Чтение онлайн

— Сергій Миколайович,— відповіли йому,— приїде увечері з області.

Пишва зайшов у кабінет директора і розпочав роботу. Він викликав по одному викладачів та вів з ними розмову. Федір Власович гадав, що до нього заходитимуть боязкі, стривожені люди і з винуватим виглядом оповідатимуть про погану дисципліну в технікумі, аморальну поведінку учнів, про гучні пиятики, про те, як Мостовий водить до себе дівчаток…

Але заходили викладачі — байдужі до появи представника міністерства, розмовляли та поводились з гідністю і, що головне,— все заперечували. Так і не добившись ніяких зізнань про недоліки і провали, про недогляд, Пишва зажадав, щоб до нього викликали на бесіду учнів за списком, який у нього був.

— Пробачте, товаришу представник, Сергій Миколайович категорично заборонив викликати учнів на бесіди в справі Мостового,— сказав завуч.

— Але я — Пишва з міністерства! — обурився Федір Власович.

— Це не має ніякого значення, що ви Пишва. Ми не можемо травмувати учнів. Приїде Сергій Миколайович, і він, безперечно, дозволить вам зустрітися, з ким ви побажаєте.

— А Галина Гайворон є?

— Вона, на жаль, вдома, у Сосонці. Захворіла… після цих комісій. Довели дівчину…

Пишва пішов з технікуму в райком. Йому дуже хотілось поговорити з Мостовим.

— Сідайте,— запросив Олександр Іванович, коли гість увійшов до кабінету.

— Пишва з міністерства!

— Дуже приємно. У якій справі?

— До нас надійшли сигнали… про кричущі факти у технікумі,— почав.— Я пробачаюсь, але в матеріалах фігурує і ваше прізвище. Я прошу вас написати.

— Товаришу Пишва,— намагаючись бути спокійним, промовив Мостовий, все, що вам написали, брехня. Ви можете перевіряти, але я про це розмовляти з вами не буду.

— Зрозуміло,— з притиском сказав представник міністерства,— але я розберусь і без вас. Не думаю, що це буде на вашу користь.

Федір Власович вирішив будь-що розмотати цей клубочок. Ясно, що в технікумі кругова порука, викладачі вигороджують директора Очакова, учні залякані, Мостовий прикривається службовим становищем… Але Пишву не проведуть! І він вирішив поїхати в Сосонку та поговорити з Галиною.

Попутною машиною добрався до села і зайшов у сільраду.

— Пишва з міністерства,— потис руку Олегові Диньці.

— Вас, напевне, цікавить робота наших механізаторів? То можу вам сказати, що найбільше накопали буряків Гайворон і Юхим Сніп. Сівбу озимини закінчили,— доповідав секретар сільради.

— Ні, молодий чоловіче, мене не цікавлять буряки,— клацнули блискучі замки портфеля,— я по іншій лінії… Галина Гайворон проживає у вас?

— Проживає.

— Вона що, хвора?

— Не знаю.

— Значить, так. Підіть і запросіть її сюди.

Динька пішов виконувати доручення авторитетного представника.

Кілька днів підряд викликала Галину комісія, створена за вказівкою Бунчука. Спочатку дівчина не могла зрозуміти, чого хоче від неї прищуватий масовик з Будинку культури. Яке йому діло, з ким вона зустрічається? Але потім уже подруги розповіли, в яких тяжких гріхах звинувачують її. І лише тоді Галина помітила на собі зневажливі погляди деяких учнів та почула брудні натяки хлопців. Якось вона прийшла в кінотеатр, і зразу по рядах зашепотіли…

Дівчина не казала Мостовому, що її допитує прищавий масовик, примушує писати пояснювальні записки. Галина взагалі не бачила Олександра вже з тиждень. А того вечора, після кіно, вона прибігла на квартиру Мостового. Його не було. Прождала до півночі, поки нарешті приїхав із села. Галина не захотіла йти до кімнати, і вони сиділи в садочку.

Мостовий вислухав сумну розповідь дівчини і заспокоював, як міг.

— Ти й не думай про це, Галю. Тебе ніхто не скривдить.

— Я думаю не тільки про себе… Знаєте, що плетуть про нас?

— Я поговорю з Бунчуком, щоб припинили це знущання.

І Мостовий цієї ж ночі подзвонив на квартиру секретаря. Той, навіть не дослухавши, поклав трубку. Вранці Олександра запросили в обком, і він не встиг побачити Галину.

Масовик викликав її з другого уроку:

— Ви все заперечуєте. А вчора я вас бачив біля квартири Мостового. Вночі…

Галині стало млосно, вона розплакалась. До кімнати увійшов директор. Він відчинив двері і сказав масовикові:

— Ідіть звідси!

— Я виконую доручення райкому!

— Ідіть звідси! — повторив Очаков.

— Я поїду додому, Сергію Миколайовичу,— сказала Гайворон, коли з учительської вилетів масовик.

— Ні, ти повинна вчитись, Галино.

— Я не можу, Сергію Миколайовичу, ходити по цих коридорах, по вулицях і відчувати на собі зневажливі погляди… А ви знаєте, які мені записки пишуть?

— Хто?

— Вони без підпису…

Сергій Миколайович відпустив її додому на два тижні.

— Добре, поїдь, заспокойся… Більше тебе ніхто не викликатиме, Галино, поки я буду тут.

Добра чутка розноситься швидко, а погана — ще швидше. Про технікум почали говорити і в Сосонці.

— Там таке, кумо, робиться, що й сказати страшно…

— Дівчата голі на столах танцювали… перед Мостовим.

— А Галина Гайворонова верховодила.

— Та брехня!

— Сваха з Косопілля розказувала.

— Отаке Платонові горе…

— А Галина така вже тиха та смирна.

— У тихому болоті чорти водяться.

— Не повірю я ніколи, хоч убийте.

— За що купила, за те й продаю.

— Мостовий до неї ночувати їздив аж у Хрещате.

Тільки Платон не знав, що говорять про сестру у селі.

Галина прийшла додому, розповіла про своє горе Наташі і, не дочекавшись, поки прийде з роботи Платон, побігла до нього на поле. Ніч була холодна і вітряна. Гайворон накинув на сестру свою фуфайку та посадив на купу гички, бо Галина не могла вже стояти на ногах. Збиваючись, плачучи, вона повідала братові про все. Він вірив кожному її слову, і гнів закипав у серці.

— Ти пробач мені, сестро, за те, що було тоді… в Хрещатому. Так стало боляче, Галинко, коли я почув від Бунчука. Я хочу, щоб ти в мене була найкращою, найщасливішою. А мені сказали, що ти з ним…

— Кажуть… А ти знаєш, Платоне, що я досі звертаюсь до Олександра на «ви», що він ніколи не доторкнувся до мене й пальцем, під руку не взяв. А вони говорять… І про свою любов я не сказала йому. Ми з ним просто хороші друзі, справжні…

— Я тобі вірю, Галино.

— Я лиш одного боюсь, Платоне,— куталась у фуфайку дівчина,— що будуть неприємності в Олександра… І все через мене… Я не хочу більше зустрічатися з ним. Не хочу. Справді, смішно: секретар райкому і я… Аби лиш у нього не було неприємностей…