Чтение онлайн

Віклінг удав, що повірив Ганні, і в той же час дав зрозуміти, що насправді він тільки допомагає їй вийти з незручного становища. Незабаром він пішов, лишивши на душі в Ганни гнітюче почуття, що вона незаслужено його образила.

Дівчина поспішила до Миколи. Текст радіограми вже був розшифрований. Ганна швидко переклала його:

— Маю цілком певні відомості підготовки воєнного нападу. Повідомте ЦК партії. Група військових інженерів, яка працювала над машиною Гросса, знищена, машина теж. Гросс і його помічник Мюленберг загинули. Захоплені документи, очевидно, збереглися. Можливе відновлення. Передаю опис принципу повітряного кабеля, спеціально складений загиблим співавтором Гросса. Іонізація досягається шляхом поляризації повітря одночасною дією двох суміжно спрямованих променевих полів сантиметрового діапазону з відношенням частот…»

Друзі мовчали. Загроза, яка звучала в першому повідомленні німецького друга, тепер підступила ближче, стала виразнішою і страшнішою. Ще більше збентежилися дівчата, коли Микола пояснив, чого текст обірвано.

— Виходить, за вашими розмовами в ефірі стежать!

— Так, — відповів Микола, — тепер це ясно. Побоювання Феді підтверджуються. Можливо, стежать за нами тут… Треба знищити все зайве… а то ще викрадуть, чого доброго…

Він зібрав усі аркуші, на яких була розшифровка радіограм, зусиллям волі примусив себе вирвати із свого «вахтового журналу» дві сторінки з записами прийому… Ці дві сторінки і аркуш з шифром він сховав під важку раму письмового стола. Щойно прийнятий розшифрований текст поклав у кишеню піджака. Все інше зім’яв, відніс на кухню і там спалив.

Повернувшись, він рішуче підняв телефонну трубку.

— Чи зручно? — здивувалася Ганна. — Уже дванадцята година.

— Я в наркомат… Коли він іще там, то можна… За кілька хвилин Микола вийшов «погуляти». Від Ридана, який сидів у себе в кабінеті, доводилось поки що приховувати німецькі справи, і це гнітило Миколу… «Нічого, — подумав він, — тепер уже скоро все скажемо…»

Настав останній день з трьох днів, які Микола виторгував у Ридана «для нормальної роботи», як він казав.

О десятій годині ранку, коли в усьому особняку Ридана вже почався добре налагоджений робочий день, сталося щось незвичайне. Ганна й Наталя покинули книжки, спустились униз на волейбольний майданчик біля будинку і почали розставляти на ньому дужки крокета. За хвилину до них вийшли Матуся і Віклінг. Микола погасив лампи своїх генераторів і з’явився з чорного ходу, від «звірниця». З вулиці прийшов Федір Решетков і, поклавши якийсь пакунок на лаву біля майданчика, приєднався до компанії.

Було дванадцять хвилин на одинадцяту, коли в лабораторію Ридана подзвонив лаборант-бригадир, який керував аналізом проб м’яса. Він просив професора зайти в «аналізаторську» лабораторію, щоб з’ясувати якісь непорозуміння. Професор заквапився туди.

— В чому справа? — спитав він, увійшовши.

— Якась нісенітниця, Костянтине Олександровичу. Схоже на те, що пробірки йдуть просто з генераторів, а не з термостата.

— Чого ви так думаєте?

— А тому, що м’ясо зовсім свіже. Ось дивіться, — він показав книгу записів. — Учора остання партія дала в середньому шістдесят дев’ять і одну десяту процента розпаду — майже норму, а сьогодні наступна дає нуль.

Ридан схопив книгу і вп’явся в неї очима.

— Скільки проб ви вже перевірили?

— Шістдесят дві.

— І всі дають нуль?

— Всі до одної!

— Та-ак, дивно… Сумнівно! Ви говорили з Тунгусовим?

— Ще ні. Вирішив спочатку вам сказати.

— Он що. Ходімо до нього з’ясовувати.

Відчинивши двері в генераторну, Ридан здивовано зупинився на порозі. У кімнаті нікого не було, конвейєри працювали вхолосту, лампи генераторів були темні.

— Так і є… щось негаразд.

Вирішивши, що з Тунгусовим щось трапилося, він вискочив у коридор і величезними стрімкими кроками помчав до квартири інженера, але раптом зупинився так несподівано, що бригадир лаборантів, поспішаючи слідом за ним, мало не збив його з ніг.

У відчинене вікно знизу, із саду, долинали голоси, серед яких Ридан виразно почув фразу, сказану Тунгусовим:

— Ні, Ганно Костянтинівно, на жаль, я в мишоловці.

Професор висунувся з вікна. Кілька секунд він мовчки дивився на гравців у крокет, ніби силкуючись зрозуміти, що діється.

— Е, друзі мої, що з вами трапилось? — крикнув він нарешті.

Дивно: ніхто не почув його. Він крикнув ще щось, але серед гравців раптом зчинилась така жвава суперечка з приводу якогось неправильного удару, що професор, махнувши рукою, відступив од вікна і, буркочучи: «Казна-що таке!», понісся сходами вниз. Уже біля самого майданчика його, нарешті, побачили:

— Товариші! Що це ви? Миколо Арсеновичу… О, і Федір Іванович тут! Здрастуйте!

Тунгусов спокійно націлився, вдарив кулю і відповів:

— Та от бачите… Вирішив зайнятися спортом.

І він діловито попрямував за кулею, яка вдало прокотилася через дужку. Усі, здавалося, були цілком захоплені цією кулею і навіть не дивилися на професора. Ридан здивувався.

— Але дозвольте, Миколо Арсеновичу, у вас там з конвейєром щось не все гаразд. На аналіз ідуть пробірки з свіжим м’ясом… Генератори не працюють…

— Ну що ж, — Микола знову вдарив молотком, — так і повинно бути, Костянтине Олександровичу. А генератори я вимкнув.

— Як це «повинно бути»? Чому вимкнули? Нічого не розумію! — Ридан скипів, нарешті, по-справжньому.

Микола підійшов до професора. Всі оточили їх.

— А який у нас сьогодні процент розпаду? — невинно спитав Микола, звертаючись до бригадира.

— Жодного! — не тямлячи себе, крикнув Ридан. — Нуль!

— Ну от бачите, як добре! Пробірки пролежали в термостаті сорок вісім годин, як і треба. В аналізі нуль розпаду. Тому я й вимкнув генератори.

Ридан здивовано оглянув задирливо усміхнені обличчя.

— Ви хочете сказати…

— Я хочу сказати, що шукання наші закінчені, Костянтине Олександровичу. Завдання розв’язане. — Він подав руку Риданові, широко усміхаючись.

— Ура-а-а! — розляглося навколо них, і вікна інституту заповнилися постатями співробітників, які здивовано спостерігали зовсім незрозумілу сцену. Ридан душив в обіймах інженера, навколо них п’ять чоловік, вимахуючи крокетними молотками, щосили кричали «ура», а поруч з величезною книгою в руках стояв бригадир лаборантів.

Нарешті Ганна запросила всіх нагору. Дорогою Микола коротко розповів Риданові, як йому пощастило знайти складні формули кривих і графічно визначити нульову комбінацію умов, за яких опромінювалися сьогоднішні пробірки.

Професор був захоплений.

— Тепер лишається з’ясувати, скільки часу діятиме опромінення, чи надовго збережеться м’ясо. Адже для вас це важливо, правда ж?

— Звичайно, — відповів Микола. — Два місяці — ось умова, яку я обіцяв наркомові виконати. Але спершу треба досягти таких самих наслідків з великими об’єктами, з цілими тушами. «Консерватор» майже готовий, налагодити його можна днів за два.