Чтение онлайн

Ерагон був геть розгубився, але на допомогу йому миттю прийшла знахарка Анжела.

— Агов! І чого ви отам стовбичите? — дзвінко мовила вона, піднявши свого келиха. — Хутчіш заходьте й сідайте. Я страшенно голодна!

Усі голосно зареготали, а Насуада повела спантеличеного Ерагона до двох порожніх стільців, що стояли біля Рорана. Вершник ґречно допоміг дівчині сісти за стіл, а потім, здавалося, ще й досі не вірячи власним очам, спитав:

— Це ти все влаштувала?

— Роран підказав мені, кого б ти хотів бачити за цим столом, але взагалі, ідея справді моя.

— Дякую, — сказав Ерагон, зашарівшись. — Красно тобі дякую.

У дальньому лівому кутку намету юнак побачив Елву, що сиділа схрестивши ніжки й тримаючи тарілку на колінах. Решта дітей не хотіли з нею гратися, й складалося таке враження, ніби між ними ніколи не може бути чогось спільного. Та й ніхто з дорослих, окрім Анжели, не почувався спокійно в її присутності. Мале дівча з вузенькими плечима зиркнуло на Ерагона своїми неймовірними фіолетовими оченятами й сказало:

— Вітаю тебе, Убивце Тіні.

— Я також вітаю тебе, Далекоглядна, — відповів юнак.

Маленькі рожеві губки дівчинки склалися в посмішку, що могла б бути чарівною, якби не пронизливі оченята зі злими вогниками.

Раптом стіни намету заходили ходором, стіл похитнувся, а тарілки на ньому різноголосо забряжчали. Усе сталося так несподівано, що Вершникові довелося схопитися за стілець, щоб не впасти на долівку й не осоромитись. За мить між пологами намету з'явилась захекана морда Сапфіри:

«М'ясо! — сказала вона й облизнулась. — Я знаю, у вас має бути м'ясо!»

Одним словом, бенкет розпочався, й Ерагон добрі кілька годин смакував різними наїдками, теревенячи з карвахольцями. Йому було так затишно й тепло, ніби він повернувся додому. Осушивши по кілька келихів вина, селяни стали сміливішими й почали розмовляти з Вершником, як зі старим другом. Юнак натомість посміхався й розумів, що це найбільший подарунок, який вони могли зробити йому сьогодні. Так само щиро й привітно селяни тримали себе з Насуадою, щоправда, не наважуючись із нею жартувати, як вони могли собі це дозволити з Ерагоном. Невдовзі свічки повністю догоріли й намет затягло димом. Тоді Вершник почув гучний регіт Рорана й Хорста, що ледь не падали зі стільців, поглядаючи на маленького чоловічка, якого Анжела зробила з хлібної скоринки й змусила танцювати за допомогою одного зі своїх вигадливих заклять.

Дітлахи поступово перестали боятися Сапфіри, а найсміливіші з них навіть наважились підійти до неї й погладити її по морді. Невдовзі вони вже зовсім освоїлись, позалазили їй на шию й почали смикати дракона за шипи. Поглядаючи на розгублену морду Сапфіри, Вершник не міг натішитись. Джоуд тим часом затягнув якусь стару пісню, а Тара витанцьовувала під неї джигу. Вершник весь час поглядав на Насуаду, з вуст якої не сходила щаслива посмішка, проте невдовзі карвахольці почали прохати, щоб він розповів їм кілька своїх пригод, зокрема й про те, як вони з Бромом утекли з рідного села.

— Оце так дива, — мовила круглолиця чаклунка Гертруда, закутуючись у шаль, — у нас у долині жив дракон, а ми про це геть не підозрювали. — Вона дістала з рукава пару в'язальних спиць, тицьнула ними на Ерагона й продовжила: — Це ж треба, я лікувала тобі ноги, які ти обідрав, літаючи на Сапфірі, і навіть гадки не мала, звідки в тебе ті страшні рани. — Похитавши головою й прицмокнувши язиком, чаклунка підхопила спицями коричневу вовняну нитку й стала швидко-швидко в'язати.

Першою з усіма розпрощалася Елейн. Зовсім скоро вона мала народити дитину, тож не дуже добре почувалася. Разом з нею пішов також один з її синів, Бальдор. А десь за півгодини з-за столу звелася й Насуада. Перш ніж піти, вона перепросила, пояснивши, що на неї чекають важливі державні справи, а потім, побажавши всім щастя й здоров'я, висловила сподівання, що всі вони підтримають її в боротьбі проти Імперії.

Виходячи з намету, дівчина ледь помітним помахом руки покликала за собою Ерагона. Він наздогнав її біля самісінького виходу, й Насуада, повернувшись до всіх гостей спиною, тихо прошепотіла йому на вухо:

— Ерагоне, я знаю, що тобі потрібен час, щоб поновити сили після важкої подорожі. Тож завтра й післязавтра можеш розпоряджатися ним, як заманеться, проте вранці третього дня ти мусиш прибути до мого намету. Поговоримо про твоє майбутнє. Я маю для тебе дуже важливе завдання.

— Гаразд, моя пані, — відповів Ерагон, а потім поцікавився: — Ти завжди береш із собою Елву?

— Так, вона оберігає мене від тих небезпек, які можуть не помітити Нічні Яструби. А крім того, вона бачить те, що завдає людям болю, а це напрочуд важливо для мене. Адже значно легше допомогти своєму народові, коли знаєш, на чому саме йому залежить.

— Я дуже хвилююсь за Елву, — сумно мовив Ерагон, — а ти б не хотіла, аби я припинив її страждання?

Насуада пильно глянула Ерагонові в очі:

— Ти збираєшся зняти з Елви своє закляття?

— Авжеж, я хотів би спробувати. Пригадуєш, я обіцяв їй, що зроблю це?

— Звісно… — на мить Насуадину увагу відволік гуркіт падаючого стільця, проте вона швидко себе опанувала й продовжила: — Але твоя обіцянка може обернутися для нас смертю… Елва — дуже цінна зброя, оскільки ніхто не має такого дару, як вона. І її допомога куди вагоміша, ніж гори золота. Часом мені здається, що тільки це дитя здатне перемогти Галбаторікса, адже воно може передбачити кожну його атаку. А твої закляття підкажуть їй, як зупинити короля Імперії… Ерагоне, благаю тебе, заради варденів, заради всіх, хто живе в Алагезії, чи не міг би ти вдати, ніби тобі не під силу зцілити Елву?

— Ні, ні, — стояв на своєму юнак. — Я ніколи цього не зроблю, бо це несправедливо. Якщо ми залишимо Елву такою, як вона є, то вона повстане проти нас, а ти ж не хочеш мати іще одного грізного ворога? — Вершник трохи помовчав, а потім, зазираючи прямо в очі Насуади, додав: — До того ж, може статися так, що мені й справді буде не під силу її зцілити. Адже зняти закляття, в якому я припустився помилки, буде неймовірно важко. І ще… Коли твоя ласка, я хотів би дещо тобі порадити…

— Що саме?

— Будь чесною з Елвою. Поясни їй, як багато вона значить для варденів, і спитай, чи хоче вона нести свій тягар заради свободи багатьох людей. Вона може відмовитись, бо має на це право, але тоді ми знатимемо, що на неї не варто покладатися. А якщо вона згодиться, то це буде її власна воля.

Насуада спохмурніла.

— Я говоритиму з нею завтра, — відповіла вона, — і мені б дуже хотілося, аби ти був присутній при нашій розмові. Удвох ми або переконаємо її, або ж ти принаймні спробуєш зняти з неї те закляття. Приходь до мого намету за три години потому, як зійде сонце. — По цих словах дівчина пірнула в темряву, де-не-де поцятковану вогнями факелів.