Чтение онлайн

... Якщо спільність культури це передумова економічної інтеграції, то центр майбутнього східноазіатського економічного блоку швидше за все буде в Китаї. По суті справи цей блок уже складається. От що пише із цього приводу М. Вайденбаум: "Хоча в регіоні домінує Японія, але на базі Китаю стрімко виникає новий центр промисловості, торгівлі й фінансового капіталу в Азії. Цей стратегічний простір має у своєму розпорядженні потужний технологічний і виробничий потенціал (Тайвань), кадрами з видатними навичками в області організації, маркетингу й сфери послуг (Гонконг), щільною мережею комунікацій (Сінгапур), потужним фінансовим капіталом (всі три країни), а також неосяжними земельними, природними й трудовими ресурсами (материковий Китай)... Це впливове співтовариство, багато в чому споруджуване на розвитку традиційної кланової основи, простирається від Гуанчжоу до Сінгапуру й від Куала-Лумпура до Маніли. Це - кістяк економіки Східної Азії".

Визначаючи власну ідентичність в етнічних або релігійних термінах, люди схильні розглядати відносини між собою й людьми іншої етнічної приналежності й конфесії як відносини "ми" і "вони". Кінець ідеологізованих держав у Східній Європі й на території колишнього СРСР дозволив висунутися на передній план традиційним формам етнічної ідентичності й протиріч. Розходження в культурі й релігії породжують розбіжності по широкому колу політичних питань, будь то права людини або еміграція, комерція або екологія. Географічна близькість стимулює взаємні територіальні претензії від Боснії до Мінданао. Але що найбільше важливо - спроби Заходу поширити свої цінності: демократію й лібералізм - як загальнолюдські, зберегти військову перевагу й затвердити свої економічні інтереси натрапляють на опір інших цивілізацій. Урядам і політичним угрупованням усе рідше вдається мобілізувати населення й сформувати коаліції на базі ідеологій, і вони все частіше намагаються домогтися підтримки, апелювати до спільності релігії й цивілізації.

Таким чином, конфлікт цивілізацій розвертається на двох рівнях. На мікрорівні групи, що живуть уздовж ліній розлому між цивілізаціями, ведуть боротьбу, найчастіше кровопролитну, за землі й владу одного над іншим. На макрорівні країни, що відносяться до різних цивілізацій, суперничають через вплив у військовій і економічній сфері, борються за контроль над міжнародними організаціями й третіми країнами, намагаючись затвердити власні політичні й релігійні цінності.

ЛІНІЇ РОЗЛОМУ МІЖ ЦИВІЛІЗАЦІЯМИ

Якщо в роки холодної війни основні вогнища криз і кровопролиття зосереджувалися уздовж політичних і ідеологічних границь, то тепер вони переміщаються на лінії розлому між цивілізаціями. Холодна війна почалася з того моменту, коли "залізна завіса" розділила Європу політично й ідеологічно. Холодна війна закінчилася зі зникненням "залізної завіси". Але як тільки був ліквідований ідеологічний розділ Європи, знову відродився її культурний розділ на західне християнство, з одного боку, і православ'я й іслам – з іншого. Можливо, що найбільш важливою розділовою лінією в Європі є, як уважає У.Уолліс, східна границя західного християнства, що сформувалася до 1500 р. Вона пролягає уздовж нинішніх кордонів між Росією й Фінляндією, між прибалтійськими країнами й Росією, розсікає Білорусію й Україну, звертає на захід, відокремлюючи Трансільванію від іншої частини Румунії, а потім, проходячи по Югославії, майже в точності збігається з лінією, що нині відокремлює Хорватію й Словенію від іншої Югославії. На Балканах ця лінія, звичайно ж, збігається з історичною границею між Габсбурзькою й Османською імперіями. Північніше й на захід цієї лінії проживають протестанти й католики. У них – загальний досвід європейської історії: феодалізм, Ренесанс, Реформація, Освіта, Велика французька революція, промислова революція. Їхнє економічне становище, як правило, набагато краще, ніж у людей, що живуть на схід. Зараз вони можуть розраховувати на більш тісне співробітництво в рамках єдиної європейської економіки й консолідацію демократичних політичних систем. На схід і південніше цієї лінії живуть православні християни й мусульмани. Історично вони відносилися до Османської або царської імперії, і до них донеслася лише відлуння історичних подій, що визначили долю Заходу. Економічно вони відстають від Заходу, і, схоже, менш підготовлені до створення стійких демократичних політичних систем. І зараз "оксамитова завіса" культури замінивши "залізну завісу" ідеології в якості головної демаркаційної лінії в Європі. Події в Югославії показали, що це лінія не тільки культурних розходжень, але часом і кривавих конфліктів.

ОБЄ’ДНАННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ: СИНДРОМ "БРАТНІХ КРАЇН"

Групи або країни, що належать до однієї цивілізації, виявившись залученими у війну з людьми іншої цивілізації, природно намагаються заручатися підтримкою представників своєї цивілізації. По закінченні холодної війни складається новий світовий порядок, і в міру його формування, приналежність до однієї цивілізації або, як виразився X. Д.С.Грінвей, "синдром братніх країн" приходить на зміну політичної ідеології й традиційних міркувань підтримки балансу сил як основний принцип співробітництва й коаліцій. Про поступове виникнення цього синдрому свідчать всі конфлікти останнього часу – у Перській затоці, на Кавказі, у Боснії. Правда, жоден із цих конфліктів не був повномасштабною війною між цивілізаціями, але кожний містив у собі елементи внутрішньої консолідації цивілізацій.

Дотепер об’єднання цивілізацій приймало обмежені форми, але процес розвивається, і в нього є значний потенціал на майбутнє. У міру продовження конфліктів у Перській затоці, на Кавказі й у Боснії, позиції різних країн і розбіжності між ними усе більше визначалися цивілізаційною приналежністю. Політичні діячі популістської користі, релігійні лідери й засоби масової інформації знайшли в цьому потужне знаряддя, що забезпечує їм підтримку широких мас населення й що дозволяє натискати на уряди, що вагаються. У найближчому майбутньому найбільшу загрозу переростання у великомасштабні війни будуть нести в собі ті локальні конфлікти, які, подібно конфліктам у Боснії й на Кавказі, зав'язалися уздовж ліній розлому між цивілізаціями. Наступна світова війна, якщо вона вибухне, буде війною між цивілізаціями.

ЗАХІД ПРОТИ ІНШОГО СВІТУ

Стосовно інших цивілізацій Захід перебуває зараз на вершині своєї могутності. Військовий конфлікт між західними країнами немислимий, військова могутність Заходу не має рівних. Якщо не враховувати Японії, у Заходу немає економічних суперників. Він лідирує в політичній сфері, у сфері безпеки, а разом з Японією – і в сфері економіки. Світові політичні проблеми й проблеми безпеки ефективно вирішуються під керівництвом США, Великобританії й Франції, світові економічні проблеми – під керівництвом США, Німеччині і Японії. Всі ці країни мають самі тісні відносини один з одним, не допускаючи у своє коло країни поменше, майже всі країни незахідного світу. Рішення, прийняті Радою Безпеки ООН або Міжнародним валютним фондом, що віддзеркалюють інтереси Заходу, подаються світовій громадськості як відповідні насущні потреби світового співтовариства.

... По суті справи Захід використовує міжнародні організації, військову могутність і фінансові ресурси для того, щоб правити світом, затверджуючи свою перевагу, захищаючи західні інтереси й затверджуючи західні політичні й економічні цінності. Так, принаймні, бачать сьогоднішній світ незахідні країни, і в їхньому погляді є значна частка істини. Розходження в масштабах влади й боротьба за військову, економічну й політичну владу є, таким чином, одним із джерел конфлікту між Заходом і іншими цивілізаціями. Інше джерело конфлікту – розходження в культурі, у базових цінностях і віруваннях. В.С.Нейпол стверджував, що західна цивілізація – універсальна й годиться для всіх народів. На поверхневому рівні багато чого із західної культури дійсно просочило інший світ. Але на глибинному рівні західні уявлення й ідеї фундаментально відрізняються від тих, які властиві іншим цивілізаціям. В ісламській, конфуціанській, японській, індуістській, буддистській і православній культурах майже не знаходять відгуку такі західні ідеї, як індивідуалізм, лібералізм, конституціоналізм, права людини, рівність, свобода, верховенство закону, демократія, вільний ринок, відділення церкви від держави. Зусилля Заходу, спрямовані на пропаганду цих ідей, найчастіше викликають ворожу реакцію проти "імперіалізму прав людини" і сприяють зміцненню споконвічних цінностей власної культури.

РОЗКОЛОТІ КРАЇНИ

У майбутньому, коли приналежність до певної цивілізації стане основою самоідентифікації людей, країни, у населенні яких представлено кілька цивілізаційних груп, будь-то Радянського Союзу або Югославії, будуть приречені на розпад. Але є й внутрішньо розколоті країни – відносно однорідні в культурних відносинах, але в яких немає згоди відносно питання про те, до якої саме цивілізації вони належать. Їх уряди, як правило, хочуть " скочити на підніжку потяга" і примкнути до Заходу, але історія, культура й традиції цих країн нічого загального із Заходом не мають.

Самий яскравий і типовий приклад розколотої зсередини країни – Туреччина. Турецьке керівництво кінця XX в. зберігає вірність традиції Ататюрка й зараховує свою країну до сучасних, секуляризованих націй-держав західного типу.

... У подібному положенні виявилася в останнє десятиліття й Мексика. Якщо Туреччина відмовилася від свого історичного протистояння Європі й спробувала приєднатися до неї, то Мексика, що раніше ідентифікувала себе через протистояння Сполученим Штатам, тепер намагається наслідувати цій країні й прагне ввійти в північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА).

... Історично внутрішній розкол глибше всього торкнувся Туреччини. Для Сполучених Штатів найближча розколота зсередини країна - Мексика. У глобальному ж масштабі самою значною розколотою країною залишається Росія. Питання про те, чи є Росія частиною Заходу, або вона очолює свою особливу, православно-слов'янську цивілізацію, протягом російської історії ставився неодноразово.

... Щоб розколота зсередини країна змогла заново знайти свою культурну ідентичність, повинні бути дотримані три умови. По-перше, необхідно, щоб політична й економічна еліта цієї країни в цілому підтримувала й вітала такий крок. По-друге, її народ повинен бути згідний, нехай неохоче, на прийняття нової ідентичності. По-третє, групи що панують в цивілізації, до якої розколота країна намагається влитися, повинні бути готові прийняти "перетворену". У випадку Мексики дотримані всі три умови. У випадку Туреччини - перші дві. І зовсім неясно, як ж ситуація з Росією, що бажає приєднатися до Заходу. Конфлікт між ліберальною демократією й марксизмом-ленінізмом був конфліктом ідеологій, які, незважаючи на всі розбіжності, хоча б зовні ставили ті самі основні цілі: свободу, рівність і процвітання. Але Росія традиціоналістська, авторитарна, націоналістична буде прагнути до зовсім інших цілей. Західний демократ цілком міг вести інтелектуальну суперечку з радянським марксистом. Але це буде немислимо з російським традиціоналістом. І якщо росіяни, переставши бути марксистами, не приймуть ліберальну демократію й почнуть поводитися як росіяни, а не як західні люди, відносини між Росією й Заходом знову можуть стати віддаленими й ворожими.