Чтение онлайн

— Корова.

— Точно. Ну, спасибі. Виручили. А я вже розхвилювався. Вік не забуду. Ви найпрекрасніша людина. Смачного вам. Я побіг. Скажіть, у нашому під'їзді ботаніка нема?

— Сусід над вами.

— Невже? Він же пиво продає коло стадіону?

— Кінчав сільськогосподарську академію.

— З вищою освітою, значить. Недарма у вихідні дні при краватці ходить. Я побіг…

Коли дзвінок.

— Це знову я. Свійська тварина?

— Осел.

— Ну, спасибі. Ні, не підходить.

— Ішак, баран, — вигукуєте ви, поспішно натягаючи штани.

— Ну, спасибі. Ні, не те. На «си» починається, на «я» кінчається?

— Свинья.

— Пробачте, в мене вже український кросворд. Із журналу «Знання та праця».

— Значить, свиня.

— Точно. Ну, спасибі, як я одразу не здогадався!

— Найзручніший вид міського транспорту! На «ти» починається, на «і» кінчається. П'ять літер…

Нарешті сусіда мене доконав. Цього я й досі розгадати не можу. Весь дім на ноги підняли від зоотехніка до офіціанта. Але, хоч убийте, — ніхто не знає. Кліточки в сусіда так і не заповнені. Це був перший кросворд, якого сусіда не розв'язав. Я йому співчуваю.

P.S. Сьогодні випадково дізнався: найзручніший вид міського транспорту, виявляється, таксі. І як я зразу не здогадався. Ох і зрадіє сусід!

Той, хто прочитає оцей заголовок, напевне, скаже: «А кому це потрібно? Та й чи існують у наш час раби?» Виявляється, існують. Більша половина людства, переконаний, — сучасні раби.

Сучасний раб від колишнього (минулого) відрізняється тим, що він стає рабом (на відміну од фараонівського раба) добровільно. Причому робить це з радістю, за власним бажанням, виявляючи максимум зусиль та енергії. Сучасний раб використовує весь свій досвід, свої знайомства (протекції) й ніколи не заспокоюється, яким би не було його самозакабалення. Ще енергійніше він тягтиме в полон рабства свою дружину (якщо вона не втягне в цю справу його, як це сталося з Півнєвим, та про це нижче), дітей, знайомих і себе.

Якщо перші раби ще рятувались якимось чином: корабель зіткнувся з айсбергом — раби висадились на острів, заснували плем'я бао-бао чи чао-чао й почали множитися, якщо, безперечно, з ними висадилась на острів хоч одна жінка; пірати відбили галеру в рабовласників — раби стали піратами, вільними, як Летючий Голландець; патрицій, змилостивившись, дав волю рабу, як найкращому гладіатору. Той утік, організував таких, як сам, і став Спартаком.

Колишній раб був оточений, наче німбом, ореолом романтики, життя його вщерть було переповнене пригодами, екзотикою й усілякими несподіванками. Сучасний раб цього не хоче. Коли б йому запропонували волю, він образився б.

— А я що, гірший за вас? Чому я не можу жити так, як ви?!

Рабство він називає життям, і якщо готовий себе принести в жертву, то лише в ім'я рабства. Так модно.

Отакий сучасний раб. Сучасний раб класифікується й поділяється на такі групи: раб побуту (переважно колекціонує килими); раб звички (алкаші, затяті курці); раб пристрасті (запеклі футбольні уболівальники, картярі тощо); раб домашній, приручений (у жінки під каблуком чи коло спідниці); раб моди (носить сомбреро й штани із защіпками); раб-низькопоклонник (вештається попід готелем «Інтурист» та «Дніпро»); нарешті, раб мимоволі.

На останній групі ми й зупинимось. Вона найхарактерніша, найтиповіша. Зрештою, раби всіх інших груп починали саме з оцієї групи.

Так от: як стати рабом? Перш за все, потрібні гроші. Тільки гроші можуть зробити вас рабом. Наведу приклад. Зі свого життя.

У мого сусіда Півнєва завелися гроші. Він негайно десь (де саме, мені важко сказати) купив холодильник «Дніпро-2».

— Ти бач, — сказала того ж дня мені жінка, — в Півнєва є холодильник, а в тебе «авоська» на вікні висить.

Я зняв з ощадкнижки гроші й придбав холодильник «Дніпро-3».

— Сьогодні Півнєв дістав собі польську кухню, — якось проінформувала мене дружина. — Нам треба купити румунську. Румунська краща за польську.

Дістав. Теж не скажу, де і як.

— У Півнєвих уже є угорський гарнітур.

— Купимо собі німецький.

— Була тільки-що в Півнєвих. Які в них килими! Ти б тільки глянув. Упадеш! Очі вбирають. По 187 карбованців за штуку. Сама ціну бачила.

— Візьмем за 213, — запалився я. — Ярлики збережеш і ти.

— Ти бачив, — якось по обіді заговорила жінка, — в їхнього Зігфріда — цього йолопа — транзистор «ВЕФ-10».

— Я знаю, в кого дістати «ВЕФ-12».

— Чуєш, що діється за стіною? Крутять платівки. Придбали радіолу «Естонія-М-3».

— Я завтра виканючу «М-4».

— Півнєви купили «Електрон-1». Ну й телевізор! Назва написана золотими літерами.

— Купимо «Електрон-2».

— Але чому ми завжди тягнемось у них у хвості? Чому ти не візьмеш ініціативу в свої руки? Ти ж Орел, а не обскубаний Півнєв.

Орел — це моє прізвище. Півнєв — сусіда.

Ви берете ініціативу в свої руки. Але щиро раджу не робити цього — програєте. Не дурний сказав: послухай жінку й зроби навпаки. Проілюструю. Ви купуєте «Запорожця», Півнєв — «Москвича». Розфарбовуєте стіни квартири кипарисами. Півнєв — малює робінзонів. Ви весь час у програші.

— Послухав тебе, взяв ініціативу в свої руки, і що ж це виходить? — сердитесь ви. — Я купив чернігівське піаніно, а Півнєв — крижопільське. Нема дурних, хай перший купує Півнєв.

Деякий час вичікуєте. А час — гроші й мудрість.

— Півнєв набирається розуму, — повідомляє дружина. — На фабриці Боженка замовив стелажі.

— Купимо румунські полички.

— Півнєв дуже грамотний став, — розповідає жінка. — Тюльку на Житньому ринку продає, а книги купує. У яскраво-зелених палітурках. А вчора припер світло-бурячкові.

— Мені обіцяли світло-малинові.

— У Півнєва нижня полиця синя. Як небо.

— У нас буде зелена. Як море. З медузами.