Чтение онлайн

(Усі сміються.)

Не дивно, якби парубок ходив, ну - сватати дума; а паничеві - звісно чого...

Параска. Чого ж?

Пріська. Тю на тебе! Та вона - навіки дурна! 

(Сміх.) 

Пашка (сиділа трохи подаль, за остатніми фразами зверта увагу). Чого плещеш? Чого славу пускаєш? Від кого ти чула? Що ти знаєш?

Пріська. Аннушка казала.

Пашка. Така ж, певно, мерзенна плетуха, як і ти?

Пріська. Та ти не дуже-то!

Пашка. Та й ти дивись, щоб тобі Дмитро не повернув потилиці наперед. Совісті не маєш, оббріхувати дарма бідну дівчину, та ще сироту!

Параска. Та то вона з заздрості: досадно, що за нею такий гарний панич не впада.

Пріська. Подавись ти ним тричі! (Відходить далі).

Деякі. Та годі вам сваритись!

1-а дівчина. Про кого се річ? Про яку дівчину?

Пашка. Про Катрю Дзвонарівну. В неї, сердешної, мати слаба, так панич з лікарем Павлом навідують її і керують, а вона, з доброго дива, он як паскудить!

2-а дівчина. Гріха не мають!

Пашка. Довго ославити! У дівки, може, тільки й посагу того, що честь.

1-а дівчина. Та Катря ж, здається, заручена з Дмитром Ковбанем?

Пашка. Ні, вона, певно, за його не піде.

Параска. Чому? Він такий славний!

Пашка. Мало хто не хороший? Може, іноді чоловік би себе надвоє розірвав, щоб того щастя-кохання добутись, а як нема долі, не судилося - то й ковтай тільки нишком сльози!

Ті ж, Євстрат, Панас і інші парубки. Парубки виходять до дівчат, здоровкаються гуртом і попарно. 

Парубки. Здорові!

Дівчата. Здорові! Чого пізно?

Другі дівчата. Де вас чорти носили? Уже по других вулицях тини підпираєте?

Парубки. Атож!

Деякі парубки. Думаєте, що кращих не знайдемо?

Дівчата. Куди вам, гиряві!

Євстрат. Куриного товару кільки хоч!

Панас. Дешевий!

Дівчата. Ех, ви, голодранці! 

Сміх. 

Деякі паруються і одходять далі, а то на одшибі сідають на кручі; деякі на переднім кону, коло млина. Картинні грона. Ближче всіх на кону Пашка, 1-а дівчина, Панас і Євстрат.

Дмитро, Панас, Євстрат, парубки і дівчата. 

Дмитро (виходить тихо і озира дівчат, шукаючи когось). Нема. І сьогодні не вийшла, а обіцялась: все коло матері. Сам то з хурою, то коло буряків, мов у каторзі; прийдеш додому, ждеш тії хвилини, як сонця божого, щоб перекинутись тихим, люб'язним словом, а тут у хаті чужі - лікар, а надто панич той... Така досада! Чорзна-які думки у голову лізуть!.. Дати їм волю - то й... Краще зараз оцю голову розбити! (Зуздрівши Пашку). Здрастуй, Параско!

Пашка (вітається). Здрастуй!

Дмитро. Не приходив сюди ще лікар?

Пашка. Ні, не було. А що?

Дмитро. Та то він обіцявся до людей вийти, порадити, як боронитись од пана, бо поїдем їсть... та щось і нема.

Пашка. Може, хто задержав; коли обіцяв, то вийде.

Дмитро. А не бачила ти оце увечері Катрі?

Пашка. Бачила.

Дмитро. Не казала вона, чи вийде, чи ні?

Пашка. Казала, може, й вийде.

Дмитро. А не було ще?

Пашка. Ні.

Дмитро. Чого б же вона зосталася, не знаєш ти?

Пашка. Може, коло матері...

Дмитро. Хіба погіршало?

Пашка. Боронь боже!

Дмитро. Так чого ж? Мати ж і встають уже, та й Степанида коло їх ночує; Катрі б слід і розважитись чим-небудь: аж змарніла...

Пашка. А тобі дуже шкода Катрі?

Дмитро. Атож!

Пашка. Так що, якби, крий боже, вона вмерла...

Дмитро. Господи! Хіба Катря слаба? Може, лікар казав? Не затаюй, Христа ради!

Пашка. Як ти її любиш!

Дмитро. Довго ти будеш з мене жили тягти? Кажи все! Вкинула вогню, так печи разом!

Пашка. Заспокойся! Катря нічим не слаба, - здорова; то я так хотіла тільки спитати, чи ти б її ніколи не забув?

Дмитро. Бога ти не боїшся жартувать таким словом; та ти все їдно, що ножа мені у серце встромила та й повернула ще тричі!

1-а дівчина (до Євстрата). Як побивається за Катрею!

Євстрат. А Катрі про його, може, й думки нема.

1-а дівчина. Тут оце розказували... (Щось шепоче).

Євстрат (засміявся). Унадився, значить, журавель...

Дмитро (прислухався, завважив). Хто ще там шипить? Хто згадує Катрю?

Євстрат. А хоч би й я! Хіба вона преподобилась уже, що не можна?

Дмитро. Дивись, часом, щоб я твого паршивого язика з пельки не витяг!

Євстрат. Чого ти сікаєшся, чого лаєшся?

Панас. Що ж це, не можна про Катрю й пожартувати? Хіба вона заручена з тобою?

Дмитро. Хоч і не заручена - дарма! Вона - сестра мені, і рідніша за всіх вас укупі! Мене як хоч вилай, а за неї я перерву горлянку кожному! Гріха не побоюсь! (Пішов).