Чтение онлайн

Нубієць підвівся, збираючись іти, і Каві вже хотів подякувати йому, коли раптом до провідника підскочив один із рабів-азіатів з довгою, скуйовдженою й брудною бородою, з шапкою кудлатого волосся на голові.

— Чому ти радиш іти на захід і на південь? Наш дім отам, — азіат показав на схід, у бік річки.

Нубієць уважно подивився на нього і поволі, чітко вимовляючи слова, відповів:

— Коли ти переберешся через річку, на сході буде кам'яниста безводна пустиня. Якщо ти перейдеш через неї і потім через високі гори, то потрапиш на берег моря, яким володіє Та-Кемт. Коли ти зумієш переплисти море, там, кажуть, пустині ще страшніші. А в горах і вздовж берега ріки Ароматів живуть племена, які постачають Та-Кемту рабів, обмінюючи їх на зброю. Думай сам!

— А на північ нема дороги? — вкрадливо запитав один лівієць.

— Якщо пройти на північ днів зо два, то далі буде безмежна пустиня: спершу каміння та суха глина, потім піски. Куди ж ти підеш і чого? Можливо, там є якісь дороги і джерела, але я їх не знаю. Кажу про дорогу найлегшу, яку знаю добре… — І, показавши жестом, що розмову закінчено, провідник вийшов з-під дерева.

Каві пішов за ним, обійняв за плечі і став дякувати, змішуючі єгипетські і етруські слова, потім підізвав перекладача.

— Я не маю чого тобі дати, у мене самого нема нічого, крім… — етруск доторкнувся до забрудненої пов'язки на стегнах, — але в серці я збережу тебе.

— Я теж роблю не за плату, а слухаюся серця, — відповів нубієць, посміхнувшись. — Хто з нас, зазнавши гніту Чорної Землі, відмовиться допомогти вам, хоробрим людям, що визволилися такою страшною ціною?! Дивись же, послухай моєї поради і збережи знак, який я дав тобі… І ще скажу: джерело води від вас праворуч, за дві тисячі ліктів — он там, де купалися носороги, але найкраще сьогодні ж, поки настане ніч, піти звідси. Прощай, сміливий чужоземець, привіт твоїм хоробрим товаришам. Я поспішаю.

Провідник пішов, а Каві, замислившись, дивився йому вслід.

Ні, сьогодні вони не зможуть піти звідси і покинути вмираючих товаришів на поживу гієнам. Коли вода близько, то тим більш потрібно залишатися на місці.

Каві вернувся до товаришів, які міркували, що робити далі. Утоливши спрагу і трохи поївши, люди стали більш розсудливими і обережно зважували дальші дії.

Усім стало зрозуміло, що на північ іти не можна, — треба скоріше піти далі від річки, але в питанні про те, чи просуватись на південь, чи рушити на схід, думки розійшлися.

Азіати, які становили майже половину уцілілих рабів, не хотіли заглиблюватися в країну чорних і доводили, що треба йти на схід. Як запевняли нубійці, за три тижні можна було дістатися до берегів вузького моря, яке розділяло Нубію і Азію, і жителі цієї країни готові були зважитися знову йти через пустиню, щоб швидше повернутися додому.

Каві був захоплений у рабство під час воєнного походу. В нього у рідних місцях була сім'я, і він вагався: такою принадною здавалася йому можливість швидко повернутись туди. Найпростіше було повернутись через Та-Кемт, спустившись човном по річці вниз до моря. Але досвідчений воїн, який багато мандрував, розумів, що купка людей, потрапивши у ворожу країну і. особливо в пустиню, де колодязів дуже мало, зможе протриматись хіба тільки чудом. А чудес у житті етруска ще не бувало, і він не дуже вірив у них.

У розмову втрутився Кідого, залишивши свого друга для того, щоб взяти участь у нараді.

Негр уперше розповів про себе. Виявилося, що Кідого був сином гончара і походив з багатого та численного народу, який жив на морському узбережжі, на заході країни чорних. Там глибоко врізалась у сушу величезна затока, що зветься Південний Ріг.[85] Кідого, потрапивши в полон на краю великої пустині, коли прямував у Та-Кемт, охоплений бажанням подивитися на чудеса майстерного мистецтва цього народу, не знав звідси дороги у рідні місця. Проте негр гадав, що його країна знаходиться десь недалеко на південний захід від місця битви. Юдого запевняв, що зможе дізнатись і про вірну дорогу від того племені, куди направляв їх провідник-нубієць. Кідого обіцяв усім товаришам гостинність, коли тільки вони зуміють дійти до тієї області, де живе його народ, а етруску заявив, що за розповідями, які він чув у дитинстві, кораблі з людьми, схожими на нього і на Пандіона, прибували до його країни з північного моря. Каві, зваживши все, порадив товаришам послухатися провідника і йти на південь. Після того, що сказав Кідого, невідома країна чорних уже не здавалася йому ворожою. Море, вільне, не підвладне ненависному Та-Кемту, давало можливість добратися до батьківщини. Етруск більше вірив морю, ніж пустині.

Азіати протестували, не згоджувались, лівійці підтримували етруска, а про негрів нічого було й говорити: всі вони згодні були йти на південь і на захід — там пролягала їхня дорога до рідних країв.

Азіати запевняли, що зовсім невідомо, як поставляться до них кочовики і особливо той численний і багатий народ, про який говорив провідник-нубієць, та що його знак, даний етруску, може бути пасткою, і всі вони знову потраплять у полон.

Тоді негр, який лежав з поламаною ногою, криками й жестами звернув на себе увагу. Поспішно ковтаючи слова і бризкаючи слиною, він щось говорив, силкуючись посміхнутися і часто б'ючи себе в груди. З його бурхливої мови, з цілої зливи незнайомих слів Каві зрозумів, що негр належить до того народу, до якого радив добратися з допомогою кочовиків провідник, і що він клянеться в миролюбності свого племені. Етруск, нарешті, зважився і став на бік негрів та лівійців, проти азіатів, які все ще відстоювали свій план. Але сонце вже хилилося до заходу, треба було подумати про воду і нічліг. Етруск запропонував діждатися ранку. Хоч як хотілося усім піти геть від жахливого, укритого трупами місця, все ж довелося залишитись на галявині, щоб даремно не мучити вмираючих, переносячи їх. Десять чоловік пішли до джерела, про яке говорив нубієць, і принесли повні глеки каламутної теплої води, що відгонила глиною. За порадою негрів, між деревами було споруджено вал з колючих гілок для: захисту від нападу гієн. Поміж валом і галявиною запалало три вогнища. Три чоловіки залишилися вартувати біля поранених, десять із списами посідали біля вогнища! Ніч у цих місцях наставала швидко. На заході ще ясніли хмари, а з півночі і сходу вже котився вал густої чорної темряви, затоплюючи верхів'я дерев і запалюючи над ними незліченні вогники зірок. Скоро Каві, незнайомий з південними країнами, зрозумів, чому провідник радий їм якнайшвидше йти звідси. Хором знялися в небо крики шакалів, навколо лунав уривчастий істеричний регіт гієн. Здавалося, що сотні звірів збіглися звідусіль, щоб пожерти не лише трупи, а й тих, що залишились живими З галявини доносилися метушня, ричання, хрускіт і голосне жвакання. Навкруги розходився солодкуватий запах трупів, які швидко розклалися від спеки.

Люди кричали, кидали грудки землі і каміння, виступали наперед з палаючими головешками, та дарма — хижаків ставало все більше.

Раптом за колючою загорожею почулося глухе хрипіння, громовий рев немов розлився по землі, стрясаючи все навколо. Звірі, що гризлися на поляні, стихли, люди, прокинувшись, посхоплювалися; в тиші, що настала, дужче застогнали поранені. Рев наближався — низький, неймовірно сильний звук, здавалося, виходив з величезної труби. Біля крайнього дерева промайнув невиразний? силует з великою головою — до наляканих людей підступав великий гривастий лев, а позад нього нечутно пливла гнучка тонка левиця. Списи повернулися проти звірів, тьмяно відблискуючи мідними наконечниками при слабкому полум'ї вогнищ. Люди кричали і шпурляли на левів головешки, намагаючись підпалити траву. Приголомшені хижаки зупинились, потім відійшли на галявину. Довго стояли люди із списами напоготові, до болю стискаючий в руках ратища, але звірі не нападали.

Не встигли подорожні задрімати, як знову грім лев'ячого реву струсонув повітря, за ним почувся другий, третій. Не менше трьох левів бродило навколо, разом з левицею їх було четверо. Люди зрозуміли, якою необачністю з їхнього боку було те, що вони спорудили таку низьку загорожу. Чотири чоловіки із списами стояли напоготові, щоб відбити можливий напад ззаду, шестеро були за вогнищами. Ніхто не спав. Озброївшись, хто чим міг, люди пильно вдивлялися в темряву. Новий рев струснув повітря, і біля крайнього вогнища з'явився величезний лев із світлою гривою. Полум'я, коливаючись, збільшувало розміри хижака, очі його, спрямовані на людей, випромінювали зелене світло. Як на біду, поблизу стояв з луком один з недосвідчених у полюванні північних азіатів. Наляканий левиним ревом, він пустив стрілу і влучив прямо в морду хижакові. Рев перейшов у протяжний стогін, а потім у хрипкий кашель і змовк.

— Стережися! — несамовито крикнув один нубієць.

Тіло лева знялося в повітря, хижак перескочив смугу вогню і опинився серед людей. Але переможців носорога нелегко було збентежити: списи, вп'явшись у боки і груди лева, зупинили його, чотири стріли прокололи гнучкий тулуб. Два списи, сухо тріснувши, зламались від ударів важкої лапи, і в цю ж мить три велетні-негри, прикриваючись щитами, загнали хижакові в груди довгі ножі… Лев протяжно й жалібно заревів, закривавлені люди відскочили, і раптом настала тиша.

Степом прокотився оглушливий крик перемоги. Тіло забитого лева викинули перед вогнища, а товариші почали перев'язувати двох нових поранених, які ще тремтіли від бойової гарячки.

Хижаки бродили навколо до світанку і час від часу несамовито ревли. Жоден лев не зважився напасти ще раз.

Коли настав у сліпучому блиску новий день, померло п'ятеро тяжко поранених. Виявилося ще семеро мертвих, — вночі у сутичці з левами ніхто не помітив, коли померли ці люди. Ахмі ще дихав, зрідка ворушачи посірілими губами.