Чтение онлайн

Ридан знову замовк, багатозначно поглядаючи на Ганну, і вона вже бачила, як блищить у його неспокійних очах якась нова, несподівана думка.

— Дуже можливо… Дуже можливо… — повторював він все впевненіше. — Що в цих вогнищах… мікроби не тільки розмножуються… але й… тримайся, Галю… зароджуються!

— Як зароджуються? Без допомоги подібних до себе? — Без. їх формує середовище, специфічні умови…

Адже це клітини…

— Ну, знаєш… — Маленька буря закипіла в душі Ганни. Дівчина швидко вгамувала обурення, пора звикнути до парадоксів батька, зрештою, це звичайна його манера… Але що буде, коли він висловить цю, щойно виниклу ідею про самозародження мікробів перед ученими! Цим він занапастить себе… Тут Ганна знову (це вже не раз траплялося останнім часом) відчула себе старшою в їх співдружності, — адже тільки їй він може так вільно розкривати свої творчі поривання, і тільки вона може застерегти його від небезпечного захоплення…

— Гаразд, Галю, — заспокоїв її Ридан. — Про самозародження можеш не записувати… Така думка не забудеться. Я майже впевнений, що вона правильна і багато чого може пояснити… А поки що облишимо її… Отже…

— Про нерви і мікроби досить. Все ясно, — вставила Ганна.

— А що ясно?

— Що хворобу організовують нерви, а мікроби тільки штовхають їх на не, а потім користуються результатами.

— Чудово! — розсміявся Ридан. — Отже, доходить! А звідси висновок: коли ми приступаємо до лікування, що відбувається завжди після появи симптомів, тобто коли механізм хвороби вже пущено в хід — боротьба з мікробами стає безглуздою: вона не може зупинити хворобу. Інша справа, коли ми яким-небудь способом порушимо той ненормальний нервовий режим, котрий її організує. Тоді хвороба втратить грунт і припиниться, а організм сам враз викине всіх мікробів.

Ридан замовк: як «аудиторія»? Ганна глянула на батька і посміхнулася. Вона давно відчувала, що в усій цій теоретичній побудові не вистачає головного: переконливих доказів. Без них нема чого й думати про успіх нової теорії.

— І це можна зробити? — спитала вона.

— Не тільки можна, але це вже робиться. — Ридан розповів, як Дубравін і Данько лікували маляриків «масажем» спинного мозку.

— А є й інші досліди? — Все більше розбирала цікавість Ганну.

— Так, звичайно. Ми вже намацали кілька способів таких впливів на нервову систему, які дають можливість рішуче змінювати ненормальні комбінації, що склалися в ній. Крім «масажу» нервових центрів, ми застосовуємо, наприклад, так звану блокаду — тимчасове виключення якої-небудь ділянки нервової сітки за допомогою анестезії її новокаїном. Результати прямо разючі. Ось зараз покажу тобі…

Ридан приніс із кабінету товсту папку і розкрив її.

— Тут зібрані клінічні протоколи спостережень над хворими, до яких ми застосовували цей метод лікування. Дивись, от двадцять два хворих на виразку шлунка і кишок. Усім їм було введено новокаїн у ділянку поперекового вузла нервових шляхів, біля нирок. А через кілька днів у всіх хворих зник біль, шлунковий сік став нормальним, — словом, вони видужали. Бачиш: «Виписаний у доброму стані», «Виписаний»… «Виписаний»… «Виписаний»…

А ось проказа. Ти ж знаєш, це страшна і таємнича хвороба! Повільно і непомітно підкрадається вона до людини, роками живе в її організмі, нічим себе не проявляючи, а потім, так само повільно і неминуче, крок за кроком, у суворій послідовності уражає всі органи. Хворих на проказу ізолюють від суспільства в особливі колектори — лепрозорії, звідки вони майже ніколи не повертаються. З глибокої давнини люди намагалися перемогти або хоча б зрозуміти проказу. Мікроб її був знайдений у минулому столітті, культура його була виділена. Але це не допомогло ні з’ясувати механізм хвороби, ні перемогти її.

Почавши досліджувати проказу з нашої точки зору, ми насамперед звернули увагу на суворо постійний порядок ураження органів людини. Він виявився дуже схожим на порядок поширення процесу після операції з кулькою. Уже сама ця схожість говорила про те, що таємниця прокази лежить у нервовій природі організму.

Ми випробували блокаду на кількох десятках прокажених. І от дивись, результати: загальне поліпшення самопочуття, виразки заживають, набряки проходять, чутливість тканин відновлюється, судорожно зведені пальці, що роками не розгиналися, починають рухатися. Хвороба зникає! Чи назавжди — важко ще сказати. Проказа — повільна і підступна хвороба. Треба багато років, щоб перевірити результати лікування.

Ганна вже захопленими очима стежила, як перед нею мелькали аркуші історії хвороби.

— Далі — сепсис, так зване зараження крові. Вважають, що сепсис з його високою температурою, болями в суглобах, набряками — це результат діяльності мікробів, що потрапили в кров і розійшлися по кров’яному руслу. Тому одразу ж організується облава на пил мікробів: у кров вводиться дезинфекційна речовина, наприклад ляпіс. Однак це не дає надійних результатів. Зараження буває місцевим і швидко минає, але нерідко цей процес, як кажуть медики, «генералізується», тобто поширюється на весь організм, і протягом кількох годин приводить до смерті. Бувають випадки сепсису, які не можна пояснити з погляду загальноприйнятої теорії, коли в крові ніяких мікробів не знаходять; і ще більшою загадкою є ті випадки, коли наявність мікробів у крові не викликає захворювання. Тепер для нас зрозуміло, що сепсис обумовлюється зовсім не поширенням мікробів у крові, а розповсюдженням своєрідного виду збудження у нервовій системі, причому це збудження може початися з будь-якого пункту організму. Застосування блокади і тут дало добрі наслідки.

— Стривай, тату, Ганна затримала руку батька, готову відкласти вбік пачку аркушів. — Тут зовсім коротенькі записи, давай прочитаємо який-небудь. Може й для доповіді щось пригодиться.

— Будь ласка, візьмемо першу-ліпшу. Ну, ось цю, наприклад. Читай.

Уважно, немов перевіряючи правдивість записаного, Ганна прочитала вголос:

— «Хворий П. Н., тридцять два роки. Поступив у клініку[5] 23 січня в зв’язку з появою свища на місці оперованого раніше перелому ноги в нижній третині лівої гомілки. Свищ гноїться. Шкіра довкола запалена, припухла, бурувато-червоного кольору. Зонд виявляє шорстку з’їдену кістку.

3 лютого. Операція. Свищ розрізали, очистили. Кістку вискоблили, рану зашили. Рівний післяопераційний перебіг. Температура нормальна.

10 лютого. Все нормально. Шви зняті.

11 лютого. Температура підвищилась до 39°.

12 лютого. Температура 39°. Рана знову відкрита.

14 лютого. Температура не спадає. Набряк лівого плечового суглоба. Переміжний озноб. Різке погіршення загального стану.

19 лютого. Сильна жовтуха. Сильний біль в усіх суглобах. Пульс — 110. У крові — стафілокок.

21 лютого. Стан дуже важкий. Всі ознаки сепсису.

22 лютого. У вену введено 300 кубічних сантиметрів розчину ляпісу…»

— Бачиш? — перебив Ридан. — Це звичайна спроба знищити стафілококів у крові. Далі.

— «23 лютого. Незначне поліпшення загального стану.

25 лютого. Знову сильне погіршення загального стану.

27 лютого. Повторне вливання ляпісу. Ніякого ефекту.

В найближчі дні стан хворого погіршується. Біль у всіх суглобах. Різка жовтуха. Хворий дуже кволий. Марить. Картина тяжкого стафілококового сепсису.

6 березня. Зроблено блокаду симпатичного нерва. Введено 150 кубічних сантиметрів розчину новокаїну.

7 березня. Значне поліпшення стану. Біль у суглобах зменшився.

8 березня. Біль такий незначний, що хворий вільно рухає руками й ногами. Жовтушність зменшується. Температура нормальна.

12 березня. Швидке поліпшення загального стану і самопочуття. Свищ заживає. Гною нема.

26 березня. Дозволено ходити. Свищ майже загоївся.

6 квітня. Виписаний зовсім здоровим…»

Ганна глянула на батька з такою радісно-здивованою посмішкою, немовби щойно отут, перед нею, відбулося це дивне зцілення хворого.

— Чудеса? — посміхнувся і Ридан. — Так, не просто було знайти ці методи лікування. Адже далеко не всякий вплив на нерви може допомогти хворому організмові. Треба подіяти так, щоб лише на певний час змінити нервові зв’язки, але нічого в них не поламати, не зруйнувати: адже будь-яке, навіть найменше порушення нервової сітки і на периферії, і в центрах може виявитися тим непомітним поштовхом, який пустить в хід страшний механізм хворобливої перебудови функцій у нервовій системі… Як бачиш, саме коріння так званих хвороб поки що лишається надзвичайно невиразним, туманним. Але зате ми тепер вперше маємо загальне уявлення про механізм будь-якого захворювання, знаємо, де саме, в якому середовищі організму відбувається хворобливий процес і куди треба спрямовувати наші зусилля, наші засоби боротьби з хворобами. А це означає, що перемога над передчасною смертю, перемога над старістю — питання часу!