тих словах на його вустах з'явилась кривенька посмішка, — от уже ніколи не думав, що доведеться прохати про це саме тебе, адже ти молодший за мене й тільки-но став справжнім чоловіком… До того ж, ти мій двоюрідний брат…

— Та годі, кажи вже, досить ходити околяса!

— Гм… Ідеться про вінчання, — тихо мовив Роран і підвів голову. — Ти обвінчаєш нас із Катріною? Мені було б дуже приємно, якби ти на це згодився. Я ще нічого їй не казав, але думаю, їй теж буде вельми приємно, якщо ти поєднаєш наші життя, як чоловіка та дружини.

Вершник був такий ошелешений, що на якийсь час втратив дар мови. Урешті-решт він сяк-так оговтався.

— Я?.. — мовив він одними губами. — Я б з радістю це зробив, але ж… Ти справді цього хочеш? Гадаю, Насуада б теж залюбки погодилась вас обвінчати… Ти міг би також попрохати про це короля Орина, справжнього короля! Він би теж з охотою погодився очолити церемонію й стрибав би від щастя, бо це допомогло б йому здобути мою прихильність.

— Та ні ж бо, ні. Я хочу, щоб це був ти, Ерагоне, — повторив Роран і поплескав його по плечу. — Ти Вершник і єдина рідна для мене душа. А те, що десь там є Мертаг, мене не обходить. І я хочу, щоб наші з Катріною руки поєднав саме ти!

— Ну що ж, — мовив Ерагон, який ще й досі виглядав спантеличено, — я згоден.

Роран обняв його так міцно, що Вершникові аж подих перехопило. А коли двоюрідний брат нарешті випустив його зі своїх міцних обіймів, Ерагон спитав:

— Коли ви збираєтесь вінчатися? Мені дуже важливо знати це саме зараз, бо Насуада має для мене якесь важливе завдання. Я поки що не знаю, яке саме, але швидше за все, мені знадобиться тиждень або навіть два, щоб із ним упоратись. Гадаю, я зможу обвінчати вас за місяць. Як ти на це дивишся?

Роран знизав плечима, кілька разів струснув головою, ніби той бик, що чухає свої роги об кущ ожини, а потім мовив:

— А як ти дивишся на те, щоб зробити це завтра?

— Завтра? Навіщо ж так поспішати? Адже слід добре підготуватись. До того ж людям може не сподобатись такий поспіх.

— Ми не можемо чекати, — сказав Роран, стискаючи й розтискаючи кулаки так, що на його руках повипинались жили. — Якщо ми якнайшвидше не одружимось, тоді старі жінки матимуть значно цікавіші теми для пліток, аніж те, що мені кортить якнайшвидше одружитися… Тепер розумієш?

Правду кажучи, Ерагон не відразу збагнув, що саме має на увазі його брат. Але коли в його голові промайнув розмитий здогад, він насилу стримав посмішку. «Роран буде батьком!» — подумав Вершник, а потім, давши волю почуттям, мовив:

— Я все зрозумів: Ну що ж, післязавтра так післязавтра. — Роран удруге згріб його у свої обійми, та так сильно, що Ерагон аж крекнув, насилу вирвавшись із його дужих лапищ.

— Я у великому боргу перед тобою, — посміхнувся Роран. — Дякую тобі, брате. Побіжу поділюся добрими новинами з Катріною, а потім ми відразу ж почнемо готуватися до весільного бенкету. А коли саме він почнеться, я повідомлю тобі після розмови з Катріною.

— Гаразд.

Роран побіг до намету, проте за мить зупинився, здійняв руки до неба, так, ніби хотів обняти увесь білий світ, і закричав:

— Ерагоне, я одружуюся!

Юнак махнув на нього рукою й весело гукнув:

— Біжи вже, дурко. Вона чекає на тебе.

Коли Роран пірнув до намету, Ерагон заліз на Сапфіру, а вже звідти покликав:

— Блодхгарме!

Тієї ж миті ельф нечутно, ніби тінь, вислизнув з темряви, зблиснувши своїми жовтими, як вуглинки, очима.

— Ми із Сапфірою хочемо трохи політати. Зустрінемось біля мого намету, — сказав Вершник.

— Так, Убивце Тіні, — покірно мовив Блодхгарм і схилив голову.

Тоді Сапфіра змахнула своїми велетенськими крилами, пробігла кілька кроків і полинула над наметами, що захиталися під ударами повітряних хвиль. Щоб чого доброго не впасти, юнак схопився за шип на драконовій шиї, а той продовжував по спіралі здійматися вгору над табором, освітленим смолоскипами. Невдовзі пристановище варденів обернулося на маленьку цяточку світла. Сапфіра летіла поміж землею та небом сам на сам зі своїм Вершником, а навколо панувала чиста й прозора тиша.

«Можеш відпочити, малий, — сказала Сапфіра. — Я буду дуже обережна й подбаю, щоб ти не впав».

За мить Ерагон поринув у сон, і йому привиділось кругле кам'яне місто, що стояло в серці безмежної рівнини, а ще маленька дівчинка, яка блукала вузькими заплутаними вуличками, наспівуючи якусь дуже дивну мелодію.

Ніч тим часом стрімголов мчала назустріч ранкові.

Тільки-но зійшло сонце, Ерагон усівся на ліжко й заходився змащувати свою кольчугу. Невдовзі до нього зайшов один із лучників і став прохати вилікувати його дружину, що страждала через пухлину. І хоч юнак уже менш ніж за годину мав бути в Насуади, він мерщій побіг за воїном до його намету. Дружині лучника було дуже кепсько, тож Ерагонові довелося докласти неабияких зусиль, щоб звільнити її тіло від хвороби. Зцілення забрало в нього чимало енергії, проте юнак був дуже задоволений з того, що йому вдалося врятувати жінку від повільної й страшної смерті.

Вийшовши з намету лучника, Вершник зупинився перед Сапфірою й почухав її по шиї. Дракон задоволено муркнув, легенько вдарив своїм блакитним хвостом і весь аж вигнувся, щоб Ерагон міг дістатися до гладесенької шкіри під його лускою. «Доки ти лікував ту жінку, — мовила Сапфіра, — приходило ще кілька прохачів, які хотіли зустрітися з тобою, але Блодхгарм та його ельфи не пустили їх, бо їхні прохання не були аж такими важливими».

«Справді? — поцікавився юнак, продовжуючи чухати драконову шию. — А може, мені слід зробити так само, як Насуада?»