Чтение онлайн

— Материк Еса, або, по-вашому, Америка, — розповідала дівчина. — До катастрофи цей континент був значно менший, як бачиш.

— Та тут вони всі майже іграшкові. Мій батько пам’ятає (Герман не наважився відкритися цій чудній дівчині у потаємному: пам’ять Сергія Чуєва служила йому вже постійно і чітко), що за цим материком Північної Америки йде далі Південна. Чи не так?

— Он вже Маорію видно!

Герман подивився вперед. Мандрівники перейшли ще одну дуже опуклу “водну” поверхню і вдалині відкрився острівець — континент Маорія. Обрисами він нагадував кленовий листок, який вперше Герман побачив у гербарії плазмольота ще в дитинстві, коли вони залишилися на кораблі вдвох з матір’ю. Мати! Як вона почуває себе зараз там, поряд з батьком у ніпабаріянській лікарні. Батькові покращало. Він пригадав усе, що з ним сталося, пізнав Лан і всіх астронавтів. Лан навіть раділа з цього. Однак і досі батько не йняв віри, що Герман — його син, розмовляв з ним неохоче.

З дня останньої зустрічі на чолі Германа лягла глибока зморшка. Нерозрадний смуток зачаївся в очах юнака. Тим-то прадід Юрій і взяв правнука у цю, здавалося, веселу мандрівку — пікнік по Ні Пабару.

— Знову замислився? — торкнулася рукою плеча Германа Натадмар. — І що мені з тобою робити? Ледь я змовкаю, тебе вже нема зі мною! Так я ніколи не виконаю доручення свого діда Туоруда!

— Якого доручення? — здивувався юнак.

— Та щоб тебе з задуми виводити, до дійсності повертати. Та не мені тебе розраджувати! До тебе не дівчину треба було приставити, а бездушного “ЛЯЛ-20”. Ото б вас і двоє було! Один одному — пара!

— Он воно що! — мимоволі посміхнувся Герман, вперше бачачи, як сердиться чарівна ніпабаріянка. — А чим цей ваш “ЛЯЛ-20” такий знаменитий?

— Це жива істота, яку древні сергусіянські космонавти добули на одному астероїді в Галактиці і доставили на Землю. Тільки ця істота — представник кристалічного життя. Отій кулі з невідомої речовини — 20 мільйонів років! Ми називаємо “ЛЯЛ-20” Кібером, але він знає більше за всіх нас і вас про зародження і вмирання світів у кількох Галактиках! Розмовляє з представником будь—якої цивілізації його мовою з першого ж побачення. Для життя йому потрібне одне — сонячне світло. Та я ось вас зведу — побачиш і почуєш. А ось і Маорія.

— Я її вже добре бачу, — байдуже, все ще думаючи про батька, відказав Герман. — На цьому місці — тепер Тихий океан. Якщо мене запитають на Землі, де була колись Маорія, ваша батьківщина, я дам точні координати. Ти бачила глобус теперішньої Землі?

— Бачила. Там з’явилася Австралія, якої на нашому глобусі нема.

— Я не про те. Ти бачила, що на місці вашої Маорії тепер Тихий Океан? Так, так, лише окремі острови нагадують про колишні її обриси. Ваші вчені доводять, що саме сюди, на Маорію, впала половина планети, захопленої з близької до Землі орбіти кометою. Так? Отож, поки все це дуже схематично, але мені здається, що я маю рацію, думаючи про причини утворення гігантського кільця гір на Землі після катастрофи. Маорія від велетенської сили удару опустилася на дно океану, а навколо “лунки” виникли “видавлені” з верхніх шарів Землі гори. Така моя гіпотеза. От як зустрінуться наші і ваші вчені на раду, перевірю, наскільки я правий. Якої ти думки про мої припущення?

— Не знаю. Можливо, ти правий. Недарма всі жінки з плазмольота вважають тебе людиною з могутнім аналітичним розумом. Кажуть, що тобі все дуже легко дається. А я думаю про інше. Якщо про все швидко і легко дізнаєшся, чи не нудно жити?..

Герман не встиг відповісти на відверте і колюче запитання Натадмар. Загін тоді йшов до столиці Маорії Другабсу, що означає Володар світу.

Це було єдине місце на Ні Пабарі, де в синерамах були відтворені споруди — будинки, дороги, площі.

Саме тут зустрічати астронавтів вийшло кілька древніх другабсців. Герман вдивлявся в обличчя людей, котрі, здавалося, щойно прокинулися від важкого сну. Обличчя літніх ніпабаріян були непроникливі і зосереджені. Молоді, а таких було мало, поводили себе більш жваво: здіймали вгору обидві руки, щось вигукували, посміхалися.

Група мандрівників попрямувала до печери Вищої Думки. Посеред печери була розташована піраміда останнього володаря Маорії Михфедчета. Піраміда складалася з ідеально відполірованих гранітних кубів. Герман уже знав, що десь за цими гранітними кубами в своїй усипальниці в стані анабіозу перебував сам Михфедчет. Колись він заповідав “розбудити” його при наближенні Ні Пабара до Землі. Після зустрічі з плазмольотом рада старійшин Ні Пабара вирішила не турбувати Михфедчета і справлялася зі всіма ділами за допомогою колективної думки. Ніпабаріяни довідалися від астронавтів плазмольота про нову високу цивілізацію на Землі, і бажання швидше дістатися додому стало невідворотним. Деякі вчені-жерці Ні Пабара, знаючи, як суворо охороняв таємниці знань Михфедчет, розповідали, що він просто хотів якнайдовше зберегти владу династії Михфедчетів бодай на цій “грудці”, щоб потім, повернувшись на Землю, утвердитися на ній богом. Для повернення на планету на Ні Пабарі досі зберігалася сергусіянська ракета. Герман ледве усвідомив холодну жорстокість правителя Маорії: це він перед катастрофою затримав сергусіянський корабель, знищив його екіпаж, залишивши лише пілота Кремга Зея, якого поклав в усипальниці поряд з собою.

— Як бачиш, — поглядаючи на піраміду Михфедчета і немов угадуючи думки Германа, сказав капітан Новиков, — тут все так дивно переплелося, що не відразу второпаєш, як поводитися. Колись люди на Землі за допомогою космонавтів Сергуса досягли високого рівня науки і техніки. Адже перший візит сергусіян на Землю відбувся за шість сторіч до глобальної катастрофи. За цей час на Землі сталися зміни, сліди яких ми досі знаходимо на острові Пасхи, в джунглях Мексики, Африки, в печерах Тібету, пісках Сахари. В музеях космічних знахідок Сергуса я бачив докази започаткування цивілізації на Землі. Другу експедицію на Землю сергусіяни надіслали за кілька десятків років до катастрофи. Тепер зрозуміло, чому сергусіянська ракета не повернулася… Кремг Зей… Ось хто знає те, про що ми лише здогадуємося.

— Завтра рада вчених Ні Пабара і плазмольота, там і зустрінетесь з ним, — підійшла до Германа і Новиков а Натадмар. — Дозвольте, капітане, забрати вашого похмурого друга. Я хочу ще сьогодні почути його сміх.

Герман заглянув в очі Натадмар і несподівано посміхнувся: такими вони були незвично серйозними і сердитими у цієї веселої і милої істоти.

ДЕНЬ РОЗГАДОК ДРЕВНІХ ТАЄМНИЦЬ

Велика печера Вищої Думки являє собою зал зібрань. Посередині — кругла сцена чи арена з круглим таки столом і кам’яними кріслами навколо. Амфітеатром здіймаються по колу кам’яні сидіння, на яких розташувалися вчені, представники ніпабаріянських родів чи цілих груп. Особливий сегмент амфітеатру з голубого каменю займають кілька найвидатніших жерців Ні Пабара. Астронавтів плазмольота, як почесних гостей, розмістили на круглій арені. На столику, за яким сидить академік Курганов, стоїть невеличкий відеофон. Олексій Платонович, востаннє перевіривши надійність зв’язку з пультом управління бібліо-, фоно- і фільмотеками плазмольота, вимикає апарат і мимоволі стежить за діями Кореня-Туоруда. У нього ніяких приладів на столі немає, однак поряд з його кріслом лежить велика сіро-голуба куля “ЛЯЛ-20”.

Герман час від часу поглядає вгору. Там висять у повітрі два велетенських глобуси: Земля до і після катастрофи. В залі майже повна тиша. Присутні знають, що кожне, навіть пошепки вимовлене слово, тут почують всі. Герман ловить на собі погляд батька. Він сидить між Новиковим і матір’ю. Сивий, мовчазний, зосереджений. В його погляді — туга і німе запитання. Герман напружує сили, щоб передачею думки на відстань відповісти батькові почуттям відданості і щирої поваги. Очі батька на якусь мить світяться м’яким світлом спомину, але відразу й згасають. Та Герман і цьому радий. В останню зустріч батько дивився на сина, ледь пізнаючи його, розмовляв мало, однак з’явилося головне — надія на краще.

У печері лунає потужний акорд якоїсь музики. Це сигнал до початку ради вчених. Корінь-Туоруд зводить руки вгору:

— Хай дозволить Рада Вищої Думки говорити Кремгові Зею!

— Говори, Кремг Зей, син Сергуса! Рада слухає тебе!

Кремг Зей одягає простору голубу накидку і сходить на круглий стіл посередині печери.

— Настав той час, — тихо говорить він, але чудова акустика печери доносить його голос до кожного, — коли ми разом з нашими гостями, представниками нової земної цивілізації, маємо подарувати один одному свої думки про Землю і обрати свою завтрашню долю. Тому сьогодні за правом Першого Слова я дозволю говорити всім, хто захоче, і без черговості за ознакою Ступеня Поваги. Так бажають наші гості. Яка буде воля Ради?

— Віднині і назавжди хай буде так! — відповіли ніпабаріяни.

— Гості хочуть знати, — продовжував Кремг Зей, поволі повертаючись навколо, — коли і як сталася остання катастрофа на Землі. Хай “ЛЯЛ-20” передає мої думки зримо, а гості знають, що він зможе зобразити будь—яку подію тих часів за їх бажанням. Для кожного зокрема. Древні сергусіянські вчені передали “ЛЯЛ-20” свої знання про Землю і Метагалактику. Хай зараз він послужить нашим гостям.

Кремг Зей говорив древньою мовою сергусіян, котру ледве розуміли астронавти, що добре вивчили мову сучасних жителів Сергуса. Однак не це дивувало тепер слухачів. Розуміння того, що цей древній сергусіянський космонавт прибув на Землю близько тринадцяти тисяч років тому, був свідком катастрофи, що насувалася на планету, допомагав землянам рятуватися, став полоненим Михфедчета, проспав у стані анабіозу близько двохсот років, але залишився живий і ось, пробуджений серед представників новітньої цивілізації Землі, звертається до них зі словом, — розуміння всього цього вселяло в душі присутніх незвичайну урочистість неповторного моменту. Герман також знав, що Кремг Зей, прибувши у складі другої експедиції сергусіян на Землю, прожив на ній зо двадцять років, побував на всіх континентах, попереджаючи напівдикі племена про наступну біду. Багато зробив цей сергусіянин і для того, щоб зберегти на Землі численні споруди, зведені землянами у багатьох куточках планети за п’ять віків після появи перших сергусіян. А ірвітназ “ЛЯЛ-20”?