Чтение онлайн

— Привіт дітям Сонця! — зняв гермошолом Кремг Зей, і, важко крокуючи, — на плазмольоті утримувалося тяжіння, яке дорівнювало земному, — попрямував до крісла. — Дозвольте відпочити і сказати вам слово.

Земляни посадили гостя у зручне крісло, подали бокал сергусіянського напою, взятого у дорогу Лан.

— О! — сьорбнувши напою, аж звівся на ноги Кремг Зей. — Цей чудовий цілющий напій — сік плодів Сергуса! Це привіт рідної планети!

— Як сергусіянка, — зробила крок до Кремга Зея схвильована Лан, — вітаю свого земляка на плазмольоті землян!

Кремг Зей мовчки дивився на чарівну жінку. Видно, що був він розчулений такою зустріччю, але не хотів, щоб помітили інші. Допивши бокал, гість обережно поставив його на стіл, вдячно поглянув на Лан.

— Ви розумієте, — повільно, хвилюючись, заговорив Кремг Зей, — скільки почуттів І думок заполонило зараз моє серце і розум. Я знаю, для чого мене послали до вас ті, хто вирішив залишитися на Ні Пабарі. І я прийшов, щоб відразу сказати вам про головне. Я вирішив залишитися поки що там. Заради Вищої справедливості розумних істот Всесвіту, заради того, щоб спробувати врятувати для науки наш сергусіянський витвір — Ні Пабар!

— Ми схиляємося перед мужністю представника давньої сергусіянської цивілізації, — підвівся капітан Новиков. — Хай не скоро, але про ваш вчинок дізнається народ Сергуса!

— Я мрію дожити до того щасливого дня, коли мої ноги стануть на рідну планету!

— І доживете! — щиро посміхнувся академік Курганов. — Ні Пабар подорожуватиме до Землі років дванадцять. Оскільки ніхто з ніпабаріян вже не хоче спати в стані анабіозу, цих років вистачить і для втихомирення пристрастей, і для вироблення нового світосприймання. Гадаю, що стійкості прихильників Михфедчета вистачить на рік—два і вони самі попросять нас швидше зняти їх з астероїда. На цей випадок вже зараз не завадить домовитися про засоби зв’язку. Однак спершу поясніть, чому Ні Пабар ви називаєте витвором сергусіян.

— Бо так воно є, — просто сказав Кремг Зей. — Я з друзями прибув із Сергуса на Землю за 23 роки до катастрофи. І всі ці роки маорійці перетворювали гору Ні Пабар на майбутній астероїд за нашим проектом. На Землі тоді були побудовані космодроми і такі споруди, які могли б залишитися і після катастрофи.

— Нам і досі незрозуміло, як гора Ні Пабар могла здолати земне тяжіння і набрати космічної швидкості. І взагалі: як вона відірвалася від Маорії. Досі ми чули пояснення, схожі на казку. Повірити в те, що Ні Пабар викинуто у космос вибухом, можна з багатьма застереженнями.

— Насправді було, звичайно, далеко складніше. Вибух під Ні Пабаром дійсно було зроблено. Однак під час вибуху тоді глибоко під Землею знаходився ірвітназ “ЛЯЛ-20”. Я можу розповісти лише про те, що бачив на локаторах ракети, котра була вже замурована в печері. Скерований вибух, мов ножем, відрізав скелю Ні Пабар від материка і щілину, що виникла, заповнила якась прозора вогняна плівка, утворена ірвітназом “ЛЯЛ-20”. Я не фізик, однак зрозумів, що таким чином під Ні Пабаром було створено антигравітаційне поле, внаслідок якого гора стала притягуватися вже не Землею, а кометою. Про все це могли б розповісти мої друзі — вчені, але їх я після виходу Ні Пабара в космос знайшов у центральній печері мертвими. Загинуло від струсів і багато маорійців. Ірвітназ “ЛЯЛ-20” після виходу Ні Пабара в космос теж замурували у печері. Він в той день втратив стільки енергії, що став завбільшки з людську голову і не подавав ознак життя. Як він знову “підріс” у печері за роки мандрів Ні Пабара — ніхто не знає, а сам він про це нічого не розповідає. Це — його таємниця.

— Словом, тепер ми добре знаємо, що нічого до пуття не знаємо, — усміхнувся академік Курганов. — Треба якось поговорити про ці загадки з самим ірвітназом. Одначе про це потім. Як у вас з запасами повітря, води, продовольства?

— Гадаю, що вистачить усього, окрім хіба води.

— Передати на Ні Пабар двісті тонн води! — сказав у трубку відеофону капітан Новиков. — Поділитися також усім тим, що потрібне для вирощування свіжих овочів.

— Єсть передати двісті тонн води і обладнання для теплиць! — відповів капітанові голос із трубки. — Може, додати до цього і установку по регенерації води? Вона у нас ефективніша за ту, що сергусіяни колись спорудили на Ні Пабарі.

— Правильно. Де розміщуються на борту пасажири?

— Поки що у фізкультурному залі.

— Ну, от, — вимкнув відеофон Новиков, — все гаразд. Бажаю вам, дорогий Кремг Зей, міцного здоров’я і ще міцнішого духу. Ви йдете на справжній подвиг. До зустрічі, дорогий Зею!

Кремг Зей і капітан Новиков попрощалися по-древньосергусіянському: кожен взяв руку співрозмовника і притис її до свого серця. Потім Кремг Зей одяг свого гермошолома. На порозі зупинився, вклонився всім поземному: “Прощайте”.

…Три години підготовки корабля до зльоту минули швидко. І ось плазмоліт здригнувся від могутнього гулу головного реактора, поволі піднявся над астероїдом. У сяйві центрального прожектора на мить різко вималювалися кострубаті обриси замурованих печер, невеличка стартова площадка, щогла радіостанції. За якусь мить усе це зникло.

— Чого замріявся, юначе? — раптом біля самого вуха Германа промовив бас академіка Курганова. — За Ні Пабаром жаль бере? Не сумуй, хлопче. Бувають такі ситуації, коли більш розуму, ніж серця, мусиш дослухатися. Кинь журитися і ходімо в шахи зіграємо!

Герман прощально поглянув на екран відеофону, де Ні Пабар вже не можна було відрізнити від зірок у темені космосу, зітхнув і підвівся з крісла.

— Ти, бачу, знову підріс? — перевів Олексій Платонович розмову на інше. — Набагато?

— Загалом на десять сантиметрів, — байдуже відповів Герман, йдучи за Кургановим. — Он Юрій Олексійович Петровський каже, що ріст астронавтів уже припиняється. І добре!

Граючи з академіком в шахи, Герман мимоволі думав про шалену швидкість, якої набирав плазмоліт. Доки Курганов підіймав фігуру і, замислившись, думав, куди її поставити, за плазмольотом залишались тисячі кілометрів.

ЗЕМНЕ ТЯЖІННЯ

Якщо міцно стулити повіки і завмерти, перед очима постане далекий, легкий і невимовно дорогий серцю образ. І юнак не втримується від солодкої спокуси. Книга застигає в руках і поволі опускається на коліна. Заплющившись, він бачить свою мрію і щаслива усмішка квітне на нецілованих губах.

Мати знає про цю таємницю Германа, радіє за нього. Зникли побоювання за молоде його серце. Воно виявилося віщим і мудрим, як серце кожного закоханого. Хай помріє, сповниться земними помислами її син. Їй теж треба зібратися з думками, приготувати себе до давно очікуваного і тепер уже близького прибуття плазмольота на Землю.

Кілька днів за земною мірою часу минуло відтоді, коли радист Шао Лі вигуком: “Говорить Земля!” змусив здригнутися кожного астронавта. З тої чудової миті всі жили чеканням зустрічі з рідною планетою. Та найбільше хвилювався ніпабаріянин Бусуд. Астронавти плазмольота поверталися на Землю, де, як свідчили радіограми, минуло близько трьох століть, Бусуд же готувався до зустрічі зі своєю земною колискою після 14 тисяч років розлуки. Зі ста шістдесяти чотирьох років польоту на Ні Пабарі він півтора століття перебував у стані анабіозу і тепер до своїх двадцяти чотирьох літ, прожитих колись на зниклій Маорії, добавив ще чотирнадцять, прожитих після пробудження на Ні Пабарі. Не було на кораблі астронавта, який, дивлячись на цього високого, мовчазного зовні тридцятивосьмилітнього чоловіка, не дивувався, згадавши, що Бусуд — живий свідок життя на Землі до катастрофи! На кораблі знали, що в Бусуда на Ні Пабарі залишилася дружина Габрієлопа.