Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
Шрифт:
— Коте, коте, і ти, кроте!
Несе мене лиска
На лисому хвості
По липовому мості,
З гірки на долинку
Та й в свою хатинку!
Кіт і кріт почули, прибігли і одняли курочку:
— Ми ж тобі казали, щоб ти не одчиняла віконця! Тепер ми підем ще далі, так хоч як будеш звати — не почуєм.
На третій день вони пішли на заробітки, а лисичка зараз і прибігла, сіла під віконце:
— Курочко, курочко,
Масляна головочко,
Одсунь віконечко
Та глянь на сонечко:
Он бояри йдуть -
В красному, в зеленому,
голубому
Та й на конику вороному.
Курочка мовчить. Вона тоді вдруге заспівала та й каже:
— О, курочко, яка ж ти сердита! Я тільки пожартувала з тобою, а ти і розсердилася!.. Я зовсім не хотіла тебе їсти! Тепер тебе не буду й зачіпать…
Курочка виглянула, а вона її хап за голівку та й понесла у свою хатинку. Курочка дорогою і співає:
— Коте, коте, і ти, кроте!
Несе мене лиска
На лисому хвості
По липовому мості,
З гірки на долинку
Та й у свою хатинку!
Не чуть. Вона вдруге заспівала:
— Коте, коте, і ти, кроте!
Несе мене лиска
На лисому хвості
По липовому мості,
З гірки на долинку
Та й у свою хатинку!
Не чуть. Вона втрете заспівала:
— Коте, коте, і ти, кроте!
Несе мене лиска
На лисому хвості
По липовому мості,
З гірки на долинку
Та й у свою хатинку!
Не чуть.
Лисичка принесла її додому та й заставила своїх дочок піч топить та воду гріть, а курочку посадила на пічку.
Кіт та кріт прийшли додому — аж курочки нема, лисичка вкрала. Вони пішли в ліс, зробили скрипочку і дудочку, пошили шкіряний мішок та й пішли на лисиччин двір, сіли та грають:
— Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!
А лисиччині дочки почули та й кажуть:
— Що се, мамо, грає? Ми підем послухаємо.
А лисичка каже найменшій:
— Піди подивись, та не барись, а то пора курочку різать.
Та вийшла.
— Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені.
А вони питають:
— А чи будеш танцювати?
— Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок,
Та й у шкіряний мішок.
А лисичка чекає-чекає — не йде дочка. Вона і посила другу:
— Оце як забарилась!.. Піди поклич. Пора курочку різать.
Та вийшла та й каже:
— Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
— А будеш танцювати?
— Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок,
Та й у шкіряний мішок.
Лисичка посила третю дочку:
— Піди подивись, що вони там так забарились! Нехай ідуть скоріш. Пора курочку різать.
Та вийшла та й просить:
— Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
— Будеш танцювати?
— Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок,
Та й у шкіряний мішок.
А лисичка, почекавши, бачить, що нема третьої дочки, посила четверту:
— Піди поклич їх. Що вони там роблять?
Та вийшла та й каже:
— Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
— А будеш танцювати?
— Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок,
Та й у шкіряний мішок.
А лисичка чекала-чекала та й каже:
— Що це вони там забарились? Піду сама покличу.
Вийшла:
— Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
— А ти будеш танцювати?
— Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок,
Та й у шкіряний мішок.
Ввійшли у хатку, взяли курочку, принесли додому і тепер разом поживають та добро наживають.
Кіт, цап і баран
Жили-були в одного господаря цап і баран. Жили в згоді-злагоді: сіна в’язочку — і ту між собою ділили. А як кого били, то тільки кота Мурлику; він такий злодій і розбійник, все тільки світом шляється та краде, що попало.
Сидять собі раз цап і баран та й балакають. Аж тут де не взявся сірий кіт Мурлика, йде та так жалісно плаче, що аж засумували цап і баран, та й питають:
— А чого це ти, Мурлико, так тяжко плачеш, на трьох ніжках скачеш?
— Як мені не плакати? — відповідає кіт Мурлика. — Била мене стара баба, била, била, за вуса крутила, ноги мені поломила!
— А за яку ж то провину?
— Що я сам себе не познав та й бабину сметану злизав!
І знову заплакав кіт Мурлика.
— Чого ж ти далі плачеш?
— А того плачу, що як баба мене била, то все говорила: «А до мене їде зять, то що мені замість сметани їсти подать? Хіба, — каже, — цапа і барана заріжу!»
Заревіли, зарепетували цап і баран:
— Ех, ти, проклятий котище! Ми тебе на смерть заколемо! Через тебе ж нам погинути прийдеться!
Та котик вину свою признавав і прощення прохав. Цап і баран йому простили і всі три рада в раду: що робити, що чинити?
— Ах, брате баранчику, чи тверда у тебе голова? — питає кіт Мурлика. — Ану попробуй у ворота вдарити!