Чтение онлайн

*

Пишва окинув поглядом струнку постать Галини і подумав: «Славненька циганочка, цей Мостовий має смак».

— Розказуйте,— перейшов зразу до діла.— Мене цікавить, як ви, комсомолка, учениця третього курсу технікуму, сестра славнозвісного героя колгоспних ланів товариша Гайворона, могли стати на шлях… розпусти…

Галина злякалась цього лисуватого чоловіка з масними губами. Приїхав аж із Києва, з міністерства… Що ж вона такого зробила?

— Я н-не ставала ні на який шлях…

— Так-с,— потарабанив пальцями по столу Пишва.— Але в мене факти. Ви ходили до Мостового, він приїжджав до вас у село Хрещате…

— Приїжджав.

— Значить, не заперечуєте? Майте на увазі, що ми все перевіримо.

— Не заперечую,— тихо сказала Галина.

— Ось і добре. Так і запишемо. Ви самі приходили до Мостового чи брали з собою ще якихось дівчаток? Подумайте, може, там бував ще хтось, крім Мостового? Не соромтесь… Все одно, ми будемо знати.

— Ні, я приходила сама.

— Що ви робили? Не соромтесь.

— Слухали музику, читали вірші і… розмовляли.

— Значить, слухали музику?

— Музику… опери… «Травіату», «Князя Ігоря», «Тараса Бульбу». І ще — перший концерт Чайковського.

— Значить, «Бульбу» слухали?.. Скільки разів ви залишались ночувати в Мостового?

— Ніколи не залишалась,— благально дивилась на Пишву.— Повірте, що це правда.

— А може, колись… випадково… гм… залишались… дощ ішов або сніг…

— Ой,— застогнала дівчина і тремтячими руками прикрила обличчя.

— Значить, заперечуєте? А ви знаєте, що ви підірвали авторитет секретаря райкому партії товариша Мостового? Це вам не якийсь студентик, ваш дружок, а особа о-фі-цій-на. Номенклатурна! — підняв руку Пишва.

— Я не підривала… я… не хотіла. Хіба не можна дружити з секретарем райкому? — наївно запитала.

— А що у вас може бути з ним спільного? «Тарас Бульба»? — Пишві сподобався власний дотеп.— Чому ви, так би мовити, не дружили зі своїми ровесниками, такими ж… гм, дітьми, а обрали Мостового?

— Я не обирала. Ми познайомились, коли він приїжджав торік до брата…

— Умгу,— вхопився за такий вагомий аргумент Пишва, згадавши свою розмову з Бунчуком.— Значить, вас познайомив брат? Він спеціально запросив Мостового, щоб познайомити?

— Що ви!

— А може, ваш брат… порадив вам… зайти перший раз на квартиру до Мостового? Ні-ні, просто… провідати, передати привіт? Мовчите? Зрозуміло… А в гуртожитку у вас були такі… товариські вечірки, іменини…

— Були… іменини. Моті і Варі сповнилось по вісімнадцять…

— І що ж ви, пили, танцювали?.. Мостовий заходив?

— Пили,— призналась Галя,— чай пили з халвою і танцювали… А Олександр Іванович ніколи не приходив у гуртожиток.

Пишва щось записував і тепер не здавався таким сердитим. «Ні, він в усьому розбереться,— думала дівчина,— це не той прищавий масовик…»

— Що ж, можете йти,— склав папери Пишва,— можете йти, але подумайте… добре подумайте. Ми зустрінемось завтра у технікумі, і я сподіваюсь, що ви… скажете… правду…

— Я сказала вам усю правду. І ви не вірите?

— Я чекаю на вас завтра,— сухо повторив Пишва.— До речі, мені сказали, що ви хворі, але я не помічаю цього… Навіщо ж ви обманюєте?

— Я справді дуже погано себе почуваю.

— А я думаю, ви просто втекли з Косопілля, сподіваючись, що ця історія затихне… Вам Мостовий порадив утекти з технікуму?

— Та як ви можете? Мені… я… поїхала додому, бо… мені соромно. З мене сміються, тикають пальцями.

— Соромно? І мусить бути соромно, що ви пішли по такому шляху! — проголосив Пишва.— Якби ви були ні в чому не винні, то вам би не було соромно! Ви ходили б з гордо піднятою головою, як передова комсомолка. А зараз ви сподіваєтесь, що вам допоможе Мостовий? Ні. Я думаю, що і він понесе заслужену кару за все.

— За що? Він ні в чому не винний.

— Наші закони — суворі закони. Громадськість не може пройти повз факт морального розбещення секретаря райкому. Тому я раджу вам розказати всю правду. Мостовий жив тільки з вами чи і з іншими ученицями технікуму?

Галя схилилась на стіл і заридала. Увійшов з сусідньої кімнати Динька.

— Нерви,— розвів руками Пишва.— Заспокойте її. Машина є?

— Ще нема.

— Але ж я просив.

— Зараз приїде.— Динька, не дивлячись на представника, взяв за плечі Галину і повів додому.

Платонові сказали, що сестру викликав якийсь приїжджий з Києва, і він, наздогнавши Васькового голубого візка, крикнув:

— Давай у село!

По дорозі вони зустріли Галину й Олега.

— Чого тебе викликали? — стурбовано подивився на заплакане обличчя сестри Платон.

— Він, він сказав, що я з Мостовим… як жінка… Що ти мене познайомив… навмисне.

Гайворон вихопив з рук Васька батога і побіг до сільради.

— Ти куди оце летиш, як з ланцюга зірвався? — перепинив Платона Максим.

— Пусти! Я йому покажу! Приб'ю, гада! — Платон виривався з Максимових рук, але той тримав міцно.

— Кого? За що?

— Пусти!

— Почекай, божевільний! Що трапилось?

З Максимових рук вирватись було неможливо, і Гайворон, відчувши це, якось зразу обляг. Максим посадив його на лавочку біля криниці:

— Сядь і розказуй. Куди біг?

— Розумієш, приїхав якийсь гад допитувати Галю.

— Ще в тому технікумі не затихло?

— Довели дівчину до краю,— гнув у руках пужално Платон.— А цей приїхав і каже, що вона з Мостовим живе. Та я його зараз…

— У тюрму посадять.

— Хай…

— Дурний ти, Платоне… Ти можеш з ним поговорити, але батога кинь. Не принижуйся,— Максим забрав батога.

— А він, він яке має право принижувати мою сестру? Яке?

Пишва саме сідав у машину, коли до нього підійшов Платон.

— Здрастуйте,— все ж привітався юнак.— Я брат Галини Гайворон.

— Пишва з міністерства,— обернувся Федір Власович і остовпів: так, це той, що вдерся колись до нього на квартиру…

Платон теж впізнав його.

— Ось ми й зустрілись.