Чтение онлайн

— Тоді я зроблю це, Міцний Молоте!

Роран полегшено зітхнув, коли вся трійця рушила до зовнішньої стіни, намагаючись не натрапляти на ворожих солдатів. Він іще більше заспокоївся, помітивши, що назирці за ними пішла кішка-перевертень у людській подобі — дівчина з розпущеним волоссям крутила туди-сюди головою, принюхуючись до повітря.

Та спостерігати за Бальдором і його супутниками було ніколи, бо ворожі солдати знову пішли в наступ... Роран страшенно не любив битися списом, але вибору не було. Сутичка швидко закінчилась, і на деякий час на вулиці запанувала тиша. Міцний Молот знав, що так буде недовго. Тому він сів на поріг якогось будинку й спробував хоч трохи відновити дихання — втома, як морська хвиля, набігла на все його тіло. Навряд чи він зміг би ще довго витримати, не зробивши при тому фатальної помилки. Роран сидів, часто й важко дихаючи та дослухаючись до криків, що долинали з боку зруйнованих головних воріт Урубейна. Із того суцільного гамору важко було збагнути, що там відбувається, але, судячи з усього, варденів відтіснили назад, тому що звуки, здавалося, трохи віддалилися. Та навіть зараз Роран добре чув, як тріщали кістки його воїнів під ударами булави лорда Барста.

Міцний Молот змусив себе встати. Зробити це було важко, та якби він сидів іще довше, м’язи взагалі перестали б його слухатись. І щойно Роран звівся на ноги, як на те місце, де він сидів, хтось спорожнив свій нічний горщик.

— Убивці! — крикнула в нього над головою жінка, після чого з гуркотом зачинились віконниці.

Роран мовчки знизав плечима й повів своїх воїнів до найближчої поперечної вулиці, переступаючи через закривавлені мертві тіла. Невдовзі вони зупинились — повз них прожогом мчав переляканий ворожий солдат. Він тікав від зграї котів-перевертнів.

Роран посміхнувся й рушив далі. Та за мить він знову зупинився. Від центру міста назустріч їм бігла купка рудобородих гномів.

— Готуйтесь! — закричав один із них.— За нами по п’ятах ідуть солдати! їх там, мабуть, кілька сотень!..

Роран озирнувся назад, на порожню поперечну вулицю.

— Може, ви відірвались...— почав він, та відразу ж замовк, бо в цю мить із-за рогу будинку з’явились червоні плащі. За ними ще й іще. Солдати заполонили вулицю, немов полчище червоних мурах.

— Назад! — закричав Роран.— Назад!

«Треба знайти місце, щоб сховатись,— подумав він.— Але де?» Зовнішня стіна була надто далеко, а всі будинки довкола надто малі, щоб мати внутрішні двори.

Так чи інакше, Роран і його воїни побігли вниз по вулиці. Стріли засвистіли довкола них. Аж раптом різкий біль пройняв спину Міцного Молота вище поясниці. Здавалося, хтось встромив туди великий залізний лом. Роран спіткнувся й упав. Та вже за мить біля нього була знахарка. Вона щосили смикнула щось до себе — Роран скрикнув. Біль почав потроху вщухати.

— А твоя кольчуга досить міцна,— сказала Анжела, показуючи йому стрілу із закривавленим наконечником. Знахарка відкинула її геть і допомогла Роранові звестись на ноги.

Заскреготавши зубами, Міцний Молот рушив до свого загону. Він так-таки й не бачив місця, де можна було б зайняти зручну оборону, тим часом ворожі солдати підходили все ближче й ближче. Вибору не було.

— Стій! — закричав Роран.— Шикуйсь! Ельфи — на фланги! Ургали попереду й по центру!

Сам він став на своє місце біля воїнів спереду — поруч із Дарменом, Альбричем, ургалами та одним рудобородим гномом.

— Отже, ти той, кого називають Міцний Молот? — спитав гном, пильно вдивляючись у ряди ворожих солдатів.— Я бився разом із твоїми земляками у Фартхен Дурі. Для мене велика честь битися пліч-о-пліч з тобою.

Роран буркнув щось невиразне. Зараз йому треба було молитися, щоб бодай устояти на ногах.

А ворожі солдати були вже поруч. Вони пішли в атаку, відтісняючи Рорана та його воїнів назад. Міцний Молот уперся плечем у щит і щосили наліг на нього. Мечі та списи зблискували в щілинах між щитами. Роран відчув, як щось ковзнуло об його бік — добре, що там була кольчуга.

Ельфи та ургали робили свою справу бездоганно. Вони доволі швидко врізалися в ряди супротивника й звільнили місце для того, щоб Роран та його воїни могли орудувати зброєю. Гноми так само намагалися не відставати. Краєм ока Роран побачив одного з них — той примудрявся бити солдатів по ногах і в пах, змушуючи багатьох падати.

Однак солдатів Імперії було надто багато. Доводилось відступати крок за кроком. Навіть ельфи не могли стримати лавину людей, хоч вони робили все, що могли. Отіара, ельфійська жінка, з якою Роран говорив за міською стіною, замертво впала — стріла вп’ялася їй прямо в шию, чимало інших ельфів були поранені. Та й сам Міцний Молот отримав кілька ран: у верхній частині правої литки був глибокий поріз, другий чималий поріз був на правому ж таки стегні — чийсь меч ковзнув під край кольчуги, шию він боляче подряпав власним щитом, а на внутрішній частині правої ноги була колота рана, яка, на щастя, обійшла артерії. Годі вже й казати про численні синці. Словом, Роран почувався так, наче хтось, не шкодуючи сил, побив добрячоіо ломакою все його тіло, а потім двійко незграбних вояків використали його як мішень для кидання ножів.

Кілька разів він виходив з передньої лінії, щоб хоч трохи перепочити й перевести подих, та вже за якусь мить знову повертався до бою.

Минуло не так уже й багато часу, як Роран побачив, що солдатам Імперії вдалося виштовхати його воїнів на площу перед розгромленими воротами Урубейна. Тепер вороги були не лише попереду, а й позаду.

Він кинув погляд через плече — ельфи й вардени відступали під натиском лорда Барста і його солдатів.

— Праворуч! — закричав Роран, показуючи в той бік закривавленим списом.— Ближче до будівель!

Воїни, котрі вишикувались за ним, із неабиякими труднощами посунулись трохи вбік, до сходів великої кам’яної будівлі, перед якою був подвійний ряд колон, високих, немов дерева на Хребті. Між цими колонами Роран побачив відкритий арочний прохід. Він був такий великий, що крізь нього запросто могла б пройти Сапфіра, а то й Шруйкан.

— Нагору! Нагору! — скомандував Роран, і люди, гноми, ельфи й ургали побігли за ним до вершини сходів. Там вони розташувались за колонами і зайняли оборону. Тепер відбиватися від ворожих солдатів було значно легше. Із цієї вигідної позиції, що височіла десь футів на двадцять над землею, Роран нарешті побачив поле бою. Імперія майже відкинула ельфів та варденів назад, до зяючого пролому в зовнішній стіні.

«Здається, ми програли»,— подумки сказав Міцний Молот, і його ледь не охопив відчай. Але переживати було ніколи, бо солдати в червоних плащах знову пішли на штурм. Роран відбив ворожий спис і щосили вдарив його хазяїна в живіт. Той полетів униз по сходах, зваливши з ніг іще двох своїх товаришів.

У цей час одна з баліст на стінній вежі метнула в лорда Барста спис. Та за кілька ярдів від лорда спис просто спалахнув вогнем, умить перетворившись на попіл. Цього вкритого панциром чоловіка не брало ніщо.

«Ми повинні за всяку ціну вбити його»,— вирішив Роран. Якщо Барст загине, солдати Імперії, швидше за все, розгубляться, і їхня впевненість зникне. От тільки досі ані ельфи, ані кулли не змогли його зупинити. Хто ж може це зробити? Хіба Ерагон?

Міцний Молот продовжував битися, але час від часу кидав погляд на велику, вкриту панциром постать лорда. Можливо, щось підкаже йому, як можна здолати цього здорованя? Аж раптом Роран помітив, що Барст ішов, трохи накульгуючи, так, наче йому дошкуляла стара рана на лівому коліні чи стегні. А крім того, здавалось, він рухався трохи повільніше, ніж раніше.