Чтение онлайн

Зник з села Осип’юк з ним з десяток хлопців, тому що покотилась чутка, що забиратимуть до Червоної Армії.

Трусонуло землю, тільки не всю, лише міста і села. Довгі роки смертельна віхола кружляла над світом. Вона знищувала на своєму шляху все створене людьми. Просякла кров’ю земля прийняла мільйони загиблих. В найжаркіші дні холодила війна людям душі, особливо тим, які ходили в обнімку зі смертю. Спочатку втікали від новітньої бойні на схід, згодом в ліси, а при чи закарпатця в усі віки виручали гори. Йшлося не про бійку на верхніх поверхах влади, а про винищення цілих народів. Ось чому клали нації до ніг Молоху все найдорожче

Тільки високопоставлені політики дбали про ідеї, які, власне, і спричинили війну. Політиків не пекли рани, не підсмажувало в танках чи літаках, помирали вони природною смертю, якщо не убивали ідейні недруги. Чому б не дбати їм про ідеї?

Пан Бандера звивався вужем між вогнем та полум’ям. Кинувся по допомогу до німців. Все таки не більшовики. Комуністи заборонили експлуатацію людини людиною. Визискувати має право лише держава. Велика держава, могутня держава. З її обіймів так просто не вирветься жоден народ. Потрібна сила.

Німці мають на оці своє. Не для того вони розпочали світову війну, щоб створити якусь самостійну і навіть від Німеччини незалежну Україну. Якщо ти такий затятий антикомуніст, то воюй проти більшовиків, допомагай нам. Ми тебе озброїмо, тільки про самостійність навіть не мрій. Зброю отримав, почав воювати з обома сторонами за самостійну Україну.

Сталіна голова боліла не через якихось там Бандеру з Мельником. То так, на один зуб. Покладемо кілка сот тисяч людей з обох сторін, буде по – нашому. Дайте но покінчити з більш потужною ідеєю націонал – соціалізмом.

Ідея то – слова., часто пустоцвіт. Але коли люди розуміють, небезпека знищення загрожує і батьківщині, і Батьківщині, багатьом сучасникам, а не майбутнім поколінням, вони самі себе захищають. За таких умов може привитися всяка ідея. Якщо її не підтримують, то терплять.

До майбутніх бійців УПА прибув інструктор. Вранці він вишикував на галявині хлопців і почав промову, походжаючи перед шеренгою.

Говорив про ідею самостійності. Почав здалеку, мовляв, ще за часів Хмельницького не всі навіть полковники хотіли під руку Москви. Закінчив словами:

– Настав наш час відстоювати Україну, але захищати потрібно уміти. Хто з вас найспритніший?

– Танас. – Загуло.

Інструктор взяв кусок гумового кийка замість ножа, викликав Танаса зі строю.

– Ось так потрібно знищувати ворога! Він блискавично наніс удар знизу уявним ‘ ножем,” та він ледь доторкнувся до Танасової одежі. Рука інструктора наштовхнулась на перешкоду подібну до ковальських лещат. Вона після недовгого опору поповзла вверх, навіть ноги почали відриватися від землі. Інструктор відчув пекучу біль в руці, ніби шкіра з м’язами відокремлювалась від кісток.

– Якщо не попроситися, то цей парубійко зламає мені руку легеньким порухом.

Прийдеться проситись. Він глянув у глибоко посаджені серйозні очі, якомога твердіше мовив:

– Пусти.

– Нашого Танаса з дитинства ніхто не міг вдарити. – Говорив з гордістю сусіду по шерензі маленький коренастий юнак. – Тільки він міг збивати бджіл на льоту.

– З таким вояком треба говорити лише кулею. – Заявив інструктор.

– Нічого не вийде, – Непевно заперечив той самий юнак. – У них дома і рушниця, і гвинтівка, і наган. Танас дуже влучно стріляє, попадає навіть в падінні.

Інструктор дослухався до слів широкоплечого юнака.

– Покажіть як ви попадаєте в падінні. – Попрохав інструктор.

Танас підійшов до крислатого бука, кинув на гілку носовичка, відміряв від нього двадцять кроків. Десь з під поли витяг свого нагана, зник в кущах. Раптово вискочив з кущів, побіг по галявині, на мітці впав. Підчас падіння сухо тріснув постріл. Інструктор побіг до носовичка. В самому вуголочку зяяла дірка. Потім він в задумі, акуратно, як мішень повісив хустинку на гіллі і м’яко наказав:

– Стрельніть ще раз пане… Танасе. – Якби не підказка, то, певне, не згадав би ім’я юнака. Друга дірка появилась ближче до центру.

– Якщо ви всі такі, то мені тут робити нічого. Я так не можу, хоча дещо вмію. – Признався інструктор.

– А ми такі. Уміємо сокирою махати, пилку тягати та всі вправно метаємо не топірець, а ложки. – Була відповідь. – Навіть в темноті несемо до рота не до вуха.

– То вони мали ліс, землю, всяке добро, зброю також. Дехто з нас її навіть не бачив. – – Розійдись. Пометайте ложками. Після сніданку збери хлопців на цьому самому місці. – Наказав інструктор одному з майбутніх вояків. – Ви ж, брате Танасе, ходіть зі мною. Після бесіди інструктор взявся за ручку. Танас бачив, як інструктор написав коротесеньку записку: – ‘ посилаю до вас Теля ‘.

– Не підписав, навіть крапки після написаного не поставив.

– Поставте крапку. – зауважив Танас. – Наш пан учитель за таку помилку задав би вам жару.

– Ого, ти, брате, ще й кмітливий. Будуть з тебе люди. Про крапку розповіси Грабу.

Граб – Штеф’ юк зустрів Танаса зацікавленим поглядом. сірих очей. Очі неначе говорили:

– Молодий наразі, зелений. Та після кількох місяців нашої боротьби почорніє. Розмова велась під посвист смерічок, які журно похитували вершинами. У верховітті заплутався вітер, борсався там від чого смерічки посвистували. Все про Танаса цікавило пана Граба, все він хотів знати. Нарешті він перейшов до основного найважливішого, звичайно не без вступу.

– Війна буде жорстокою з мільйонними жертвами і затяжною. Можна сказати громадянською і визвольною. Гітлера не просто побідити, але він сам собі ногу підставляє. Якби фюрер був розумною людиною, то покликав би на допомогу татар, кавказькі народи. Разом ми впорались би з більшовицькою заразою. Ми з задоволенням пішли б , якби він допоміг звільнитися Україні, Криму, Кавказу. Але ж він сам хоче все загарбати крім Росії ще й все інше для Німеччини. У німців його цінують, можна сказати люблять, бо дбає він по – своєму виключно за німців. Ще важче боротися з більшовиками. Ці розколюють народ на частини, натравлюючи їх одна на одну. Будемо відвертими, дехто їх підтримує, інші пристосовуються. Більшість громадян України не розуміє нашої ідеї вона їй чужа, тому що їй власний шлунок важливіший за нашу боротьбу. Коли зрозумієш, що наша боротьба принаймі на деякий час майже безнадійна, то получиться з тебе і борець, і вояк. Та знай, ми закладаємо підвалини майбутнього. Покладаємо надію, що колись наш народ стане вільним, а за волю і життя можна покласти. Придатний ти хлопець для нашої справи, основне розумний. Навіть не знаю, куди тебе направити. Зміг би вождів охороняти, у зв’язківці годишся, в службі безпеки такі як ти потрібні. Добре. Попрацюй поки що зі мною, там побачимо. Наразі відшукуємо, підбираємо місця для схронів, тому що прийдеться вести боротьбу з лісу.

Від природи мовчазний Танас виговорився, розповідаючи про себе та свої погляди. Слухав мовчки. Тепер знову заговорив:

– Недалечко від нашого села на нашій горі Мойша влаштував схованку. Мойша – розумна голова, так замаскував, що ніхто ніколи не здогадається.

Танас навіть не здогадувався, що між кольорами є відтінки. Його навчили, що чорне це – чорне, а червоне то – червоне зовсім інший колір. Звідки йому знати, що світ занадто складний, що він щойно доторкнувся до військової таємниці, яка може коштувати багатьох людських життів. Він пропустив повз вуха слова учителя про хижаків, які виганяють мешканців з власного житла а самі поселяються на їхнє місце. (На сьогодні коли ми молимось на грошову одиницю це – навіть модно). Бувалий чоловік зі схрону вам скаже: