Чтение онлайн

Найсерйознішим противником спецслужб УНР були Всеросійська надзвичайна комісія (ВНК), а також Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК), створена у грудні 1918 р. На лютий 1919 р. центральний апарат ВУНК складався з таємного, оперативного, юридичного та інструкторського відділів, а також ряду допоміжних підрозділів. Пізніше для розвідувальної роботи за кордоном створюється відділ іноземного контролю ("іноземний відділ") [353] . З червня 1919 р. в центральний апарат ВУНК було внесено зміни. Відтепер він складався з Колегії, її президії, загальної канцелярії, інструкторського, транспортного, особливого (військова контррозвідка), місцевого відділів. Таємний відділ було розширено й поділено на окремі підрозділи, він почав виконувати й функції іноземного. Були також створені регіональні органи [354] . Активну розвідувальну й контррозвідувальну діяльність проводили особливі відділи 12-ї та 14-ї радянської армій.

Трагічною реальністю роботи ВУНК стало позасудове переслідування та масові репресії ("червоний терор"). Розстріли без суду, катування, нехтування елементарними правами людини увійшли в практику більшовицьких надзвичайних слідчих комісій, що не могло не викликати відповідної протидії їхніх противників. "Обопільне озвіріння, - підкреслював відомий письменник В.Короленко, - сягнуло вже крайньої межі, і мені гірко думати, що історикові доведеться відзначати цю сторінку "адміністративної діяльності" НК в історії першої Російської Республіки, і причому не у XYIII, а в ХХ сторіччі..." [355] .

Навіть В.Ленін писав у листі до голови української НК Лаціса, що, на думку керівництва ВНК, радянські органи держбезпеки в Україні принесли "тьму зла, були створені занадто рано й допустили до себе масу таких, що примазалися". У відповідь Лаціс повідомляв, що кадровий склад ВУНК дуже слабкий, оскільки "в Україні зібралися ті співробітники, котрих ми відкидали у Москві як малоздібних і малонадійних" [356] .

На території УНР активно працювала військова спецслужба Червоної армії. "Десятки московських таємних агентів блукали на нашому фронті та в його запіллі", - писав український генерал О.Удовиченко [357] . Проводилася не тільки безпосередня розвідка Армії УНР, але і здійснювалося цілеспрямоване агентурне проникнення до керівних структур, правлячих політичних партій, сил безпеки республіки. Про це, зокрема, свідчить інформація, здобута співробітником особливого відділу 14-ї Армії Бірюковим [358] . Радянські розвідники та їх агентура не обмежувалися збором інформації, а намагалися дестабілізувати обстановку й інспірувати антидержавні виступи. Так, агент Гаврилко, що легалізувався у Державному Інспектораті військ УНР, зіграв активну роль у підбурюванні до заколоту отамана П.Болбочана [359] . Крім того, розвідувально-підривна робота на території, зайнятій військами УНР, покладалася на місцеві органи ВУНК [360] .

Проти військ УНР застосовувались і диверсійні акти на комунікаціях і засобах зв'язку. Так, усім бригадам, полкам і окремим загонам радянських повстанських сил Лівобережної та південно-східної частини Правобережної України було наказано сформувати "підривні команди" по 5-25 вояків. Ці команди отримали завдання знищувати телефонні й телеграфні лінії, мости, нападати на штаби [361] .

Органи ВУНК проводили значну роботу проти антирадянських підпільно-повстанських рухів. Активно застосовувались агентурне проникнення в ці організації, їх знищення, перехоплення каналів зв'язку. Начальником тилу Південно-Західного фронту призначили самого Голову ВНК Ф.Дзержинського. У його розпорядження в Україну направили близько 1400 співробітників ВНК і бійців внутрішньої охорони [362] . В Україні розгорнулося масове переслідування громадян, особливо за причетність до органів д ержавного управління Центральної Ради й Гетьманату [363] .

Головною опорою радянських спецслужб в Україні було комуністичне підпілля. Для керівництва нелегальною роботою створюється Зафронтове бюро ЦК КП(б)У на чолі з С.Косіором, яке розгорнуло широку організаційну й кадрову діяльність. До неї підключився й Військовий відділ ЦК [364] . У травні 1920 р. у складі ЦК КП(б)У створюється розвідувально-інформаційний, а також Закордонний ("Закордот") відділи ЦК КП(б)У. Тоді ж у складі Зафронтбюро виникає "трійка" з метою керівництва підпіллям на Правобережній Україні, куди направили групи інструкторів для організації системи явок і зв'язку. Під проводом Зафронтбюро працював відповідний підрозділ при штабі 12-ї Армії, їхніми спільними зусиллями в 1920 р. було створено мережу підпільних організацій на Волині (16 осередків) і на Поділлі (8) [365] .

Про чисельність й розгалуженість радянського підпілля свідчить хоча б перелік нелегальних осередків, переданих на зв'язок Закордоту від Зафронтбюро 12-ї Армії: Кам'янець-Подільська повітова організація (50-70 членів); Проскурівська (15); Волочиська (3); чотири розвідувальні групи у Вінниці, п'ять - у Жмеринці й одна - у Барі; агентурно-розвідувальне бюро в Чернівцях; зв'язкове бюро в Рибниці; розвідувальна резидентура в Бобруйську [366] .

Агентурно-розвідувальний підвідділ Закордоту залишав при відступі Червоної армії в 1920 р. обласні підпільні центри в Києві й губернських містах, повітові центри ("трійки"). Сильне комуністичне підпілля, яке вело активну розвідку та контррозвідку в інтересах більшовиків, діяло в південноукраїнських містах (Миколаєві, Одесі та ін.) [367] . Закордот співробітничав і з іншими соціалістичними організаціями. Так, від єврейської "Поалей-Ціон" було направлено 6 резидентів до різних міст України [368] .

Активно працювали в Україні спецслужби російського "білого" руху, особливо під час окупації денікінцями у 1919 р. значної частини України. Їхня діяльність відзначалася відвертим свавіллям, терористичною спрямованістю (наприклад, у Катеринославі за чотири перших дні окупації було розстріляно 3 тис. мирних громадян [369] ), що викликало обурення навіть у самого Денікіна. Ще ніколи, писав він, інститут контррозвідки не набував такого поширення, як в період громадянської війни. Це було наслідком "болісної манії, створеної недовір'ям і підозрою, що розлилися по країні... Контррозвідувальні органи густою мережею вкрили територію півдня, були іноді джерелами провокації й організованого грабіжництва..." [370] .

Денікінська контррозвідка встановила жорсткий контроль над політичною ситуацією в Криму, в районах Одеси, Новоросійська та інших портових міст. Розвідка "білих" ретельно готувала оперативне забезпечення наступу своїх військ. При відступі Добровольчої армії для шпигунсько-диверсійної роботи проти радянських збройних сил залишалися численні резидентури [371] .

Зрозуміло, спецслужби "білих" активно діяли і проти державних структур, Збройних сил УНР. Щедре фінансування дозволило залучити до співробітництва з розвідкою Доброармії близько 20 тис. осіб, завдяки чому вона мала повну інформацію про стан Армії УНР, вела роботу по її розкладу [372] . Підривна робота "білих" створювала небезпеку і для закладів УНР за кордоном, де денікінці спиралися на численну російську еміграцію, різноманітні монархічні організації. Так, у складі денікінської контррозвідки в Константинополі був створений спеціальний відділ з 20 офіцерів, який стежив за будинком посольства УНР у Туреччині, його відвідувачами, намагався проникнути до цієї установи, фабрикував наклепницькі документи про "фінансування української місії німцями і більшовиками" [373] . Нелегальна "біла" організація "Правительственный Сенат" з центром в Константинополі мала свої філії в містах розташування посольств УНР в європейських столицях [374] .

Не менш активно діяли в УНР спецслужби Польщі. Головним їх підрозділом був II-й розвідувальний відділ ("двуйка") Польського Генштабу (ПГШ), а провідним знаряддям розвідки в Україні - Польська Організація Військова (ПОВ). Польська розвідка мала в Україні вельми розгалужену систему організацій, які збирали важливу оперативну інформацію, вели диверсійно-терористичну діяльність. Так, лише на Волині загальна кількість бойовиків ПОВ досягала 60, в Одесі - понад 100. Тільки у травні 1920 р. "гуртки винищувачів" при місцевих осередках ПОВ висадили в повітря 17 складів, 20 мостів, провели ряд терористичних актів. Лідери ПОВ налагодили контакти зі спецслужбами Румунії, Доброармії, підтримували в організації сувору дисципліну, ретельно готували всі операції (існувала навіть спеціальна інструкція ПГШ по організації розвідувально-підривної роботи в Україні). Така "увага" до східного сусіда недвозначно свідчить про загарбницькі плани польського керівництва щодо України [375] .

Україна була об'єктом уваги і спецслужб країн Антанти та США, які займали щодо УНР відверто агресивну позицію, підтримували "білий" рух і зазіхання Польщі. Ставлення Антанти до суверенітету України сформулював головний інформатор Франції у політичних справах України, консул Франції в Одесі Е.Енно: "Україна ніколи не мала своєї історії, ні національної окремішності. Вона створена німцями" [376] .

За домовленістю між англійським і французьким урядами до сфери впливу Франції входили Україна, Бессарабія і Крим [377] . Не випадково, що війська Франції становили основу сил інтервентів на півдні України, а її спецслужби активно діяли в УНР. Офіцер французької розвідки Віллен був призначений військовим представником Франції при Директорії. У березні 1919 р. він провів нараду зі співробітниками українських органів безпеки, вимагаючи від них порозуміння з російськими "білими" спецслужбами [378] . "Контррозвідки працювали щосили, - читаємо в спогадах сучасника тих подій, - масові арешти, постійні облави і труси, безцільні розстріли "за спробу до втечі", мордування в катівнях - ось звичайні способи, якими французи запроваджували "порядок" в окупованих районах України" [379] .

В Одесі, Миколаєві, Херсоні активно діяли британські розвідувальні місії полковників Вейда і Сміта, розвідники Молле, Джонсон, Фархем, розвідниця-журналістка Уотерман [380] .

Значно активізувалися американські спецслужби. Вже наприкінці 1918 р. до Одеси прибула група офіцерів на чолі з полковником Ріггсом, а також військово-морська місія майора Соуера і ряд "економічних місій". Восени 1919 р. з групою Ріггса об'єдналася група американських офіцерів на чолі з майором Дасоуелом. Американських розвідників цікавила насамперед військова інформація та відомості про металургійну, вугільну й цукрову промисловість України [381] . Американська резидентура в Одесі під проводом консула США Д.Дженкінса намагалась нав'язати спецслужбам УНР співробітництво зі спецслужбами "білих", при цьому українській стороні відводилася другорядна роль. Американський резидент обіцяв С.Петлюрі всебічну допомогу в обмін на визнання пріоритету інтересів "білих" над інтересами УНР [382] .