Мина Мазайло
Шрифт:
Уля перед люстром:
Що ти кажеш?
Рина
Чудесно, кажу, і кличу Мокія…
Уля, звичайно, за серце, до люстра:
Рино, хвилинку!…
Та Рина вже без уваги на те. Пішла, покликала Мокія: "Моко! Тебе на хвилинку просить Уля…" Сама вийшла.
Увійшов Мокій. Певно, читав бо з книжкою, олівцем і сантиметр у руках:
Гм… це ви?
Уля
Я… по книжку… А ви думали хто?
Мокій
Думав, що це… ви.
В Улі забриніло в грудях:
Серйозно?… А я по книжку до вас.
По яку?
Уля трошки розгубилась:
По яку? Взагалі по українську книжку.
У Мокія забриніло в грудях:
Серйозно? Дуже приємно. Радію вам, Улю. Серйозно? Серйозно. Якої ж вам книжки дати? З поезії? З прози? З наукових, соціально-економічних?
Котру можна буде.
Вибирайте.
Ну, дайте… яку ви хочете.
Мокій зворушено:
Та я б хотів, щоб ви всі їх перечитали, Улю!
А це у вас яка?
Це?… Це книжка з української етнографії та антропології.
Уля вже не знала, що далі казати, та:
Серйозно?
Мокій
Подивіться.
Уля подивилась:
Гарна книжка - в палітурках і, здається, з золотим обрєзом…
Мокій
А знаєте, як по-вкраїнському сказати: з золотим обрєзом? Ану, як?
Мокій піднесено:
Книжка з золотими берегами. Правда, прекрасно? Надзвичайно! А що іще можна сказати про матерію, що вона з берегами. Фартух дорогий золоті береги.
Уля щиро:
Прекрасно!
Мокій зраділо:
Серйозно?
Уля цілком щиро:
Надзвичайно! Фартух дорогий, золоті береги… А скажіть, як буде по-вкраїнському "чулки з розовой каемкой"? Отакі, як у мене. Ось… Хотіла показати, та засоромилась. Похилилась.
Мокій того майже не помітив. Ще більш піднесено:
Панчохи з рожевими бережками.
Уля
Надзвичайно!
Мокій ще більше запалився:
А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському - на проізвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати… Наприклад, треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад; потяг іде третьою швидкістю, а треба - поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата… Та ось вам на одне слово "говорити" аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, герготати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…
Вже втретє дзвонив у сінях дзвоник, коли Мокій та Уля почули. Пішла одчинити Уля.
Вернулась і з нею увійшла суха, потерта якась дама в довоєнному вбранні.
Дама до Улі:
Я Баронова-Козино. Ваш папа найняв мене показати йому кілька лекцій з правильних проізношеній.
Уля
Мій папа? У мене нема папи: він помер.
Баронова-Козино
Помер? Ах, Боже мій, яке нещастя! І це так несподівано, раптом… Боже мій. Ще завчора він найняв мене і дуже просив прийти на першу лекцію сьогодні.
Уля
Мій папа вже три роки тому як помер… То, мабуть, був не мій папа.
Баронова-Козино
Вибачте, я, певно, не туди потрапила, хоча адресу добре запам'ятала. (Забурмотіла розгублено). Холодна Гора,…ськая вулиця, № 27, на воротях напис: "У дворі злі собаки", - та собак, казав ваш папа, нема. І справді нема. Квартира Зама… Майза… Ах, Боже мій, чудне таке прізвище. Мокій
Може, Мазайла?
Баронова-Козино
Так! Мазайла! Він ще казав, що не треба запам'ятовувати прізвища, бо не
сьогодні-завтра має змінити його у загсі на інше…
Мокій аж потемнів:
Мій папа?… Прізвище?
Баронова-Козино
А ви його син?… Вибачте, не знала. (До Мокія з підлесливим просміхом). Хоч ви похожий на вашого папу. Боже, як похожий… Скажіть - змінили вам прізвище? Папа ваш так турбувався… Воно справді якесь чудне. Либонь, малоросійське?
Мокій глухим, здушеним голосом:
Однині… (розкашлявся) у мене папи нема!
Баронова-Козино
Як? Ви сказали…
Мокій з натиском:
Нема, кажу! Нема!…
Баронова-Козино
Ах, Боже мій! Знов, виходить, я не туди потрапила… Як же так? (Забурмотіла розгублено). Холодна Гора,…ськая вулиця, № 27, "У дворі злі собаки", квартира…
Увійшов Мазайло. Кинувся до Кoзино:
Жду вас, жду!
Баронова-Козино
Вибачте, вийшло таке непорозуміння. Сказали - вас нема, що ви вмерли…
Мазайло показав на двері. Не зводячи очей з Мокія, вклонився ще раз Бароновій:
Так, так… Заходьте. Мокію! Я матиму з мадам Бароновою-Козино ділову розмову. Мені потрібна ця кімната…
Баронова-Козино
І я вже була повірила, що ви вмерли…
Мазайло до Баронової, але вся його увага на Мокієві:
Дуже приємно… (До Мокія). Розумієш?… (До Баронової, ще раз вклонившись). Вибачте. Заходьте…
Баронова-Козино заспокоєно і задоволено:
Мерсі!
Вийшли. Мокій, ввесь час свердливши батька очима, зірвався з місця. Заходив:
Ні! Ні!… Не дам! Не дозволю! І жодної лекції правильних проізношеній! (Помітив Улю біля люстра і раптом увесь засвітився, сповнився якоюсь ідеєю). Так… Бачите тепер, Улю, який я самотній?
Уля
Серйозно?
Серйозно, Улю. Рідня - а нема до кого слова промовити, тим паче українського. Слухати не хочуть. (До дверей). Так ні! Буду на зло, на досаду декламувати українське слово. (До Улі). Не розуміють його краси, а з моєї самотності сміються. Отак і живу, самотію, як місяць над глухим степом, як верства в хуртовину.
(До дверей). Буду співати, кричати під дверима отут, буду танцювати, свистіти!…
(До Улі). Як одлюдник в пустелі, як копійка у старця, як мізинець у каліки, як…
Уля захвилювалась:
Серйозно?
Мокій
Серйозно! Скоро вже і я скажу за словом поетовим: "Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема, анікогісінько нема…" А як хочеться знайти собі такого друга, теплого, щирого, щоб до нього можно було промовитись словом з Грінченкового словника та й з власного серця…
Уля вже никла жалощами:
А як буде у вас подруга, щира й тепла… Навіть гаряча…
Мокій
Ах, Улю! Мені вже давно хотілося вам сказати…