Чтение онлайн

— Файно, — ледве ворушив язиком Геґрід. Він звівся на

ноги, однією рукою затискаючи закривавленого носа, а другою намацуючи арбалет. — Ну... ви з ним запізналися і... і тепер він буде вас знати, як ви сюди прийдете...

Він глянув на Ґропа, що з задоволеним виразом брилоподібного обличчя смикав сосну. Коріння затріщало й видерлося з землі.

— Гадаю, шо на нині досить, — зітхнув Геґрід. — То шо... вертаємося?

Гаррі й Герміона закивали головами. Геґрід знову поклав арбалет на плече і рушив повз дерева, тримаючись за носа.

Якийсь час ніхто не озивався, навіть тоді, як почувся страшенний тріск — Ґроп нарешті вирвав сосну з землі. Герміонине обличчя було бліде й напружене. Гаррі не знав, що й казати. Що буде, коли хтось довідається про Ґропа, якого Геґрід переховує в Забороненому лісі? А він ще й пообіцяв продовжити разом з Роном і Герміоною абсолютно марні Геґрідові намагання цивілізувати велетня. Як міг Геґрід при всій його неймовірній здатності вірити в те, що ікласті почвари можуть ставати милими й безпечними, дурити самого себе ілюзіями, ніби Ґроп колись навчиться спілкуватися з людьми?

— Заждіть, — раптом зупинив Геґрід Гаррі й Герміону, що якраз вийшли на латку густого споришу. Він витяг із сагайдака стрілу і вставив її в арбалет. Гаррі й Герміона підняли чарівні палички. Тепер, зупинившись, вони теж почули поблизу якесь шарудіння.

— Овва-а, — тихо сказав Геґрід.

— Геґріде, ми тобі вже казали, — пролунав глибокий чоловічий голос, — щоб ти тут більше не з'являвся.

Якусь мить здавалося, що в мерехтливих зелених сутінках до них пливе оголений чоловічий торс. Потім вони побачили, що в талії торс плавно переходить у гнідий кінський круп. Цей кентавр мав горде вилицювате обличчя і довге чорняве волосся. Був, як і Геґрід, озброєний. Сагайдак зі стрілами й лук висіли через плече.

— Як ся маєш, Маґор'яне? — обережно привітався Геґрід.

Дерева за кентавровою спиною зашурхотіли і з'явилося ще четверо-п'ятеро кентаврів. Гаррі упізнав вороного й бородатого Бейна, з яким познайомився майже чотири роки тому, тієї самої ночі, що й з Фіренце. Бейн не подав і знаку, що колись бачив Гаррі.

— То що, — лиховісно сказав він і негайно обернувся до Маґор'яна, — ми, нібито, погодилися, що зробимо, якщо оця людина ще хоч раз поткне носа до лісу?

— То я тепер "оця людина"? — спалахнув Геґрід. — Тілько за те, шо не дозволив вам скоїти вбивство?

— Не треба було втручатися, Геґріде, — пояснив Маґор'ян. — Наші звичаї й наші закони інакші, ніж у вас. Фіренце нас зрадив і зганьбив.

— Не знаю, з чого ви то взяли, — нетерпляче заперечив Геґрід. — Він ніц такого не зробив, лиш допоміг Албусові Дамблдору...

— Фіренце пішов у рабство до людей, — сказав сивий кентавр з поораним зморшками лицем.

— Рабство! — нищівно глянув на нього Геґрід. — Він тілько зробив Дамблдорові послугу і всьо...

— Він продає людям наші знання й таємниці, — спокійно заперечив Маґор'ян. — Такій ганьбі нема виправдання.

— Це ваша справа, — знизав плечима Геґрід, — але я си вважаю, що ви робите велику помилку...

— Як і ти, людино, — обізвався Бейн, — коли повертаєшся до нашого лісу, хоч ми тебе й попередили...

— Слухайте мене, — розсердився Геґрід. — З мене доста того "вашого" лісу, якщо вже за те мова. Не вам, холера ясна, вирішувати, хто тут може ходити...

— І не тобі, Геґріде, — незворушно озвався Магор'ян. — Нині я тебе відпущу лише тому, що ти зі своїми малими...

— Це не його малі! — презирливо гаркнув Бейн. — Це учні, Маґор'яне, зі школи! Мабуть, уже скористалися наукою зрадника Фіренце.

— Хоч би там як, — спокійно вів далі Магор'ян, — але вбивство лошат — жахливий злочин... ми не чіпаємо невинних. Сьогодні, Геґріде, можеш іти. Але віднині щоб і ноги твоєї тут не було. Ти втратив право на дружбу з кентаврами, бо допоміг утекти від нас зрадникові Фіренце.

— Мене не вижене з лісу зграя старих шкап! — вигукнув Геґрід.

— Геґріде, — з жахом пискнула Герміона, а Бейн і сивий кентавр вдарили копитами в землю, — ходімо звідси, прошу!

Геґрід зрушив з місця, але й далі не опускав арбалета й не відводив погрозливого погляду від Маґор'яна.

— Ми знаємо, кого ти ховаєш у лісі, Геґріде! — гукнув їм услід Маґор'ян, а інші кентаври тим часом зникли в лісі. — І терпець нам уже вривається!

Геґрід розвернувся. Було видно, що він готовий кинутися на Маґор'яна.

— Скілько треба, стілько й будете терпіти, бо ліс так само його, як і ваш! — закричав він, а Гаррі з Герміоною, впираючись руками в кротячу камізельку, щосили підштовхували Геґріда вперед. Він насуплено глянув униз і здивувався, коли побачив, як вони його штовхають. Мабуть, він цього навіть не відчув.

— Чого се ви? — буркнув він і пішов далі, а вони, важко дихаючи, задріботіли поруч. — От клєті старі шкапи!

— Геґріде, — засапалася Герміона, обминаючи зарості кропиви, на які вони натикалися по дорозі туди, — якщо кентаври не хочуть, щоб у лісі були люди, то як ми з Гаррі зможемо...

— Але ж ви чули, шо вони казали, — відмахнувся Геґрід, — вони си не чіпают лошат... тобто діточок. Та й чого б то вони мали нами командувати?

— Дарма стараєшся, — пробурмотів Гаррі пригніченій Герміоні.

Нарешті вони знову вийшли на стежку, і за якихось десять хвилин ліс почав рідшати. Знову можна було бачити латки чистого синього неба, а з далини долинали радісні крики та оплески.

— Ще один гол? — запитав Геґрід, спиняючись у затінку дерев, коли попереду вже з'явився квідичний стадіон. — Матч уже си скінчив, як гадаєте?

— Не знаю, — промимрила бідолашна Герміона. Вигляд у неї був жалюгідний — у волоссі повно гілочок та листя, мантія в кількох місцях роздерлася, а на обличчі й руках виднілося безліч подряпин. Гаррі знав, що й сам він ненабагато кращий.

— Певно, всьо скінчилося! — примружено глянув Геґрід на стадіон. — Видите... всі вже виходят... якщо поквапитеся, то зможете змішатися з юрбою, й ніхто не буде знати, що ви були тутка!

— Добра думка, — погодився Гаррі. — Бувай, Геґріде.

— Просто не вірю, — тремтячим голосом сказала Герміона, коли вони далеченько відійшли від Геґріда. — Не вірю. Справді не можу повірити.

— Та перестань, — буркнув Гаррі.

— Перестати?! — гарячково вигукнула вона. — Велетень! Велетень у лісі! А ми повинні давати йому уроки рідної мови! Зрозуміло, за тієї умови, що нас пропускатиме туди й назад табун розлючених кентаврів! Я... просто... не... вірю!