Чтение онлайн

– То ваші, сусіде, за те що ви не дали рознести татове обійстя.

Канадці перезирнулись, старший з сумом сказав:

– Та я там у себе за пару місяців зміг би заробити таку садибу.

Сестра додала:

– А то й швидше.

І знову після похмурої днини весело усміхались синьо – зелені гори. Танасові залишилось наносити води, і можна побігти на вулицю до хлопців. Прийшов вуйко Гаврило. Танас зупинився, щоб почути їх розмову з батьком.

– Вуйко Гаврило дуже мудра людина. – Думає хлопець. – Не даремно він лисий.

Хлопець скубнув себе за густу жорстку чуприну, але жодна волосина не залишилась у руці.

– І коли я полисію?

– Слава Ісу. – Вітається Гаврило. Починається неспішна розмова з роздумами, щоб не образити співрозмовника. Говорять про се – те., та Танас знає, що вуйко Гаврило так собі не заходить. Вуйко, можна сказати, не віруючий, але у свята не робить, бо що люди скажуть та й відпочивати треба, якщо хочеш жити й робити. Тому перемови, зустрічі, гості, всякі інші розмови відкладаються на святкові дні. Гаврило з малих літ усвоїв, говорити – не ціпом махати, так що недільний труд – моління, гостювання та балачки.

– Ти не ображайся, – здалеку починає вуйко Гаврило, – що я тобі скажу. Оце коли поїхали мої діти брати та сестра, вони залишили мені гроші. Хочу купити землю. Чи не відпродаєш батьків кусок. Я готов заплатити вдвічі більше.

Батька неначе підкинуло почуте. Він пройшовся перед вуйком Гаврилом, тамуючи лють.

– Знаєш, що я тобі скажу, – глянувши на сусіда з ненавистю, просипів він, – жебракувати піду, в гріб ляжу, а землю не продам.

– Охолонь, – обнімає Гаврило батька, – це я так, на всяк випадок запитав. Сам на твоєму місці ні за які гроші не продав би. Куплю кусок гори за хатою, доведу до ума, посажу сад.

– Допоможу. – Уже спокійніше буркнув батько. На довго запала мовчанка. Танас встиг двічі принести води, а чоловіки все мовчали. Один обурився пропозицією сусіда, інший катувався тим, що наніс уразу хорошій людині.

– Що то за вороння злітається у твій двір? – Нарешті порушив мовчанку батько.

– А, то зрідка заходять адвентисти, єговісти, штунди, свій піп також не минає. Всі туркочуть голубами, що тільки їхня віра правильна, інші – єресь. Всі цитують Біблію, спираються на Бога, повір їм, віддай душу, а гроші сам добровільно принесеш. На тому стояла і стоятиме всяка віра. Найпростіше зробили націонал – соціалісти чи, скажімо, більшовики. Вони зорганізували справу так, що тільки малесенька частка їх вірить у свої утопічні ідеї, зате оплачують боротьбу за їх ідеї всі поголовно. Вони насильно відбирають гроші, вірніше труд, частенько і життя на свої ідеї. Дивись, до нашої молоді внадився Осип’юк. В нього своя ідея – вільна та незалежна Україна. Ідея сама по собі прекрасна. Одного не договорено, вільним та незалежним може бути лише багата людина.

Той хто кладе голови, проливає свою і чужу кров, хто оре поле чи варить сталь навіть при оголошені державної незалежності залишиться всього – навсього робочою скотиною. Ідея самостійності, незалежності перетворюється у фікцію, утопію. Скоро не бути нашій Ненці Україні вільною. Пригорнула її до себе Росія. Думаєш Німеччина проти взяти в обійми Україну? Чи люба сусідня і не сусідня держава, якщо буде в змозі. І в майбутньому кудись наша Ненька хилитиметься чи на схід, чи на захід, може й на північ. З – за кордону тягнутимуть, у нас же знайдуться такі люди, які підпихатимуть. Я ж волію, щоб стояла рівнесенько, щоб випрямлювалась після кожного поштовху як неваляшка, щоб до неї горнулись інші країни. Хоча таке бажання на сьогодні також утопія, як боже царство, як комунізм. Для того щоб наша Ненька встала з колін, потрібно її зміцнити, збагатити. Житиме народ в Україні краще інших, бути нашій Ненці і вільною, і самостійною, тому що країна сильна тільки багатим народом, а не окремими людьми.

Батько згідно кивав головою, чи тому що знань не вистачало, чи згоджувався беззаперечно.

Танас слухав та на вус мотав. Згодом частенько бігав юнак до вуйка Гаврила і запитував:

– Як ви думаєте, чи вірно говорить Осип’юк?

В розмові викладалась думка німецького керманича, сталінська позиція щодо сучасних подій.

– Той говорить те, інший інше.

Швидко і в прах розбивав вуйко Гаврило Осип’юка.

– Я тебе уже запитував, чи знаєш ти хоч одного хлібороба з Росії, Німеччини чи хоча б зі Східної України?

Танас заперечно хитав головою.

– А про Сталіна, Гітлера, Бандеру чув? Певне, поверхнево їх теорії знаєш.

– Так. – Згоджується хлопець.

– Там в Союзі такий самий, тільки парторг Осипенко туманить молоді голови лише протилежним. Мовляв, там на Західній Україні живе ворог комунізму, а тому і твій ворог. Цей закликає брати кріса і бити москалів, той хоче, щоб тамтешні хлопці пересідали з трактора на танк та громили невіруючих в комунізм. Гітлер взагалі вважає всі народи крім німецького недолюдками, тому хоче стерти їх з лиця землі. Подумай, кого ти хочеш вбивати? Якого селянина, бо до вождів ти не доберешся навіть якщо захочеш. Тебе примусять убивати таких як сам. Мій батько провоював всю війну, а призвідника першої світової бойні чи жодного генерала не бачив. Ти був би достойним охороняти самого пана Бандеру, хоч цей вождь нічого людям крім обіцянок не дав, лише поманив хорошим життям, якщо Україна стане вільною і незалежною .

– Нікого я убивати не збираюсь! Чого ви з цим убивством.?!

Танас, похнюпившись, зникав у горах, де блискучий лист бука ніжив погляд, заспокоював.

Іншим разом Танас запитав:

– Правда, що москалі заберуть все: землю, ліс, хату, якщо вона велика як наша, худобу? Все, все!

Довго чухмарив Гаврило голову, ніби хотів викопати відповідь. Від високого лоба добрався аж до потилиці. Думав чоловік та шкрібся в голові неначе її обсіла нужа.

Так просто не пояснити, потрібна слухачеві певна сума знань. На відсутності знань грають всі агітатори Горлопанять пооверхово ив о лсгоаному лозунгами, тому і переконують. Розумієш, – почав він непевним голосом, – перші християни намагались жити сумісно. Вони хотіли переконати пана і раба так, щоб вони добровільно, добровільно, – наголосив Гаврило, – усуспільнили все своє добро, аби ним по мірі необхідності користувались всі члени секти без виключення . Не виховали, не переконали, тому навіть церковного комунізму немає до цих пір, лише пан з рабом залишились. А там в Союзі силою хочуть загнати в комунізм. І не тільки в Союзі, вирішили побудувати комунізм, ні більше ні менше у всьому світі. Де ця ідеологія пошириться, там і заганяють. Усуспільнять ваше добро достеменно заберуть, як не тепер, то в четвер. Хоча обіцяють видати бідним землю, та знай, обіцянка – цяцянка, а дурневі – радість. Запам’ятай і дітям передай, у кого в руках земля, той і пан. Ой не скоро наш народ запаніє.

Танас знову поплентався в гори. Гаврило дивився на його зіщулену постать і подумав:

Все таки переміг Осип’юк, життєві обставини на його боці. Хлопець з характером.

Убивцю зроблять такого, яких мало світ бачив.

Цього разу шум свого лісу тільки ятрив Танасові душу . Він пересік гору, пішов дальше. Додому вернувся перед ранком. Ліг на сіні, але заснути не зміг.

– Пора працювати, – покликав батько, – вставай.

Танас тільки вовком глипнув на батька, мовчки подався до лісу. Батько бігом до мами, вдвох до Гаврила. Було не до тонкощів, тому жінка ще на середині сусідового подвір’я простогнала:

– Щось сталося із старшеньким, неначе белени об’ївся.

Знову довго чухав Гаврило потилицю.

– Може й я трохи винен. Бачите, дочекались москалів. От я і сказав, що у вас мають все забрати до колгоспу.

Батько тільки скрушно похитав головою.

Мати є мати. Поклала їжі в кошик, відв’язала пса і наказала йому:

– Шук, шук.

Собака побіг вперед, час від часу очікуючи господарів.

Знайшли Танаса сидячим на пеньку над потічком. Той збігав весело у долину, як і багато років тому. Не було йому діла до хлопця, почорнілого, як ото опалене блискавкою дупласте дерево. Потічок боявся лише землетрусів та зсувів. Але дерева міцно тримали землю та каміння з джерелом з якого він починався.

– Нехай тільки заберуть! Я їм покажу і землю, і ліс, і хату. – Заскреготавши зубами, видихнув хлопець.

– Поїж, Танасику, може все ще обійдеться.

Не обійшлось. Забрали хату під сільраду. Пообіцяли тимчасово, поки побудують приміщення в центрі села. Та Танас, зважаючи на думку вуйка Гаврила, розумів це по – своєму, мовляв, навіщо сім’ї дві оселі. Літня кухня чим не житло: піч є, котел умуровано, помістяться, хоча й буде жарко. Та ще й присланий голова сільради сказав, що всім багачам за Радянської влади має бути жарко.