Чтение онлайн

Необхідно зазначити, що Державна варта являла собою воєнізовану організацію. Її керівний склад і співробітники займали передбачені штатами посади певного класу. Частина посад могла займатися особами, які вважаються на військовій службі й іменуються штаб- і обер-офіцерами для доручень [261] . Відповідно до закону, ухваленого Радою Міністрів і затвердженого 30 травня 1918 р. Гетьманом П.Скоропадським, чиновники Державної варти як урядовці, що перебували на державній службі, а також особи, котрі виявили бажання вступити на цю службу, повинні були дати обітницю (клятву - В.С.). Того, хто відмовлявся приймати обітницю, не приймали на службу або звільняли зі служби [262] .

Відрядження співробітника Державної варти на навчання здійснювалося, як правило, у двох випадках: при зарахуванні на службу (на її першому році) і при призначенні на нову посаду. Існували курси і школи ДДВ. Курси відкривалися в усіх губернських центрах за розпорядженням старости. Через них були зобов'язані пройти всі чини ДВ до помічників начальників районної варти включно.

Що стосується шкіл, то в них підвищували кваліфікацію переважно керівні кадри варти за конкретними напрямами роботи (були школи підвищення кваліфікації начальників відділів та їх помічників, працівників розшукових підрозділів залізничної варти та ін.) [263] . Для слухачів читалися лекції з поточної політики, географії, української та російської мов, юридичних і спеціальних дисциплін. Лекторів залучали з МВС, губернських органів варти, судового департаменту, цивільних навчальних закладів. Велика увага в навчальному процесі приділялась аналізу політичної, оперативної та криміногенної обстановки в Україні [264] . Усе це дає підстави вважати, що підготовка та підвищення кваліфікації співробітників ДВ організовувались відповідно до напрямків і обсягів їх роботи згідно з вимогами часу.

Як бачимо, уже в ті часи визначились основні структурні елементи, головні напрямки та функції діяльності контррозвідки, котрі в цілому притаманні оперативно-розшуковій діяльності і сьогодні.

Оперативно-розшукова діяльність від самого початку зародження національних спецслужб мала багатофункціональний характер в силу різноманітності завдань по захисту державності України. Це визначило і ряд окремих напрямків цієї роботи в період Гетьманату.

Насамперед слід торкнутися оперативних заходів проти антиурядових політичних партій та організацій. У спеціальному циркулярі МВС України від 31 жовтня 1918 р. окреслювалося коло організацій, котрі "безумовно шкідливі й небезпечні для існування державного ладу в Україні". До таких було віднесено осередки РКП(б), КП(б)У, російських та українських соціалістів-революціонерів (есерів), партії та гуртки анархістської течії, російські націоналістичні партії в Україні, що перебували на позиціях "неподільності" [265] . Як відомо, всі ці політичні об'єднання виношували плани повалення гетьманського уряду насильницьким шляхом, вели підривну нелегальну роботу, застосовували диверсійно-терористичні засоби боротьби, підтримувалися з-за кордону ворожими Україні силами.

Керівництво МВС зобов'язувало освідомчі органи встановлювати зовнішнє та агентурне спостереження за діяльністю цих організацій та їх окремих функціонерів, з'ясовувати їх плани, контакти із закордонними колами, викривати явочні квартири, друкарні тощо [266] . Циркуляром від 18 вересня 1918 р. системі ОВ було поставлене завдання збирати інформацію про розповсюдження такими організаціями агітаційних матеріалів: де, куди, за яких обставин, в якій кількості, в який спосіб надходить підривна література [267] .

Так, у жовтні 1918 р. агентурними каналами було встановлено, що радянським урядом Росії до України був відряджений "з транспортом більшовицької літератури" студент Петроградського неврологічного інституту Ш.Морозовський. Повідомлялося про його особисті прикмети для затримання [268] . За агентурними даними, у серпні 1918 р. до України прибула група більшовицьких агітаторів з метою впливу на повстанський рух в центральних районах держави. За звітом ОВ при херсонському губернському старості, в губернії спостерігалася активна пропагандистська робота лівих партій, за функціонерами яких було встановлено агентурне спостереження [269] . У вересні 1918 р. керівництво ОВ поставило завдання агентурі з'ясувати розташування центрального й місцевих осередків, склад і організацію роботи "Центрального Комітету офіцерів і солдат, що втекли з полону під час війни". За попередніми відомостями, ця організація вела широку агітацію проти Гетьманату й австро-німецьких військ [270] .

На практиці зовнішнє та агентурне спостереження встановлювалося за членами партій, що входили до антигетьманського блоку УНДС (УНС), більшовицьких організацій, партії російських есерів, російських монархічних угруповань, "Бунду" (єврейська соціал-демократія), активістами профспілок, нелояльними до Гетьманату колишніми членами Центральної Ради. Проводилися навіть негласні обшуки і спостереження за "всіма матросами, що поверталися з Росії", адже активна роль "братішек" у Жовтневому перевороті 1917 р. була загальновідомою, як і їхня схильність до анархізму [271] .

З'ясовувалася оперативним шляхом і діяльність політичних організацій по підготовці антигетьманського повстання. Наприклад, як повідомлялося у звіті ОВ ДДВ від 10 серпня 1918 р., через агентуру було встановлено, що в Одесі активну діяльність розгорнули партії - члени УНС. Вони нелегально й через місцеві культурно-просвітницькі осередки готували загальне повстання в Україні, планували арешт Гетьмана та його уряду. На задум заколотників, центром повстання мав бути Звенигородський повіт на Черкащині. Туди невеликими групами відправлялися з Одеси офіцери військ колишньої Центральної Ради. Офіцери Генштабу часів УНР розробляли план виступу, а доставкою людей до місця виступу керував колишній член Центральної Ради Пшонек. У документі містилися відомості й про інших активних провідників заколоту [272] . Як бачимо, через агентуру, впроваджену в політичні угруповання України, не лише надходила суто "партійна" інформація, але й досить докладно з'ясовувалися плани підготовки збройних виступів проти існуючого ладу. Освідомчий відділ регулярно складав для зацікавлених державних органів довідки про функціонерів провідних політичних організацій антидержавної спрямованості; в основу цих інформаційних матеріалів покладалися відомості агентури й зовнішнього догляду [273] .

У полі зору гетьманської контррозвідки перебували й повстансько-партизанські рухи, а також незаконні збройні формування, робота проти яких передбачала: встановлення їх чисельності, дислокації, намірів, арешт ватажків. При цьому ОВ діяли спільно із загальної вартою, військовими органами, австро-німецькими військами. Зрозуміло, силами ОВ неможливо було припинити діяльність цих формувань, тим більше, що повстансько-партизанський рух був спричинений об'єктивними суспільно-політичними обставинами. В архівних фондах збереглися численні звіти контррозвідки про дислокацію й передислокацію повстанських загонів, ставлення до повстанців місцевого населення, чисельність і озброєння партизанів, діяльність їхніх представників у середовищі політичних партій (в першу чергу - членів УНС) [274] . Наприклад, через агентуру були виявлені активні організатори повстанського руху в Звенигородському й Таращанському повітах - головних центрах зародження антигетьманського повстання в листопаді-грудні 1918 р. Освідомчі відділи одержували інформацію і про такі антиурядові збройні формування, що орієнтувалися на УНДС (УНС), як "Сині жупани", "Січовики" та інші, котрі складалися переважно з вояків Армії УНР періоду Центральної Ради [275] .

Не менш важливою була робота контррозвідки і проти терористичних груп, котрі, як правило, формувалися при підтримці радянської Росії й російського "білого руху". Головною метою терористи визначали фізичне знищення Гетьмана П.Скоропадського. Так, було встановлено, що терористи-есери виношують план замаху на Гетьмана під час його офіційної подорожі до Німеччини. До Берліна мали попрямувати два бойовики цієї групи і там здійснити терористичний акт. За інформацією ОВ ДДВ, наміри ліквідації членів керівництва Української Держави плекали і члени русофільського "Союзу порятунку України" [276] .

Більш детально розглянемо оперативну розробку справи по ліквідації терористичної групи, пов'язаної з комуністичним підпіллям і закордонними російськими колами (листопад 1918 р.).

До місцевого відділу ОВ прийшла довірена особа - квартировласник І.Іванча. Він приніс запечатаного листа, якого передала для квартиранта - студента В.Любарського - підозрілого вигляду особа. В листі за підписом "Шура" викладався план майбутнього терористичного акту і наводилась схема місця його проведення. Крім того, адресата просили "переговорити з Володимиром" або "завідуючим провінціальним відділом" щодо формування диверсійної групи з 7 чоловік для підриву мостів і залізниць.