Чтение онлайн

Піднімаючись крутими відкритими сходами на другий поверх, де містився ресторан, він допитливо і обережно, не обертаючись, косив очима: чи не привернув він до себе увагу? Ні, наче ніхто не стежив за ним.

У просторому залі ресторану було багатолюдно. Вони сіли за вільний столик, замовили горілку, пиво, закуску.

Пили і їли повільно: «демобілізований» весь час розповідав, яка в нього Терезія, як і коли він її покохав, як вирішив їхати до неї, а старшина-артилерист тільки слухав, схвально підтакуючи і сумно посміхаючись.

Кларк говорив з таким захопленням, так пожирав очима свого співбесідника, що, як здавалося збоку, нічого не бачив і не чув навколо себе. Насправді ж він ні на мить не втрачав влади над собою, безперестанно контролював кожну людину, що була у великому залі: чи не зацікавився хто-небудь ним? Іншим Кларк і не міг бути на радянській землі. Постійна настороженість — це тепер його звичайний стан. Він, як людина таємного життя, весь час повинен бути впевнений, що бездоганно виконує свою роль, не викликаючи жодної підозри.

За сусіднім звільненим столиком з'явився новий відвідувач — молодий хлопець у чорній форменій шинелі, з білим металевим паровозиком на новому, вдало зробленому і старанно вичищеному картузі. Кларк призвичаєним оком встиг помітити й інші важливі прикмети хлопця: русявий кучерявий чуб, що вибивався з-під лакованого козирка, яскравий опік рум'янцю на щоках, виголене підборіддя, сяючий погляд. Кожна людина, що потрапляла в поле зору Кларка, зразу ж викликала в нього першорядної ваги запитання: хто ти і що ти? Боятися тебе треба, запобігати перед тобою чи добиватися дружби? Якщо об'єкт не викликав побоювань, Кларк одразу ж, за звичкою прикидав: «А чи не можна, голубчику, мати з тебе якусь користь?»

Попиваючи густе березневе пиво і не припиняючи розмови з артилеристом, Кларк думав про молодого залізничника. За спостереженнями Кларка, хлопець недавно, можливо, тиждень тому, якщо навіть не вчора, одержав право на самостійне водіння паровоза. Цим і пояснюється його парадний вигляд і поява у ресторані. Святкує. Офіціантка називає його на ім'я — значить, він місцевий, яворянин.

«Щасливі люди великодушні, — посміхнувся сам собі Кларк, — вони довірливі і раді кого-небудь пригріти своїм добрим крилом. Що ж, почнемо атаку». Кларк підвів голову і ніби ненароком зустрівся поглядом з молодим залізничником. — Через хвилину він зробив те ж саме, але на цей раз уже посміхнувся очима. Ще через хвилину він підморгнув сусідові по столу і сказав сп'янілим голосом:

— За тих, хто вийшов на самостійний шлях! За тебе, механіку! — додав Кларк і підняв кухоль.

Молодий залізничник, що не чекав такої прозорливості від незнайомої людини, до сліз почервонів, але свій кухоль з пивом він все-таки теж підняв і осушив його до дна.

Кларк у душі безмірно радів. Як швидко заклав він фундамент дружби з цим настільки необхідним йому хлопцем! Він погрозив йому пальцем і сказав, як давньому приятелеві:

— Сам винен, братіку, що я твої секрети розгадав: вони іскряться в кожному твоєму ґудзику. Заздрю: років на п'ять молодший за мене, а вже маєш таку спеціальність.

— Не тобі заздрити! — Залізничник подивився на ордени і медалі «демобілізованого старшини».

— «Не дивися на медалі, а дивись, що буде далі», попереджав Вася Тьоркін. Далі в мене важкий ключ, зубило, домкрат і третій розряд паровозного слюсаря або кочегара. Учнем твоїм, може, буду.

— Що, закінчив службу?

— Угу. Тут, у Яворі, збираюсь заякоритись. Можна? Дозволяєш?

— Можна, — засміявся паровозник, — дозволяю.

Кларк вирішив, що далі зближатися можна уже сміливіше.

— Як тебе мати називає, механіку?

Залізничник, продовжуючи сміятись, відповів:

— Василем.

— А люди? Товариш…

— Гойда, — підказав Василь.

Кларк зміряв юнака з ніг до голови оцінюючим поглядом.

— Все тобі, брате, до лиця: прізвище, ім'я, професія. А в мене підкачали і прізвище і ім'я. Іван! Бєлограй!

Помітивши прикордонний наряд, що зайшов у ресторан, Кларк обережно зжужмив так вдало налагоджену розмову з Василем Гойдою і знову повернувся до старшини-артилериста, який уже встиг занудьгувати.

— Вип'ємо, дружбо, ще по скляночці за твою Клаву!

Випиваючи і продовжуючи з артилеристом розмову, Кларк і разу не глянув у бік прикордонників, що перевіряли в пасажирів-військовослужбовців документи.

До столу підійшов прикордонний наряд — молодий лейтенант і два солдати з автоматами. Офіцер попросив пред'явити документи. Кларк допив пиво, витер губи долонею і, не кваплячись, поліз у кишеню. Поки він, побрязкуючи орденами та медалями, витягав товстий бумажник, старшина-артилерист встиг простягнути лейтенантові маленьку книжечку в коричньовій обкладинці і акуратно складений вчетверо папір — відпускний квиток. Офіцер уважно переглядав документи.

Кларк тимчасом витягнув шкіряний, потертий бумажник, поклав його на край стола і розкрив так недбало, що все, що було в ньому, посипалось на підлогу. Чого тільки не зберігав у своїй місткій утробі цей солдатський бумажник: вирізки з газет часів Великої Вітчизняної війни, виписки з наказів Головнокомандуючого про оголошення подяки за відзнаки, листи, якісь довідки, поштові квитанції, гребінець із люстерком, гроші, орденську книжку, фотографію вродливої дівчини в українському вбранні, із стрічками в грубих русявих косах.

Підбираючи з підлоги вміст бумажника, Кларк усміхався:

— Пробачте, товариші! Це я з радощів все своє барахольце вивернув… Одну хвилинку!

— Чого без погонів? — суворо спитав прикордонник. — Прошу пред'явити документи.

— Документи? Будь ласка.

Кларк нахилився, узяв з підлоги пачку паперів, простягнув лейтенантові:

— Читайте, там сказано, чого старшина Іван Бєлограй без погонів. Відвоювався! Відслужив чесно і благородно, дай боже кожному.

— Коли ви одержали пропуск у прикордонну зону? — спитав лейтенант.

— Коли?.. То там же все ясно, по-нашому написано. Читайте! П'ятого березня цього року.

— Закінчується термін дійсності вашого пропуску. У вас в запасі лише один тиждень.

— Не турбуйтеся, товаришу лейтенант. Продовжимо, якщо… якщо, нам не дадуть по шапці.

Прикордонник поклав на край стола папери:

— Яким поїздом приїхали?

— Та цим самим, московським.

— Квиток зберігся?

— Квиток? Можна й квиток. Ось. — Кларк витрусив з хустки шматочок картону. — Москва — Явір. Дійсність — троє діб. Вартість…