ГЧ
Шрифт:
Таким чином я поставлю перед фізиками завдання: збудувати прилад, який би випромінював електромагнітні хвилі у певному діапазоні дуже високих частот. Генератор повинен залежно від настройки змінювати хвилю і потужність випромінювання.
Я не можу уявити собі, щоб при сучасних можливостях, коли кожен радіолюбитель може найпростішими домашніми засобами зробити собі ультракороткохвильовий передавач, фізика не могла б розв’язати це завдання.
А тоді… нам залишиться спрямувати промінь генератора на мозок. Вільно проникаючи крізь усі тканини і кістки, цей промінь змусить діяти лише ті елементи мозку, які будуть настроєними в резонанс з хвилями нашого променя. Змінюючи хвилю, ми збуджуватимемо будь-які елементи мозку і викликатимемо будь-які функції, перебудови в організмі, нічого в ньому не руйнуючи, нічого не псуючи. Це й означатиме перемогу над хворобами і перший великий відступ старості і смерті.
Тихий світанок уже зазирав у вікна, коли дівчата пішли спати. Мовчки закінчували вони звичні приготування до сну, мовчки лягли, заклопотані новими, незвичайними думками.
— Знаєш, Нато, — тихо сказала Ганна, — у мене таке відчуття, його дуже важко передати, як буває перед винятковою подією, наприклад, затемненням сонця. Те, що говорив батько, — а я ніскільки не сумніваюся, що його висновки правильні, — це ж означає початок нової епохи в історії людства. Це чудово, Нато! І так і повинно бути. Збуваються всі мрії людей, усі їх потаємні бажання, все, що колись вважалося чудом. Ми звикли, не помічаємо. А хіба літак, телефон або радіо не були колись лише казкою, мрією? Звичайно, і ці мрії про здоров’я і молодість теж справдяться. І от ця мить уже настає!
— Хіба настає? — замислено промовила Наталя. — А що як фізики нічим не зможуть допомогти?
«Повинні допомогти! Не можуть не допомогти!» — подумала Ганна, але не відповіла подрузі.
— Будемо спати, Галю?
— Будемо спати.
Наталя клацнула вимикачем.
Настав день доповіді.
Зранку Ридан, забравши Ганну і Наталю, поїхав на машині далеко за місто, щоб відпочити, освіжитися перед виступом.
Вони повернулися тільки на обід. Ридан приліг заснути на годинку і на шосту годину, вмившись і одягнувшись, відчув, що в нього вистачить енергії узяти в свої руки яку завгодно аудиторію.
Для Матусі це був гарячий день. Він то метався по місту на машині, як більярдна куля між бортами стола, то висів на телефоні, організовуючи аудиторію, нагадуючи запрошеним про годину, коли почнеться доповідь, і запевняючи, що «Костянтин Олександрович особливо розраховує на вашу присутність».
Матуся відчував себе великим майстром «організаційної частини» і кожен свій крок, кожну телефонну розмову проводив з особливим смаком, милуючись ними, як художник, що кладе відповідальний штрих на полотно. Він розумів, що знає ціну дрібницям, і відчував у собі, на жаль, ніким не оцінену завбачливість режисера, яка, власне, вирішувала успіх!.. І коли після розмови по телефону безпосередньо з черговим швейцаром залу Будинку вчених він упевнився, що крейда біля дошки і волога ганчірка («Дивіться, щоб не дуже мокра!») приготовані, горда усмішка артиста торкнулася його круглого обличчя.
О шостій годині були навантажені на машину і відправлені клітки з тваринами, серед них славнозвісні кролики за №№ 84, 85 і 86, невгамовний Валет, Сільва і «старенький» Мурзак. Бачачи, що цього разу вони вирушають у якусь далеку мандрівку, Тирса був певен, що готується незвичайний злочин, і тому, видаючи тварин, особливо довго бурчав і возився.
Близько сьомої Ридан з дівчатами під’їхав до Будинку вчених. Публіка в залі галасливо займала місця, і Матуся з задоволенням побачив, що його режисерська робота допомогла, — рівно о сьомій він власноручно ввімкнув дзвінок, і за кілька хвилин зал був повний.
Ганна і Наталя сіли ближче до трибуни, біля проходу. З цікавістю прислухаючись до розмов серед публіки, вони помітили, що передні ряди майже цілком були зайняті представниками біологічних наук, які підкреслювали таким чином своє право першості на цій доповіді. Фізики та радіотехніки скромно розташувалися переважно в задній частині залу. Вони спокійно розмовляли про свої справи, тверезо думаючи, що доповідач у свій час пояснить, які вдосконалення він вважає за потрібне внести до існуючих конструкцій лікувальних чи експериментальних електроапаратів або яких нових електроінструментів не вистачає для безперебійної його дослідницької роботи. Вони, правда, не зовсім розуміли, навіщо їх запросили сюди: тут були відомі серйозні теоретики-хвильовики, радіоконструктори, які ніколи не працювали в галузі медичної апаратури. Зрештою, це могло бути і результатом недостатньо продуманого добору аудиторії, хто його знає, що це за професор… як його?..
Зате в передніх рядах панувало напружене пожвавлення. «Світила» фізіології інформували молодих учених про наукові роботи і славу професора Ридана, сперечалися між собою.
Останні роки роботи Ридана були особливо інтригуючими і викликали багато всіляких розмов. «Світила» єхидно посміхалися, пошепки передаючи один одному ходячі анекдоти про дивні експерименти шановного колеги.
Ридан вийшов на сцену з бокових дверей, швидкою, твердою ходою підійшов до трибуни. Його енергійні рухи, висока постать, суворого покрою чорний костюм, моложаве обличчя, облямоване чорним, уже трохи посрібленим чубом і бородою, явно справили враження. Спереду спалахнули вітальні оплески і прокотилися до задніх рядів.
Пауза тривала одну мить. Скупими, точними рухами, як під час серйозної операції, Ридан поклав перед собою годинник, вийняв з кишені пачку аркушів з тезами. Жодного зайвого жеста. Потім уважним поглядом обвів зал, немов перевіряючи присутніх.
— Шановні товариші! — почав він своїм дзвінким баритоном. — Дозвольте насамперед сказати про мету нашої наради. Тут присутні представники двох різних галузей знань — біологи і фізики. Навряд чи кого-небудь дивує це поєднання; ви чудово знаєте, яку роль відіграв такий винахід фізики, як мікроскоп, у розвитку біології і як дедалі тісніше переплітаються і співробітничають між собою найрізноманітніші галузі науки.
Цього разу я від імені біології збираюся пред’явити фізиці рахунок, який вона, наскільки я знаю, поки що не спроможна сплатити. Але я все-таки наполягатиму на оплаті, якщо не тепер, то в найближчому майбутньому, бо від цього залежить практичне розв’язання величезної за своїм значенням проблеми, яку я розв’язав теоретично та експериментально і сьогодні викладу тут…
Зал насторожився. Стриманий рух пройшов у перших рядах: «світила» багатозначно перезирнулися. Так, очевидно професор за ці роки приготував їм сюрприз. Подивимось, подивимось…
Закінчивши короткий вступ, Ридан, як шуліка, налетів на теорію медицини. Не виходячи з рамок суворо наукового аналізу, пересипаючи свою промову десятками конкретних фактів, дотепних узагальнень і свідченнями найавторитетніших представників цієї науки, — а багато з них були присутні тут, у залі, — він перейшов до такої переконливої критики наукових основ сучасної медицини, що аудиторія вибухнула громом оплесків. Цього разу вони посипались із задніх рядів і докотилися до самої трибуни.
Наталя з вологими від захоплення очима стискала руку Ганни, а та відкрито милувалася батьком, з гордістю відзначаючи, що Ридан врахував її поради в побудові доповіді.
Наступною жертвою Ридана була фізіологія. І коли він почав кидати, як бомби, в зал свої парадоксальні філософські узагальнення про життя, смерть і старість, в аудиторії зазміїлася тріщина розколу. Фізики були остаточно захоплені сміливими і ясними висновками, що імпонували їм своєю прогресивністю. Зате серед старих біологів, які відчули хитання вікових підвалин свого, хай не зовсім упорядкованого будинку, почав назрівати глухий протест.
Ганна помітила довкола себе підкреслено здивовані переглядання, знизування плечима. Почалися тихі перемовляння, в яких уже виразно звучали слова: «абсурд»; «нісенітниця». Ридан відчував, що відбувається в залі, і був задоволений. Все йшло як треба! Протест — нехай. І чим рішучіший — тим краще. Аби не було байдужості і нудьги — це загибель.