Чтение онлайн

Гаррі хотів було сказати ще щось, але Дамблдор підняв руку, вимагаючи тиші. Він зосереджено дивився на смарагдову рідину й міркував.

–  Безсумнівно, - сказав він нарешті, - ця рідина подіє так, щоб завадити мені взяти горокракс. Вона може мене спаралізувати, примусити забути, навіщо я сюди прибув, завдати такого болю, що я просто ошалію, чи ще якимось чином зробить мене недієздатним. У такому разі, Гаррі, простеж, щоб я випив усе до дна, навіть якщо доведеться рідину заливати в мене силою. Зрозумів?

їхні погляди перетнулися над чашею: двоє блідих облич, освітлених химерним зеленим сяйвом. Гаррі мовчав. Не вже саме для цього він і був сюди запрошений… щоб силою примусити Дамблдора випити рідину, яка може завдати йому нестерпного болю?

–  Ти пам'ятаєш, - нагадав Дамблдор, - умови, на яких я взяв тебе з собою?

Гаррі завагався, дивлячись у сині очі, що стали зеленкуватими, віддзеркалюючи сяйво з чаші.

–  А що. як…

–  Ти поклявся виконувати будь-яку мою команду.
– Так. але…

–  Я тебе попередив, що це може бути небезпечно?
– Так, - пробурмотів Гаррі, -але… -Тоді, -Дамблдор знову підтяг рукав, і підняв порожній келих, - виконуй мій наказ.

–  Давайте я вип'ю замість вас,-у розпачі запропонував Гаррі.

–  Я набагато старший, набагато розумніший і набагато менше цінний, - відказав Дамблдор.
– Питаю востаннє, Гаррі, ти даєш мені слово, що зробиш усе можливе, аби примусити мене випити це до дна?

–  А чи можна…

–  Даєш чи ні?

–  Але…

–  Твоє слово, Гаррі.
– Я… так, але…

Перш ніж Гаррі встиг заперечити, Дамблдор занурив кришталевого келиха в рідину. Якусь частку секунди Гаррі ще сподівався, що директор не зможе торкнутися келихом рідини, проте кришталь миттєво пронизав її поверхню; коли келих заповнився по вінця, Дамблдор підніс його до вуст

–  За твоє здоров'я, Гаррі.

І він осушив келих. Гаррі перелякано дивився на нього, так міцно вчепившись за край чаші, що аж пальці заніміли.

–  Пане професоре?
– стурбовано запитав він. коли Дамблдор поставив порожній келих.
– Як ви почуваєтесь?

Дамблдор із заплющеними очима захитав головою. Гаррі не знав, чи страждає директор від болю. Дамблдор ще раз наосліп зачерпнув келихом з чаші і знову випив.

У цілковитій тиші Дамблдор випив три повні келихи рідини. Надпивши з четвертого половину, він захитався й упав просто на чашу. Його очі були й досі заплющені, дихання важке.
– Пане професоре, - напруженим голосом запитав Гаррі,-ви мене чуєте?

Дамблдор не відповідав. Його обличчя смикнулося, ніби він міцно спав і бачив жахливий сон. Келих почав ви падати з рук; рідина з нього от-от мала вилитися. Гаррі простяг руку, схопив кришталеву посудину й притримав.

–  Пане професоре, ви мене чуєте?
– голосно перепитав він, і його голос луною розлігся в печері.

Дамблдор важко зітхнув, а тоді заговорив голосом, якого Гаррі не впізнав, бо ще ніколи не чув, щоб Дамблдор був такий переляканий.

–  Я не хочу… не примушуй мене…

Гаррі втупився в це поблідле обличчя, яке він так добре знав, з його гачкуватим носом та схожими на два півмісяці окулярами, й не знав, що робити.

–  …не подобається… хочу зупинитися… - простогнав Дамблдор.

–  Ви… вам не можна зупинятися, пане професоре, - вимовив Гаррі.
– Ви повинні випити все до дна, пам'ятаєте? Ви самі сказали, що повинні випити. Ось…

Ненавидячи самого себе, відчуваючи огиду до того, що робить. Гаррі силою приклав келиха Дамблдорові до рота й нахилив, щоб директор допив рідину.

–  Ні… - захрипів Дамблдор, коли Гаррі знову зачерпнув келихом з чаші.
– Не хочу… не хочу… пусти мене…

–  Усе гаразд, пане професоре, - примовляв Гаррі; рука в нього тремтіла.-Усе гаразд, я тут…

–  Припини це, припини.
– стогнав Дамблдор.

–  Так… так, зараз усе припиниться, - збрехав Гаррі і перехилив келиху роззявлений Дамблдорів рот.

Дамблдор закричав: його крик луною розлігся по величезній печері й понад мертвотною чорною водою.

–  Ні, ні, ні… не треба… я не можу… не можу, не силуй мене, не хочу…

–  Усе гаразд, пане професоре, усе добре!
– примовляв Гаррі. а руки в нього так тремтіли, що він ледве зміг за черпнути шостий келих; чаша була вже напівпорожня.
– Нічого з вами не діється, ви в безпеці, це все несправжнє, клянуся, що це несправжнє… випийте ще, нате, випий те…

І Дамблдор слухняно випив, наче Гаррі пропонував йому протиотруту; але, вихиливши келиха, він упав навколішки й затрясся, мов у лихоманці.

–  Я сам винен, я сам винен, - ридав він, - перестань, припини це все, я знаю, що я помилився, ох, благаю, перестань, я більше ніколи-ніколи…

–  Випийте, пане професоре, і все припиниться, - сказав Гаррі надтріснутим голосом, перехиляючи Дамблдорові в рота сьомий келих.

Дамблдор припав до землі й зіщулився, неначе його оточили невидимі кати; махнув рукою, мало не вибивши з тремтячої долоні Гаррі знову наповненого келиха, й за стогнав:

–  Не зашкодь їм, не зашкодь їм, прошу тебе, прошу, це моя вина, краще мені завдай болю…

–  Нате, випийте, випийте, вам стане краще, -у відчаї лепетав Гаррі, і Дамблдор знову йому підкорився, роззявивши рота, хоч очі все одно не розплющував і тремтів усім тілом.

Аж ось він упав долілиць, кричучи й б'ючи кулаками по землі, поки Гаррі наповнював дев'ятий келих.

–  Прошу, прошу, прошу, ні… тільки не це, не це, я зроблю все, що завгодно…

–  Просто випийте, пане професоре, просто випийте… Дамблдор випив, наче дитина, що вмирає зі спраги, але

щойно допив, як знову заволав, немовби його нутрощі горіли вогнем…

–  Годі вже, будь ласка, годі…

Гаррі зачерпнув десятого келиха й відчув, як кришталь черкнув по дну чаші.

–  Уже скоро, пане професоре, випийте це, випийте…

Він підтримав Дамблдора за плечі, і Дамблдор знову ви пив келих: Гаррі вкотре зачерпнув, і Дамблдор застогнав ще стражденніше, ніж досі:

–  Я хочу вмерти! Я хочу вмерти! Припини це, припини, я хочу вмерти!

–  Випийте, пане професоре, випийте… Дамблдор випив і відразу заголосив: -УБИЙ МЕНЕ!