Чтение онлайн

Платонові розповіли про цю подію, щойно він з'явився в дворі.

— Пишва з четвертої квартири поламав півника і бив Васька…

— А Васько назвав його фашистом…

Не стукаючи в двері, Гайворон ускочив у четверту квартиру. Господар сидів на дивані, грався з білим цуциком. Платон схопив Пишву за комір піжами і так трусонув, що вона розлізлася на плечах.

— Ти навіщо бив дитину?

— Рятуйте! — заволав Пишва. З вереском вбігла до кімнати товста жінка, кинулась на балкон:

— Вбивають, караул!

Платон відпустив піжаму.

— Наволоч ти.— Тільки тепер пригадав, що вже зустрічався з цим чоловіком. Це той, що шептав на станції Наташі: «Тут усі беруть хабарі…»

— За образу особи я вас по судах затягаю,— пообіцяв Пишва. — Я тобі усе пригадаю!

З балкона виглядала перелякана Пишвиха. Тримала в руках горнятко з квіткою, очевидно, для самооборони.

— Слизняки! Не хочеться тільки рук бруднити.— Платон повернувся і вийшов.

Гавкало собача.

У кімнаті Васька не було. Стурбований, Гайворон вийшов у двір, біля гаража було повнісінько дітей. Платон підійшов і всміхнувся: на гаражі сидів Васько і прибивав нового півника. Він хоч і не був настільки гарним, як його загиблий попередник, але маленькі люди, в коротеньких пальтечках і шубках, зустріли появу півника таким радісним криком, що його чутно було аж на Володимирській гірці…

Напередодні Жовтневих свят Наташу виписали з клініки. З її поверненням у квартирі Нарбутових знову запанувала атмосфера, яку вміють створити розумні люди, що знають ціну життю. У їдальні і в Наташиній кімнаті було багато квітів. На стіні висів великий аркуш паперу з родинними афоризмами, що їх писали батько і Наталка.

Наталка прочитала останній: «Якщо борщ холодний — підігрій його!» Батькові афоризми були завжди на господарсько-кухонну тематику і призначались здебільшого для матері. Чудний батько!

— Платон двічі приходив.— Ольга Аркадіївна бачить, як пробивається рум'янець на щоках дочки. Вона розповідає Наташі, що в нього померла мати, не від хвороби серця, ні, вона просто застудилась… Платон забрав брата сюди й перевівся на заочний відділ академії…

Наталці тяжко від того, що вона не написала жодного листа Платонові, не підтримала його в тяжку годину. Мати не знає, де він тепер мешкає, і дівчина йде до батька.

— Будь другом, тату…

— Буду,— пригортає до себе доньку Михайло Костянтинович.

— Розшукай Платона,— просить Наташа.

— Єсть!

Але це ще нічого не означає, коли полковник сказав «єсть».

Мова йде про те, щоб розшукати в місті людину, яка не має своєї квартири. Довідкове бюро написало, що Платон Андрійович Гайворон проживає у студентському гуртожитку сільськогосподарської академії. Міліція підтвердила, а студенти сказали Нарбутову: Платон виїхав з гуртожитку ще у вересні. Якби ж попався був на очі полковнику Єрофей Пименович, то він би зразу відвіз його до Гайворона, та поки Нарбутов ходив по коридорах, комендант Кашкін сидів з тьотею Дусею і попивав чайок…

— Він ще прийде,— заспокоювала Ольга Аркадіївна дочку.

Наталка написала Платонові коротенького листа на поштамт «до запитання», але Гайворон уже давно не заходив туди.

*

Єрофеєві Пименовичу, поки він дочекався Платона, довелось випити склянок шість чаю і вислухати багатостраждальну біографію Явдохи, аж до моменту, коли:

— Побачила я його, так ніби нічого чоловік, за словом до кишені не лізе, правда, перекошений трохи на війні, але всі форми є… І пішла за нього, а він — припадочним виявився. Як вип'є, так ним і трусить…

Хтось стукає в двері, і Явдоха, незадоволена, що перервали її на такому драматичному місці, йде відчиняти. У кімнату заходить висока, чорноброва дівчина з розкосими очима, в скромненькому зеленому пальті і з кошиком у руках.

— Добрий день вам. А чи тут проживає Платон Гайворон?

— У нас, у нас, заходь,— запрошує жінка.

— Я так і знала. Півника на ваших дверях побачила…

— Це Васько все їх малює, уже на кожному балконі дітвора поприбивала, роздягайся та розказуй, хто ж ти.

— Я — Степка, із Сосонки,— вона дістає вузлика,— оце Галя, сестра їхня, передала, тут ось сало, а це сир, а це яйця, цибуля, часник…

— А ти що, на базар приїхала? — цікавиться Явдоха.

— Нє-е, чого б це я на тих ваших базарах штовхалась? — Степка скидає пальто, і Явдоха підморгує Кашкіну, подивись, мовляв, яка красуня.— Мене, тітко, на нараду викликали. Всіх молодих доярок комсомол зібрав, щоб молока було більше, то мене з нашого колгоспу і вирядив Коляда… Я вже два дні тут. Не приходила, бо не мала часу. Як зберемось вранці, то говоримо до обіду, а після обіду знов говоримо… А вечорами нам концерти давали і кіно показували. Сьогодні закінчилось усе, то я ще на день зосталась, бо своє діло маю… Скоро Платон прийде?

— Не знаю, як там у нього з роботою…

— То передайте, щоб чекав, а я піду… Скажете, Степка Чугай приїхала.— Дівчина одягається.

— То що вирішили, буде молоко? — питає Єрофей Пименович.

— Якщо корму не дасте, то ви, дядьку, хоч ті дійки повідривайте,— нічого не надоїте.

— А як же у вашому колгоспі з кормами?

— Та поки що є, а далі побачимо… Хай Коляда думає, на те він і голова.

Степка у дворі зупиняється і бачить майже на кожному балконі Васькових розмальованих півників…

*

…Так ось цей таємничий світ: довжелезний паркан, сіра будка і великі залізні ворота.

Біля дверей сидить високий, злющий чоловік у синьому френчі.

— Тобі куди? — перепиняє він Степку.

— Сюди…

— Масовки не будуть набирати.

— Як хочуть,— знизує дівчина плечима,— мені треба до якогось начальника.

— Що, сценарій написала? — допитується синій френч.

— Нічого я не писала, ви мене до начальника пропустіть.

Синій френч кудись дзвонить, і нарешті Степці виписують перепустку.

Вона зайшла у двері, що крутилися та пропускали тільки по одному чоловіку, і опинилась біля роздягальні. Віддала пальто і пішла на другий поверх, а там коридором, коридором… Людей було багато, одні стояли і про щось голосно розмовляли, інші лаялись, мало не хапали один одного за барки. Дзвонили телефони, снували якісь нафарбовані дівчатка в штанах з сигаретами в зубах. Потім Степка бачила солдатів з автоматами, дядьків у широких полотняних сорочках…