Чтение онлайн

— Чудово, вистачить поки що. Отож, друга умова: принаймні на тиждень ви переселяєтесь сюди. Ніхто не повинен знати про це. Всякі ваші зносини з зовнішнім світом припиняються. Пошта, телефон перестають існувати для вас. Можете повідомити всіх друзів і знайомих, що ви виїжджаєте, скажімо в Ленінград, за моїм дорученням. От, якщо згодні, приходьте завтра рівно о дев’ятій вечора… А тепер, пробачте, я повинен іти.

Віклінг схопив руку професора обома руками, з жаром потряс її і з приголомшеним виглядом вилетів з кабінету. Ридан з хвилину стояв біля вікна й стежив, як він зигзагами йшов через палісадник, потім вулицею усе з тим самим виглядом людини, збентеженої і вкрай заглибленої у свої думки.

До вечора набряклі легені Ганни стислись до норми. Груди, що зупинилися в спазматичному, надмірно широкому віддиху, нарешті опустилися. Мікрорентген показав, що бронхи та альвеоли тепер набули майже правильної форми. Сухе повітря, що вводилося рурками під дуже слабким тиском, проходило все далі й прискорювало витіснення зайвої вологи.

За розрахунками Ридана, через дві години можна буде розпочати останню, вирішальну операцію.

Ридан дуже хвилювався. Через дві години або з’явиться надія на щастя, ні з чим не зрівнянне, неймовірне, або… буде удар — останній, найнещадніший, після якого вже не лишиться ніякої надії. Думаючи про можливість щасливого кінця, Ридан часом мало не втрачав самовладання. Думки про крах, навпаки, примушували його сковувати почуття, що вислизали з-під волі, перетворювати їх енергію в роботу. Ридан помітив і зрозумів цей парадокс і вже намагався не допускати розслаблюючих думок про щасливий кінець.

Він думав, що треба ще зробити, чого не можна випустити з уваги. У думці проникав всередину тіла, що оберталося в «компасі», обдивлявся, обмацував кожний орган, перевіряв його колір, консистенцію, його працездатність. Іноді в якому-небудь куточку цього складного господарства виникала неясність. Тоді він кликав на допомогу Івана Лукича або Вікентія Сергійовича, які з самого початку були втаємничені в усе те, що відбувалося. І от вони разом розбирали за найменшими зрушеннями, за невловимими хімічними реакціями ділянку, що не піддавалась ясному аналізові, сперечалися, спільно встановлювали, як вона повинна була б поводитися.

Ці троє та Микола, якого обсипало жаром, коли він бачив страшну споруду Ридана, тепер майже не виходили з операційної, і ніхто, крім них, не заходив до неї.

Цього вечора нові, нікому не знайомі люди прийшли в будинок, під керівництвом Матусі зайняли пости на всіх входах і виходах в особняку.

Настала ніч.

Останні хвилини минали в зосереджених, обережних думках, у напруженій роботі. Поставили операційний стіл. Навколо нього, як мовчазні свідки, насторожились уважні, чутливі прилади. Вони були готові вловити й зафіксувати кожний рух, віддих, биття пульсу й тепло, які можуть виникнути в тілі. Вони могли послужливо подати в будь-який момент усе, що потрібно буде організмові: готову кров, кисень, лікарські рідини.

Бокову стіну операційної покрили квадратним свинцевим листом. Біля протилежної стіни Микола встановив «ГЧ» на тринозі.

Опівночі були зроблені останні аналізи. Ридан переглянув їх.

— Усе гаразд, — сказав він, стримуючи хвилювання. — Почнемо… Вікентію Сергійовичу, вмикайте підігрівання крові в термостаті.

Консервована кров у шестилітровому термостаті була приготована на той випадок, якщо в судинах тіла виявляться згустки закипілої крові. Вони могли закупорити серце, що почне битися. План Ридана — уникнути складної операції розтину грудей — тоді зривався. У дію вступав інший план. Ридан на деякий час виключає серце. В цьому випадку в розітнуті артерії по рурках линутиме зігріта, вже насичена киснем кров з автожектора — дивовижного приладу, який стояв трохи осторонь. Витвір геніальної думки радянського вченого, цей прилад міг замінити людині її власне серце і легені на той час, поки, хірург вилікує ці органи і знову введе їх у роботу.

Ридан підійшов до «компаса». Збоку, на невеликому розподільному щитку, він повернув якісь краники й сказав:

— Вимикаю охолодження й рідину. Циліндр обертався ще з хвилину.

— Досить, — сказав Ридан. — Припиніть обертання. Витягайте всі шланги… проводи… Знімаємо циліндр.

Люди в білих халатах узяли важкий футляр, швидко винесли його в сусідню кімнату і обережно поклали на нерухомий конвейєр «консерватора», просто під його рефлектор. Микола став до пульта.

— Консервуючі умови непотрібні, — сказав йому Ридан. — Дайте слабку хвилю для нагрівання тіла, потім плавно підвищуйте потужність потоку.

Червона лінія на стрічці термографа, що реєстрував температуру тіла, швидко поповзла вгору.

Поверхня циліндра почала прояснюватись. Через три хвилини термограф показав тридцять дев’ять градусів.

За знаком Ридана Микола вимкнув генератор. Циліндр знову внесли в операційну, зняли з нього кришку.

Надія, ледь спалахнувши було в душі Миколи, знову померхла, коли він побачив близько перед собою це обличчя з напіврозплющеними очима, затягненими каламутною свинцевою пеленою. Це було дивно схоже на Ганну, але чуже обличчя, не те, яке він так знав і кохав. І він не знайшов у цьому обличчі нічого, що могло б обіцяти життя.

— Переносимо на стіл. Беремо всі четверо… Миколо Арсеновичу, тримайтесь, або я вас попрошу звідси.

Ганну поклали на стіл, на товстий шар вати, вкритий простинею.

Реєстраційні прилади швидко простягли свої гнучкі щупальця до тіла і ніби присмоктались до нього.

— Увімкніть «ГЧ», Миколо Арсеновичу, і перевірте. Так… Мікрофон, підсилювач, репродуктори? Все, здається, Іване Лукичу?

— Все, — відповів хірург.

— Все, — тихо повторив Вікентій Сергійович.

— Пускайте кімограф. — Ридан підійшов до «ГЧ» і почав настроювати його.

Широка стрічка кімографа тим часом зарухалась, і кілька тонких важільків почали креслити на ній лінії. Дві з них відразу ожили: лінія, що фіксувала час у секундах, і лінія температури, яка повільно знижувалась. Решта важільків повинна була відмічати на стрічці пульс, дихання, тиск крові. Вони були нерухомі і залишали за собою рівні горизонтальні лінії. Ридан зволікав, йому лишалось тепер зробити тільки один маленький рух: повернути вимикач «ГЧ», настроєний на ту хвилю мозку, яка збуджувала діяльність серця. Чимало праці й винахідливості доклав професор, щоб знайти цю хвилю, і Сімка ледве не став жертвою шукань. Адже для того, щоб перевірити дію хвилі на мозок вищого ссавця, треба було перед цим спинити його серце. А втім, ще й тепер Ридан не був цілком упевнений, що хвиля знайдена правильно: на людині він ще не перевіряв її.

І ось він стояв біля генератора, торкався пальцями вимикача… і не наважувався його натиснути. Ще й ще раз він схилявся до візира, перевіряв, чи точно скерується промінь на голову й груди Ганни.

Нарешті, зусиллям волі він затамував сумніви.

— Даю хвилю серця, — сказав він глухо й натиснув важільок.

Мертва тиша запанувала в кімнаті. Було чути тільки шарудіння тоненьких штифтиків по стрічці кімографа, на яку всі спрямували погляди.

Минула хвилина. Повільно потяглася друга.

Лінія серця повзла, як і досі до цього, рівно.

Микола, до болю в грудях стримуючи дихання, дивився на таке дороге і вже зовсім чуже обличчя. Чомусь виринула згадка про перше випробування «ГЧ», коли він чекав, скерувавши промінь на мідний брусок, що мідь перестане бути міддю…

Ще болісніше проповзла третя хвилина.

Ридан різко порушив загальну нерухомість, нахилившись до генератора, і всі повернули до нього голови. Він підсилив потужність випромінювання, знову випростався й застиг, мов статуя.