Чтение онлайн

Рина

Зайломаз? Ха-ха-ха… Та що різнить Зайломаза з Мазайлом? Що? Однаково! Краще Мазеленський.

Дядько Тарас

Де ж там однаково: то ж Мазайло, а то - Зайломаз.

Мазайлиха

Де Мазе.

Тьотя Мотя

Де Мазе - це на французький штаб, а ми люди, слава Богу, руські.

Баронова-Козино

Рамзес! Класичне прізвище!

Тьотя

Рамзес? Може, Рамзесов?… Давайте краще Рамзєсов! Милі мої люди!

Рамзєсов, га?

Дядько Тарас

А де корінь "маз"? Геть Рамзесова! Кореня нема!

Мазайлиха і Баронова-Козино

Фон Мазел! Рамазай-Арзамасов!

Дядько Тарас

Краще Мазайловський! (Нишком: "Похоже на гетьман Виговський").

Тьотя на Тараса:

Польське прізвище, і хто ж пропонує?

Дядько Тарас

Ну, тоді Мазайлович. (Нишком: "Гетьман Самойлович").

Тьотя Мотя

Щоб було похоже на "Мойсей Мазайлович", що вже торгує у нас в Курську й нашу московську вимову псує, - нізащо!

Дядько Тарас

Мазайленко! Мазайленко. (Нишком: "Гетьман Дорошенко").

Тьотя Мотя

Годі вже! Годі!… Дайте другим сказати.

Рина

Мазанський… Боже мій! Мазєнін! Похоже на Єсєнін. Мазєнін! Мазєнін!…

Тьотя

Прекрасно! Геніально! Мазєнін… Вам до вподоби, Мино, Мазєнін?

Мазайло зворушено, аж задихнувся:

Дєті мої!

Баронова поправила:

Дєці мої…

Мазайло

Дєці мої! Я б ваші прізвища всі забрав би на себе і носив. Проте можна тільки одне носити, і мені здається - Мазєнін найкраще. Тьотя і вся її партія крикнули - ура!

Завіса

Четвертого дня прибігла У л я. Зворушена. Весела:

Я його прикохала, і знаєш чим, Рино? Знаєш?

Рина

Ну, Улюню, золотко? Ну?

Уля

Учора ввечері пішли ми в сквер… Ні, постривай, не так… Пам'ятаєш, я тобі розповіла… (Спинилась). Мока вдома?

Рина кивнула головою:

До бібліотеки збирався йти…

Уля радісно:

Невже! (Пальчиком). От!… (Хвилюючись, але тихше). Пам'ятаєш? Я тобі розповіла… як я вперше вела його черезсквер і він сказав уривок із вірша. Я покрию свого милого слідочок, щоб вітер не звіяв…

Рина

Пам'ятаю! Ну?

Уля

Ото і запали мені в душу ті слова. Ото і спитала якось, чи не зна він усього вірша. Ні, каже, Улю, ці слова у Грінченка, а де цілий вірш, то вже місяць шукаю і ніяк не можу знайти. Я й подумала, а що, як я знайду? І от уяви собі. Купила Грінченкового словника, одшукала слова аж у другому томі, Рино, аж на сторінці 647-й. Дивлюсь, під ними примітка: Чуб., римське п'ять, 46. Кого тільки не питала, де тільки не була, не знають, що воно таке. Нарешті в одного іновця - квартири нема, так він по бібліотеках гріється, - дізналася, Чубинського, том п'ятий, сторінка сорок шоста. У публічній насилу знайшли. Додому не дають, дак я в бібліотеці вичитала, Рино… і от учора ввечері у сквері я стала перед Мокою та:

Чогось мені чудно, чогось мені дивно, десь мого милого третій день не видно. Ти розумієш? Не видно, не видно та й не видати, тільки зосталися на жовтім пісочку два слідочки знати. Що один слідочок коня вороного, а другий слідочок миленького мого.

Розумієш?

Піду я в лісочок, вирву я листочок, я покрию свого милого слідочок, щоб вітер не звіяв, пташки не склювали, щоб мого милого інші не сприяли

Публічна бібліотека, кажу, Моко, номер книжки 18749, том п'ятий. Боже, Рино, якби ти побачила… Затремтів увесь, запалав…

Рина радісно: "Затремтів!".

Стиснув мені руки, в очі дивився: "Улю, - каже, - Улю…"

Рина: "Улю, - каже, - Улю!"

Давайте разом…

Рина аж пригорнула Улю: "Давайте разом?" читати.

Рина одскочила злісно:

Ха-ха-ха.

Уля

Давайте разом жити…

Рина перестала:

Ну?…

Уля

Бо мені, каже, без вас, Улю, одному трудно… Не можна… Не проживу…

Рина

Так і сказав?

Уля

Точнісінько так, а в самого аж сльози забриніли!

У Рини виблиснув новий план.

Так! Прекрасно… (До Улі). Сьогодні, Улько, ти їдеш до своєї тітки… Розумієш?

Уля здивовано:

До якої тітки? Чого?… У мене жодної тітки нема.

Рина

Сьогодні, зараз ти кажеш Мокієві, що їдеш жити до тітки в Одесу, розумієш? І тільки тоді, коли він погодиться змінити своє прізвище на Мазєніна, ти не їдеш, зостаєшся і ходиш до нас, розумієш тепер?

Уля

Рино!

Рина

Не сьогодні, то завтра буде опубліковано в газеті наше нове прізвище, але Мокій подав заяву, щоб йому залишили старе… Ти розумієш - Мокій випаде з нашої родини. Ти мусиш його привернути до нас, інакше, Улько, ти більш не побачиш ні Мокія, ні нашої кватирі!

Уля

Я не зможу, Ринусю! Він же українець…

Рина

Улько! Ти мусиш!…

Уля

Не можу! Я… я сама вже українка…

У Рини трохи не вискочили очі.

Як не вскочать тьотя Мотя й Мазайлиха. Очі рогом:

Що? Що-о? Милая моя! Господь з вами!… Що ви! Що ви!

Рина

Яка ти українка, Улько! Ти вже й мови не знаєш. Сама ж казала, що тільки покійна твоя баба по-малоросійському говорила.

Уля

Мама ще й тепер по-українському як коли закидають. Крім того, у мене очі українські, ноги українські, все, все.

Тьотя Мотя й Мазайлиха

Ноги?

Но-ги?

Рина

До чого ж тут ноги, ідійотко?

Уля

А до того, що в антропології про це пишеться, що українці здебільшого довгоногі, і що нема гірш, як коротконогі жінки, - в антропології сказано, от… (Взявшись рукою за талію, гордо витягла ногу. Рина і тьотя бликнули на свої).

Рина

Це він тобі памороки ногами та антропологіями забив… Та він же божевільний, ти розумієш!… Він просто захворів на всякі оці українські фантазії, а ти й вуха розвісила, ідійотко!

Тьотя

Бачите, бачите, він не покохав вас, Улю, як женщину, ну, як людину, нарешті. Він у вас шукає тільки щось українське, він тільки українського хоче…