Чтение онлайн

— Пане Маєр, я можу віднести клунок до машини?

Фашист поспішно подав матері руку, привітно кивнув і швидко вийшов з хати, оглянув клунок, наказав водієві:

— Франц! Допоможи Юргену занести вантаж в машину.

Маєр, як зачарований, дивився на мішок, і його круглі як у риби, очі стали ще круглішими.

Через годину водій Маєра Франц привіз два мішки солі, мішок борошна, паперовий пакет з макаронами і чотири банки м'ясних консервів.

Франц допоміг внести продовольство в комору і сказав:

— Тепер, Юрген, зроби мені невеличку приємність.

— Яку, пане Франц?

— Гер Маєр сьогодні в доброму гуморі. Він дозволив мені затриматися, відпочити, побути на річці, і я хочу половити раків.

— Зараз і підемо, — погодився Юрко, — раків у Прип'яті вистачає.

Юрко заходився показувати, як треба шукати пічурки, і, намацавши великого рака, витягнув його з води і викинув на берег. Той порачкував по піску.

— Отак ловлять раків, пане Франц!

Солдат підійшов до берега, засунув руку в пічурку, висмикнув її з води і перелякано затріпав нею. На його вказівному пальці теліпався великий рак. Нарешті він розтулив клешні і плюхнувся у воду.

— Ні, Юрген, я не буду ловити, — розгублено мовив солдат, — тут треба мати досвід. Рак знову схопить мене за палець.

— Ви його відривайте, кидайте на берег. Раки можна ловити підсакою. Але витягати їх з пічурок найцікавіше.

Години за три Юрко наловив відро раків, і задоволений солдат поїхав у палац. Галина Іванівна осудливо оглянула привезені мішки та коробки, докірливо похитала головою:

— За які послуги, Юрко, ти одержуєш від німців такі подарунки? Дивися, хлопче, щоб не довелося відповідати за Маєрові консерви!

Перед настанням комендантської години Юрко пішов до Трохима Свічки.

— На який день брати перепустку в Київ? — запитав лісника. — Я сьогодні був у Маєра, він пообіцяв завтра видати мені перепустку.

— Бери на наступну середу. Виїдемо через чотири дні. Думали раніше, а воно й не вийшло. У мене перепустка на середу. Зранку й поїдемо.

О восьмій годині ранку приїхав Франц, вніс в хату великий, трохи потертий чемодан, поставив його на підлогу:

— Це нове обмундирування! Одягайся хутчіше, і поїдемо в палац. Тебе чекає кореспондент газети «Солдат СС». Він приїхав до нас з Берліна. Ти постарайся побільше розповісти йому про свій подвиг. Газетярі люблять, коли їм розповідають щось незвичайне.

У чемодані було дві пари нового есесівського обмундирування, дві пари черевиків, чоботи, пістолет в рудій ремінній кобурі, автомат з двома запасними ріжками. Юрко одягнув чорний, дбайливо випрасуваний мундир, од якого неприємно несло карболкою, і сказав матері:

— Поїду в палац.

— Чого ти туди поїдеш?

— Прибув кореспондент, хоче написати статтю про бій в селі Дібровному.

Галина Іванівна осудливо поглянула на мундир, скрушно похитала головою.

У кабінеті Маєра Юрка чекав вертлявий фашист.

Під його тонкою, сухою, трохи зморщеною шиєю теліпався білий хрест з чорною обводкою.

Маєр привітався з Юрком, сказав вертлявому:

— Гер Фіхте, прошу вас познайомитися з героєм бою Юргеном Бергом. Оце і є рятівник солдатів охоронного батальйону дивізії «Вікінг». Він хоробро бився з бандитами, як справжній солдат фюрера.

Той підійшов до Юрка, подав руку:

— Я радий познайомитися з юним героєм і розповісти про його хоробрість читачам. Нашу газету читає фюрер! І це велика честь для тих, чиє ім'я потрапляє на її шпальти.

— Пане Маєр, — звернувся кореспондент до фашистського полковника, — я просив би вашого дозволу порозмовляти з Юргеном наодинці. Якщо ви дозволите, ми поговоримо з ним на чистому повітрі, у невимушеній обстановці. Мені цікаво буде почути розповідь про бій «вікінгів» серед непрохідних боліт та лісів.

— Будь ласка, пане Фіхте! — люб'язно погодився Маєр, — Ви наш гість, і ваше бажання — закон. Ви можете піти в парк, пройтися алеями, порозмовляти на березі озера.

Юрко з кореспондентом вийшов на подвір'я палацу і повів його в глиб парку.

— Який чудовий парк! — проказав газетяр. — Оригінальне поєднання дикої природи і мистецького творіння людських рук!

Юрко уважно оглянув подвір'я. Навпроти палацу стояли чотири танкетки. На галявині під муром вишикувалися чорні фургони. Їх було п'ять. Це були ті, що возили диверсантів на Митрик.

— Я хочу почути твою розповідь, — глянув на юнака гість, — про бій солдатів фюрера з лісовими бандитами. Ти, Юрген, мусиш розповісти мені про подробиці цієї нерівної битви.

Юрко почав розповідати про бій в селі Дібровне і непомітно підводив німця до кінця галявини, де знаходилася чавунна решітка. Над нею ріс розлогий кущ бузини. Решітка повністю була схована під опалим листям, сухим паліччям, мулом, що його нанесли дощові води.

Фіхте уважно слухав розповідь, час від часу робив якісь помітки в своєму записнику.

— Що ти відчував, — запитав есесівець, — коли вас примусили викопати собі могилу і кинули в кам'яний льох?

— Нічого я не відчував, гер Фіхте, — мене так побили жінки, що я ніяк не міг прийти до тями. У мене розпухло лице і дуже боліла голова.

Фіхте зробив запис і запитав Юрка:

— Як багато було лісових бандитів, і як вони були озброєні?

— Їх було дуже багато, гер Фіхте! Вони повністю оточили наш батальйон. У них були автомати, кулемети, гранати, їх було значно більше, ніж солдатів фюрера.

— Як тобі пощастило врятувати приречених на загибель солдатів?

Юрко коротко розповів, що було в льоху, пояснивши, що його надоумив Лернер.

— Чудово, Юрген! Ти справжній герой, хоробрий солдат фюрера! Тепер я зроблю кілька знімків для нашої газети.

На подвір'я прийшли есесівці, вирятовані Юрком з льоху, на чолі їх став Лернер, блідий, схудлий; він, мабуть, ніяк не міг отямитися після невдалого бою та мандрівки по нічному болоті. Фіхте зробив з десяток знімків. Він сфотографував окремо Лернера, Юрка, ще одного офіцера в новій формі штурмфюрера військ СС.

Потім Фіхте зробив груповий знімок біля танкеток, у центрі есесівців знаходився Лернер, поряд з ним — Юрко у своєму новому, трохи завеликому мундирі.

Після фотографування до Юрка підійшов Франц:

— Юрген, гер Маєр наказав тобі зайти в його опочивальню. Ходімо!

Маєр чекав на Юрка у Зоряній кімнаті. На стінах, освітлених сонцем, виблискували мідні зірочки, сяяли на стелі, привертали до себе Юркову увагу. Крізь вузьке відчинене вікно в кімнату повівав прохолодний вітерець з Прип'яті.