Чтение онлайн

Юнак тим часом мав великі сумніви в тому, що ельфи будуть у захваті від його майбутньої подорожі в супроводі одних лиш ургалів:

— Якщо хочеш, я міг би тобі дещо запропонувати…

— Кажи, ти ж знаєш: я завжди рада почути твою думку.

Ерагон на мить розгубився, але все ж таки сказав те, що збирався:

— Точніше кажучи, це буде пропозиція й прохання водночас. — Насуада звела палець, показуючи, щоб він продовжував. — Коли гноми оберуть свого нового короля чи королеву, Сапфіра має прибути до мене у Фартхен Дур, аби привітати нового правителя й виконати обіцянку, що її вона дала королю Ротгару після битви за Тронжхейм.

Насуада замислилась, а її обличчя набуло такого виразу, що вона стала схожою на дикого кота, котрий вийшов на полювання.

— І що ж то була за обіцянка? — спитала дівчина. — Раніше ти ніколи про неї не згадував.

— Вона обіцяла полагодити Зоряний Сапфір — Ісідар Мітрім, адже Арія розбила його під час останнього бою.

— А в тебе вийде це зробити? — спитала Насуада, здивовано глянувши на Сапфіру.

«Узагалі-то, має вийти, та я не впевнена, що зможу зібрати потрібну кількість енергії, коли стоятиму перед Ісідар Мітрім. Адже я не можу накласти закляття саме тоді, як мені цього схочеться. Це не залежить від мене! Інколи я просто відчуваю прилив енергії й тоді можу змінювати світ, як мені заманеться. Проте весь інший час я не здатна цього робити, як риба не здатна літати. Та якби мені все-таки вдалось відновити Ісідар Мітрім, то мене визнали б абсолютно всі гноми, а це дуже важливо для нас».

— Це б означало навіть більше, ніж ти можеш собі уявити, — сказала Насуада. — Зоряний Сапфір посідає особливе місце в серцях гномів. Усі гноми люблять коштовні камені, але Ісідар Мітрім вони люблять і шанують, перш за все, через його красу, а найдужче через його надзвичайні розміри. І якщо ти зробиш його таким, як він був раніше, — ти відновиш гордість їхньої раси.

— Навіть якщо Сапфіра не зможе відновити Ісідар Мітрім, — озвався Ерагон, — їй усе одно не завадило б завітати на коронацію нового правителя гномів. Це буде не так уже й складно — ти просто скажеш усім, що ми вирушили в коротку подорож до Аберона, а коли вивідачі Галбаторікса зрозуміють, що й до чого, вже буде надто пізно організовувати напад.

— А що, це дуже некепська ідея, — згодилась Насуада. — Обов'язково зв'яжися зі мною, коли гноми знатимуть точну дату коронації.

— Я так і зроблю.

— Ну от… Твою пропозицію я почула, а тепер кажи, про що ти хотів мене прохати?

— Оскільки ти наполягаєш на тому, щоб я вирушив у цю подорож, то чи не дозволила б ти мені полетіти на Сапфірі від Тронжхейма до Елесмери, коли відбудеться коронація.

— А це ще для чого?

— Ми б хотіли завітати до наших учителів, адже пообіцяли їм, що як тільки в нас з'явиться нагода повернутись до Елесмери, ми неодмінно це зробимо й завершимо наше навчання.

— У нас обмаль часу, щоб ви дозволили собі розкіш надовго залишитися в Елесмері, — насупивши брови, мовила Насуада.

— А можна ми хоч на трішки до них завітаємо?

Дівчина сперлась на різьблену спинку стільця й пильно зиркнула на Ерагона з-під важких повік:

— А хто ваші вчителі? Я помітила, що ви завжди уникаєте відповіді на це питання. Хто вас навчав в Елесмері, Ерагоне?

Розглядаючи каблучку, яку йому подарував Бром, Ерагон відповів:

— Ми заприсяглись Ісланзаді, що нікому не назвемо їхніх імен без її дозволу, без дозволу Арії або ж того, хто сяде на трон після Ісланзаді.

— Лихі б демони вас побрали! А в чому ще ви присягнули Ісланзаді? — вилаялась Насуада. — У мене таке враження, ніби ви готові скласти присягу кожному стрічному.

Ерагон трохи зніяковів, знизав плечима й відкрив був рота, щоб почати виправдовуватись, проте замість нього заговорила Сапфіра: «Ми не даємо присяг кожному стрічному, але як нам уникнути обіцянок, коли ми не спроможні перемогти Галбаторікса й Імперію без підтримки інших рас Алагезії? Присяга — це ціна, яку ми сплачуємо для того, щоб пізніше мати змогу звернутись по допомогу до тих, хто має владу».

Насуада вислухала Сапфіру й невдоволено гмукнула.

— Отже, — мовила вона, — щоб отримати відповідь на своє запитання, я маю поговорити з Арією?

— Так. Але сумніваюся, що вона бодай щось тобі скаже. Адже ельфи намагаються тримати імена своїх учителів у найбільшій таємниці. І якщо в них не буде крайньої потреби, вони ніколи не скажуть того, чиїми учнями їм випала честь бути. Вони ж бо дуже переймаються тим, щоб про це ненароком не довідався Галбаторікс. — Ерагон дивився на блакитний камінь у своїй каблучці, замислившись про те, скільки ще дозволять йому сказати його присяга й честь: — Ти маєш знати тільки одне — насправді ми не такі самотні, як думали раніше.

— Я все зрозуміла, й мені дуже приємно це чути, Ерагоне… Я б тільки хотіла, щоб ельфи були зі мною більш відверті, — мовила Насуада. У її голосі вчувалася невеличка напруга. Помовчавши якусь мить, вона знов заговорила: — Але навіщо вам летіти до Елесмери? Хіба ви не можете зв'язатися з вашими вчителями за допомогою магії?

— Якби ж то, — безпорадно розвів руками Ерагон. — Та, на жаль, поки ще нікому не вдалося вигадати таке закляття, яке б змогло подолати охоронну магію Ду Вельденвардена.

— Дивно, невже ельфи не залишили жодної шпаринки, якою б самі могли скористатись?

— Якби така шпаринка існувала, то Арія б зв'язалася з королевою Ісланзаді відразу ж потому, як прийшла до тями у Фартхен Дурі… І їй би не довелося йти до Ду Вельденвардена.

— Справді, ти маєш рацію, Тоді як у тебе вийшло порадитись із королевою Ісланзаді про долю Слоуна? Адже ти казав, що під час вашої розмови армія ельфів була ще в Ду Вельденвардені.

— Саме так, — відповів Ерагон. — Але вони були на узліссі, а там захисна магія вже не діє.

По цих словах у наметі запала мовчанка. Схоже, Насуаді потрібно було дуже ретельно обміркувати прохання Вершника. Тим часом юнак почув, як охоронці Насуади стали сперечатися, чим краще відбиватись від великої кількості ворогів — списом чи алебардою. Далі до його слуху долинули рипіння возу, брязкіт чиїхось обладунків і ще добра сотня звуків, чиє походження визначити було досить важко.

— А що саме ти хотів би отримати під час цього візиту? — нарешті озвалась Насуада.

— Я не знаю! — вигукнув Ерагон, стиснувши руків'я шаблі. — І це найголовніше… Адже ми ще багато чого не знаємо. Може статися так, що ця подорож не дасть нам нічого корисного, проте, з другого боку, ми можемо дізнатися щось таке, що допоможе нам раз і назавжди перемогти Мертага й Торнака. Адже вчора ми ледь їх не перемогли. Розумієш, Насуадо, ледь-ледь! І тепер я боюся… Бо знаю, що, коли ми знову з ними зійдемось, Мертаг буде ще сильніший. А коли я думаю про те, що Галбаторікс має значно більше сили, ніж мій брат, мої кістки проймає мороз. Ельф, у якого я вчився, він… одним словом… — Ерагон став вагатися, чи варто йому продовжувати, але все ж таки здолав сумніви й став розповідати далі: — Він натякав на те, що знає, як саме з кожним роком збільшувалась Галбаторіксова сила, але обіцяв поділитись цією таємницею тільки тоді, коли ми як слід опануємо його науку й станемо такими ж вправними, як і він сам. Тож, я гадаю, що тепер, після наших сутичок із Торнаком і Мертагом, у нього немає жодних підстав щось далі від мене приховувати. Більше того, існує ще безліч розділів магії, які ми не встигли опанувати, і я майже впевнений, що вони допоможуть нам упоратися з Галбаторіксом. Будь ласка, Насуадо, дозволь нам завітати до ельфів! Адже вардени опинились у дуже скрутній ситуації, а ми зробимо все для того, щоб зробити їх сильнішими.

Кілька хвилин помовчавши, Насуада врешті-решт озвалася:

— Я не можу прийняти цього рішення, аж доки гноми не проведуть коронацію. Тож, доля вашої подорожі до Ду Вельденвардена залежатиме від дій Імперії, а ще від того, що саме наші вивідачі дізнаються про плани Мертага й Торнака.

Наступні дві години Насуада розповідала Вершникові про всі тринадцять кланів гномів. Про їхню історію та політику, про ремесла й ватажків, а також про всі важливі тунелі, які вони вирили й контролювали. Насамкінець дівчина ще раз наголосила на тому, що треба переконати гномів обрати такого нового правителя, який би дружньо ставився до варденів.