Мина Мазайло
Шрифт:
Мазайлиха
Ви йому потрібна не на коханнячко, не на милуваннячко, а тільки на те, щоб робити на вас україні-за-а-цію…
Тьотя Мотя
Боже!… По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной. (Одійшла).
Рина
Улько! Зараз ти викликаєш Мокія і кажеш йому отут: або ти Мазєнін, або я у тітки в Одесі… Отут казатимеш, в оцій кімнаті, чуєш? Я стоятиму за дверима! Тільки так! Або - або… Все!
Тьотя
Або - або!
Мазайлиха
Або - або!
Пішли. Тьотя, побачивши, що Уля увійшла до Мокія в кімнату, вернулась. Підбігла до люстра, виглянулася, тоді піднялася і почала крадькома вимірювати свої ноги (чверткою на пальцях).
Рина вигулькнула з дверей.
Тьотю!
Тьотя зашарілася:
Я зараз. Це у мене підв'зка спала…
Пішла до Рини. Причинила двері.
Увійшли Мокій і Уля. Мокій узяв Улю за руку:
Дуже радий, Улю, що навідали мене у моїй Холодногорській пущі. От! Дуже! А я, знаєте, вчора, з нашого побачення прийшовши, довго ще не спав… І знаєте… Якось попалась під руку збірка поезій. Набрів, між іншим, на прекрасний примітив. Ось:
Ти, місяцю, який же ти ясний, як засвітиш - на весь світ прекрасний. Ой, спусти вниз роги, засвіти по діброві, - покажи всі в степу до милої дороги.Правда, чудесно звучить, Улю?
Уля
Я їду жити до тітки… В Одесу, Моко.
Мокій приголомшений:
Як це… до тітки в Одесу?!
Уля
Так… в Одесу, до тітки… жити…
Мокій глухо:
Серйозно?
Уля
Серйозно… Заставляють…
Мокій
Хто?
Уля
Різні тьо… обставини, нєпрєодолімиє прєпятствія…
Мокій
По-українському - непоборні перешкоди кажуть.
Уля з натиском:
Так… з одного боку, непоборні, з другого - нєпрєодолімиє перешкоди.
Мокій
Як же це так!… Раптом до тітки жити, та ще й в Одесу… (По паузі). Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, анікогісінько нема. З-за дверей почулось понукальне шипіння: ну-с-с… нуш-ш…
Уля щиро з болем:
Моко!… А ви б могли зробити… щось, щоб я зосталася?
Мокій
Щось? Що саме, Улю?… Що?…
Уля
Що?… Прощайте!…
З-за дверей проповзло шипіння.
Мокій глухо:
Улю!… Можна вас хоч тепер… поцілувати?
Уля
Аж тепер!… Ах ви ж… (Крізь сльози). Як по-українському - разіня, нєдогадлівий…
Мокій
Ну, недомека…
Уля
Поцілуйте ж, недомеко милий…
Мокій незграбно, але палко й міцно поцілував Улю.
Тоді зворушено:
Скажіть, Улю… Що мені треба зробити, щоб ви зосталися? Що?… Я все зроблю! Все!
Уля
Що?… (Нависла мертва тиша. Улі прорізалась коло губ перша зморшка гострої печалі). Ні! Прощайте!…
Похилившись, рвучко пішла. Услід їй гадючками поповзло шипіння, свистіння. Мокій, щоб не заплакати, побіг до себе в кімнату.
Ускочили прожогом тьотя, Рина і Мазайлиха.
Тьотя до Рини:
Біжи, Ринко!… Скажи йому хоч ти, що треба йому зробити…
Рина була кинулась, але вернулась:
Скажіть краще ви, тьотю…
І тьотя кинулась була, але теж стала, махнула рукою:
Маланхольная ідійотка! А який момент був, Рино! Який момент! Такого моменту вже не буде.
Мазайлиха заплакала.
Ускочив напіводягнений Мазайло з газетою в руках:
Серце!… Води!… Є публікація!… Ось!…
Всі разом
Де?
Невже, папо?
Господи!
Мазайло
Ось!… (Істерично). Обережно, не порвіть! Ось… Ось… Харківський окрзагс на підставі арт. 142-144 Кодексу… Не можу, ви розумієте… В очах райдуги, метелики, луки… Пахнєт сеном над лукамі!…
Тьотя взяла у Мазайла газету:
Дайте я прочитаю…
Мазайло
Обережніше, не помніть! Не помніть!
Тьотя урочисто:
Харківський окрзагс на підставі арт. 142-144 Кодексу законів про родинну опіку та шлюб оголошує: громадянин Мина Мазайло міняє своє прізвище Мазайло на Мазєнін. (До Рини). А що, не казала я, що прізвище сьогодні буде опубліковане! Не казала!… Пєсней душу вєсєля…
Рина
Тьотю, яка ж радість! Баби з к-рап-лями рядами…
Мазайлиха
Ходят, сєно шевєля… (Засміялась, заплакала).
Увійшов дядько Тарас:
Цікаве що в газеті, чи як? (На нього ніхто не звернув уваги).
Мазайло до тьоті:
І з'явіть ви собі, як я зразу одшукав… Не читаючи газети, одшукав. Якось зразу вийшло, і знаєте через що? Серце!… Кажуть, пишуть - серце орган, що гонить кров, орган кровогону. Нічого подібного! Серце - це орган, що перш за все передчуває і вгадує. Ще за газету не взявся, а воно вже тьох - є публікація! Ще не взявся читати (узявся руками за серце, немов стиснув йому руку), як ти, моє ненаглядне, любе серце, вже тьохнуло: дивися на останній сторінці знизу!… (Стиснув ще міцніш). Спасибі! Спасибі за віщування! Спасибі!… Там сухоє убірають мужичкі є-во кру-ком…
Дядько Тарас
Гм… Невже таки опубліковано! Га?
Знов ніхто на дядька уваги.
Мазайлиха
Така радість, що я вже не знаю, що нам далі й робити!… На воз віламі кідають…
Рина
Що?… На підставі публікації голосно сказати; однині я Рина Мазєніна!
Мазайлиха
Лина Мазєніна!
Мазайло
Мина Мазєнін!… Боже!… Воз растьот, растьот, как дом.
Дядько Тарас
Га, питаюся?
Тьотя Мотя
А тепер слухайте, милії мої люди. Є пропозиція газету завести у рямці…
Рина
Під скло, тьотю! У нас залишились рями і скло від царського портрета на горищі… Ура-а!
Тьотя Мотя узяла газету:
В рямці! Всім нам прибратися і врочисто поздоровити хрещеника, пообідати… (Пішла і, проходячи повз дядька Тараса, весело, жартівливо показала на нього). Ну!… В ажіданьї конь убогій точно вкопаний стоїть… Ха-ха-ха. (Вийшла).
Мазайло
Уші врозь, ду-кою но-кі… Лино! А вийми мені й подай сюди до люстра дореволюційний парадний мій сюртук. Став перед люстром. Рина і Мазайлиха побігли.