Чтение онлайн

«Не переймайся. Гадаю, вдруге він не наважиться цього зробити», — заспокоїла Ерагона Арія.

Невдовзі юнак відчув, як почала діяти магія ельфів. Поранене стегно Вершника засвербіло так, ніби його скусала добра сотня бліх. Це відчуття було таким нестерпним, що Ерагон вигнувся в сідлі, але за мить усе припинилось і юнак задоволено намацав під сорочкою здорову гладесеньку шкіру.

«Гаразд, — мовив він, розправивши плечі. — А тепер зробимо все так, щоб вони боялися наших імен!»

Біла, ніби перлина, хмара саме зависла над Вершником і драконом. Сапфіра розвернулась ліворуч, а потім, коли Торнак намагався закласти крутий віраж, пірнула прямісінько в її холодне й вогке серце. За мить дракон виринув із протилежного боку, опинившись усього за кілька футів від Торнака.

Сапфіра переможно гаркнула, кинулась на супротивника й загнала свої пазури йому глибоко в боки. А після цього вона витягла шию вперед і, роззявивши свою величезну пащеку, схопила Торнака за ліве крило, з усіх сил смикнувши його гострими, як бритва, зубами.

Торнак увесь зіщулився й дико заверещав. Ерагонові багато чого доводилось чути за своє життя, але він ще жодного разу не чув, щоб дракони видавали такі жахливі звуки.

«Я схопила його, — сказала Сапфіра. — І легко можу пообривати йому крила, та не хочу цього робити. Якщо в тебе є якийсь інший план, я б радила якомога швидше втілити його в життя, доки ми не впали».

Блідий, залитий кров'ю Мертаг тим часом спрямував на Ерагона Зарок, чиє лезо дрібно тремтіло в повітрі. Потому в думки Вершника, ніби буря, увірвався потужний промінь його свідомості. Він став хаотично нишпорити в Ерагонових спогадах, намагаючись підкорити все його єство волі Мертага.

Юнак був дуже здивований, помітивши, що Мертагова свідомість, так само, як і на Палаючій рівнині, знову починає нагадувати безладний хор голосів. Швидше за все, це був наслідок того, що його брат по крові вже давно перебував у сум'ятті, не маючи жодних шансів на те, аби здобути омріяний душевний спокій.

За мить Ерагон подумав, що було б некепсько перевірити, чи Мертаг б'ється сам, а чи він і собі вийшов на поле бою за підтримки чарівників. Доклавши надзвичайних зусиль, Вершник сяк-так звільнив свою свідомість від безлічі думок і залишив у ній один тільки образ Зарока. Потому він зосередився на мечі й зробив свою свідомість такою спокійною, що в Мертага майже не було шансів знайти тут бодай якусь зачіпку. До того ж невдовзі Торнак несподівано смикнувся під своїм Вершником, і той на долю секунди втратив зосередженість. Проте навіть цього часу було достатньо для того, щоб Ерагон устиг зробити блискавичний випад і проникнути в його свідомість.

Доки дракони наближались до землі, Вершники в цілковитій тиші зійшлися на полі бою своїх думок. Бій точився з перемінним успіхом — нікому з них так і не пощастило здолати свого супротивника. Тоді Ерагон зиркнув на землю, що була вже зовсім близько, і вирішив діяти інакше. Він опустив свою шаблю на один рівень із Мертагом і вигукнув: «Летта!»

Саме цим закляттям скористався Мертаг під час їхнього попереднього поєдинку. Це було дуже просте закляття — воно всього лиш знерухомило руки й тулуб супротивника, проте заразом мало показати, в кого з них залишалося більше енергії.

Відчувши на собі дію Ерагонової магії, Мертаг прокричав у відповідь якесь своє закляття, але юнакові так і не вдалося його розчути — воно потонуло в реві Торнака й шаленому завиванні вітру.

Тим не менше закляття подіяло, бо Ерагонове серце раптом закалатало вдвічі швидше, а його руки стали наче ватяні. Невдовзі він відчув, що запаси енергії потроху вичерпуються й що він починає втрачати свідомість. Сапфіра й ельфи зачули лихо. Вони миттю передали Вершникові енергію своїх тіл, щоб поновити силу його закляття. Для Мертага це була несподіванка. Побачивши, що Ерагон немов на світ народився, він спохмурнів, а з його обличчя відразу ж зник самовпевнений і задоволений вираз.

Якийсь час Вершники намагалися заблокувати свідомість один одного, та раптом Ерагон відчув, що енергія, яку йому передавала Арія, почала зменшуватись і ставати дедалі слабшою. За кілька секунд юнак уже знав, що двоє чарівників із загону Блодхгарма втратили свідомість. «Ні, Мертаг не може так довго протриматись», — подумав він, після чого йому знов довелося докласти чималих зусиль, щоб відновити контроль над своєю свідомістю, оскільки, на мить відволікшись, він таки дозволив Мертагові проникнути у свої думки.

Енергія, що надходила від Арії та решти ельфів, послабшала майже вдвічі. Навіть Сапфіра почала тремтіти від перевтоми. Ерагон уже ледь не втратив будь-яку надію на перемогу, коли раптом Мертаг скрикнув від болю й перестав чинити опір. Навряд чи він сподівався на такий успіх супротивника.

«То що будемо робити тепер? — спитав Ерагон в Арії та Сапфіри. — Як гадаєте, нам вдасться взяти їх у заручники?»

«Я відпускаю їх», — крикнула Сапфіра й справді відпустила Торнака, відштовхнувшись від нього лапами. Вона важко змахнула крилами — треба було втриматись у повітрі. Ерагон озирнувся через плече й побачив, як до них стрімко наближається вигоріла на сонці трава. Потім він відчув потужний удар у спину, і в нього потемніло в очах.

Прийшовши до тями, Вершник побачив за два дюйми від свого носа Сапфірину луску, що сяяла, наче зеленувата крига. Потому він відчув, як хтось настійливо пробує пробитись до його свідомості з дуже великої відстані. За якийсь час Ерагон зрозумів, що це була Арія. «Зупини своє закляття, Ерагоне! — гукала вона. — Воно нас уб'є. Зупини його! Мертаг уже надто далеко! Прокинься, Ерагоне, інакше ти назавжди провалишся в порожнечу!»

Ерагон рвучко звівся в сідлі. Сапфіра лежала на землі, оточена воїнами короля Орина. Юнак іще й досі не міг як слід збагнути, що саме з ними сталося. Арії поблизу не було. За мить Вершник відчув, як закляття, що його він наклав на Мертага, ще й досі продовжує витягувати з нього сили. Якби не допомога Сапфіри, Арії та інших ельфів, він уже напевно давно б помер…

Урешті-решт, Ерагон таки припинив дію закляття, а потім став шукати очима Торнака й Мертага.

«Вони он там», — мовила Сапфіра, повівши мордою.

Далеко на північному заході Вершник і справді побачив Торнака, що дуже низько летів над землею вгору по річці Джиєт, тікаючи до армії Галбаторікса, яка перебувала за кілька миль від них.

«Як це сталося?» — спитав Ерагон.

«Мертаг знову зцілив Торнака, і йому пощастило приземлитися на один із пагорбів. Тоді вони спустилися з нього й зуміли злетіти ще до того, як ти прийшов до тями», — відповіла Сапфіра.

А вже за кілька секунд до них долинув зміцнілий голос Мертага:

«Не думайте, що ви перемогли, Ерагоне й Сапфіро! Ми ще зустрінемось, обіцяю вам. І тоді на вас чекатиме ганебна поразка, бо ми будемо сильніші, ніж зараз!»

Ерагон стиснув щит та шаблю так сильно, що в нього аж кров заграла під нігтями.

«Як ти гадаєш, може, їх наздогнати?» — заскреготав він зубами.

«Не думаю, що це гарна ідея, — заперечно похитала головою Сапфіра, — бо ельфи не зможуть підтримувати тебе на такій великій відстані, а без їхньої допомоги ми навряд чи сьогодні перемогли б».